Одна з сильних сторін демократії полягає в тому, що погану політику часто переглядають та змінюють. Дуже втішає, коли ряд програм, що пройшли з популістською хвилею – змінюються. Коли до влади приходить новий парламент – все можна відмінити чи повернути назад. Але тільки не Brexit. Якщо Brexit таки відбудеться, то це може виявитися найбільш серйозною спадщиною десятиліття.
Великобританія, відома своєю розсудливістю, порядністю та пунктуальністю, раптом стала виглядати як бананова республіка, що схвалює необдумані рішення, спотворює реальність і хоче змінити власний, самотужки встановлений дедлайн. Та якщо країна таки покине ЄС, це буде погана новина для всіх.
Як пише для The Political Quarterly економіст Мартін Сандбу, Brexit завжди був «рішенням у пошуку проблеми». Як на мене, то кращим доказом цього є те, що британські євроскептики у більшості своїй хочуть вийти з ЄС, оскільки розглядають його як руйнівну силу. Євроскептики фактично у кожній країні ЄС недолюблюють об’єднання, бо розглядають його як вільний, але й руйнівний ринок. Тож або всі ці країни ідуть у зворотному напрямку, або британські консерватори зійшли з розуму.
Коли я запитав колегу з The Washington Post Енн Епплбаум, на що дивляться історики, намагаючись зрозуміти шлях до Brexit, вона допустила, що все фокусується навколо Консервативної партії.
Ймовірно, що Торі могли позиціонувати себе як найважливішу партію 1900-х, керуючи Британією більшість століття, і давши їй Вінстона Черчилля, Маргарет Тетчер та інших ікон західної держслужби.
Та після Холодної війни, коли партії лівого крила облишили свої соціалістичні ідеї та зсунулись до центру, праві зіткнулися з кризою ідентичності. Їм потрібні були мета та ясність, які несли в собі антикомунізм та свобода. У США це мобілізувало республіканців зосередитись на таких соціальних і культурних проблемах як аборти, права геїв, міграція, що йшло разом з майже релігійним гнівом проти лібералів.
У Великобританії консерватори опинились у такій же м’якій середині, де оселились прем’єр-міністри Тоні Блер і Девід Кемерон. Тож, як зазначила Епплбаум, повернули в радикальний бік – на Європу. Звісно, що вони завжди були євроскептиками, але залишалися малою ексцентричною меншістю всередині партії. Та коли прем’єрство Кемерона перетнуло екватор, вони вже були спроможні втримувати партію у заручниках, а Британію – змушувати ходити по краю прірви.
Ми всі втомились від цієї драми та пам’ятайте: Brexit стане катастрофою. Як зазначає Сандбу, британська економіка є конкурентною та продуктивною лише у галузі високотехнологічної промисловості та обслуговування, що однаково залежать від глибокої інтеграції ринку з Європою. Хоча Британія може і пристосується до змін, Brexit, ймовірно, означатиме повільний ріст і менше інновацій.
Зовнішньополітичні наслідки Brexit обговорюються найменше, але можуть стати найбільш серйозними. Якщо Brexit таки відбудеться, то протягом кількох років Шотландія і Північна Ірландія, ймовірно, послаблять свої зв’язки з Великобританією заради підтримки своєї асоціації з Європою. Великобританія зменшиться до просто Англії та крихітного Вельсу, не вписуючись у жоден з трьох економічних блоків ХХІ століття – Північну Америку, Європу і Китай. Лондон – місто, яке формувало глобальний порядок денний протягом 250 років – стане західним Дубаєм, де плюскатиметься багато грошей без великої геополітичної ваги.
Європа також багато втратить після Brexit. Британія має велику і динамічну економіку. Та більш важливим є те, що Британія має критичний голос у спільноті вільних ринків, відкритості, продуктивності та прогресивної зовнішньої політики. Вона одна з небагатьох європейських країн, що розгорнула та підтримує потужну армію, часто для ширших глобальних цілей.
Оскільки не західні країни на кшталт Китаю зростають, центральним питанням міжнародних відносин є наступне: чи зможе сформована Заходом міжнародна система – яка продукувала мир і процвітання останні 75 років – існувати надалі? Чи підйом Китаю, Індії, та відродження Росії підірве її та поверне до того, що Роберт Каган називає «джунглями» міжнародного життя – позначеному націоналізмом, протекціонізмом і війною?
Світовий порядок, як ми знаємо, будували два століття протягом правління двох ліберальних англо-наддержав – Британії та згодом США. Brexit знаменуватиме кінець ролі Британії як великої сили, і мені цікаво, чи знаменуватиме це також і той день, коли Захід, як політична і стратегічна єдність, почне занепадати.
Новое Время володіє ексклюзивним правом перекладу і публікації колонок Фаріда Закарії
Оригінал опубліковано на The Washington Post. Републікацію повної версії тексту заборонено
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени