У низки наших щиро дружніх партнерів зараз зростає спокуса ставитися до Криму за балтійською моделлю.
Низка країн Заходу не визнавала окупації та подальшої анексії Естонії, Латвії та Литви у 1940 році. Навіть після Другої світової війни не визнавала. Виходило так, що СРСР загалом визнавали, а участь в Союзі трьох республік ні.
Зараз би це назвали «гібридна відповідь».
У цього підходу є одна фундаментальна вада – він не передбачає активних дій з протидії окупації.
Ти просто сидиш і нічого не робиш.
Якщо окупація не припиняється, то ти спокійно дружиш з агресором і згадуєш про погане максимум раз на рік на чергову річницю анексії.
Якщо якимось чином окупація завершиться, ти такий: «О, а я ж ніколи не визнавав! Ми ж завжди були пліч-о-пліч. Свободу не спинити і все таке».
Життя окупантів у дипломатичному світі має бути нестерпним
Наразі немає жодних умов для повторення балтійського сценарію для Криму. Є всі можливості створювати для Росії такі комбінації, щоб зупинити репресії на півострові та рухати питання деокупації вперед.
Життя окупантів у дипломатичному світі має бути нестерпним. На кожному кроці. В кожній країні та міжнародній організації. Кримська земля має горіти у них під ногами, коли вони ходять коридорами у Вашингтоні, Нью-Йорку, Страсбурзі, Берліні, Анкарі та інших дипломатичних центрах.
Тому Україна на усіх рівнях – від президента до посла – постійно і смикає наших партнерів з пропозиціями діяти. Мало не визнавати анексію та вибори на анексованій території. Потрібно активно протидіяти анексії і наближати деокупацію.
26 лютого, у День спротиву окупації Криму Росією, ми офіційно внесли на розгляд Ради Європи перелік кроків, які організація може зробити для Криму. Вже працюємо, щоб вона таки почала їх робити.
«Лупайте сю скалу!» – це має бути гасло для кримської політики будь-якої держави та міжнародної організації, яка спирається на силу права, а не право сили.
Текст опублікований з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени