У моєму уявленні хороші керівники бувають двох видів: перші перед кожним підлеглим ставлять конкретне завдання і малюють загальну картину процесу, другі - загальну картину тримають у себе в голові, максимум, в головах навколишнього штабу.
Для підлеглих другого типу керівника, особливо новачків, властиве бурчання в процесі: «Що за маячня! Займаємося дурницями!». Але коли в результаті вимальовується щось відчутне, вдале і несподіване, навіть злісні скептики десь там в душі кажуть: «Вау!». І вже при наступних завданнях шикають на інших незадоволених новачків: «Ти не бурчи, а роби!». Тому що в підсумку важливі не гроші та нагороди, а результат. Якщо він є, виростають крила, справа йде на лад і працювати хочеться. Якщо ж його немає...
Свій 40-й батальйон після виходу з оточення я бачив два рази. Так вже склалося, що моєму підрозділу довелося побувати в двох котлах цієї війни - у Іловайському та Дебальцевському. І якщо після першого у більшості хлопців були пригніченість і смуток – що, на мій погляд, пояснюється жахом трагедії при виході і образливою невідповідністю озброєння протиборчих сторін, після Дебальцеве нічого подібного не було.
Генштаб видав на-гора захоплюючий фільмДесь через пару тижнів, коли ми вже перебували в казармі на ротації, прибули до нас психологи. В їх програму входили три зустрічі: з солдатами, сержантами і офіцерами. Сидимо ми в класі, і вони задають нам свої питання - про те, як ми себе відчуваємо, чи відчуваємо ми пригніченість у зв'язку з виходом з оточення і все в такому дусі. Оцінивши, звідки вітер дме, ми перейшли в контрнаступ: «А хто вам сказав, що у нас щось придушене? Так, ми вийшли з оточення. Але ми вийшли зі зброєю і тільки з тієї причини, що воювати там вже було нічим. Ніяких докорів сумління чи пригніченості з цього приводу ми не відчуваємо. Ми не знаємо, хто і для чого вас сюди прислав, але передайте, що все у нас добре». На цій мажорній ноті наша зустріч з психологами і закінчилася.
Через якийсь час наш батальйон відправили на сумно відомий Ширлан. У середині квітня довели до відома про рішення розформувати підрозділ, що і було зроблено. Половина людей (друга хвиля) у травні звільнилися, інші відправлені в інші частини. Тема Дебальцеве, що бурлила в ЗМІ до середини березня, затихла. І ось на річницю Генштаб видав на-гора захоплюючий фільм, однойменний з назвою цього донецького містечка.
Це скрін інфографіки з цього фільму, що супроводжувався словами диктора про опорні пункти «Мойша» та «Ізя» в кількості 107 осіб, що здалися в полон 16 лютого. Про ворогів, які внаслідок цього зайшли в місто. І про ділянку фронту в 2 кілометри, закриту 23 десантниками з 95-ї мобільної бригади. Насправді, ворог у місто зайшов набагато раніше - завдяки розміщеним праворуч від опорного пункту «Мойша» частинам, що відступили. «Мойша» та «Ізя» знаходилися в оточенні і здалися в полон не 16, а 17 числа.
Ці «неточності» в описі подій з боку «директора заводу» дуже образливі для робітників уже розформованої «бригади», яка працювала на одній з ділянок його виробництва. Виробництво захоплено рейдерами, результат чомусь оголошений великим військовим успіхом, а «бригаді» у верхніх ешелонах керівництва присвоєно неофіційне прізвисько «#батальйонвсепропало».
Більше точок зору тут