Усе, що Віталій Портников говорив Юлії Латиніній, — він говорить уже роками, якщо не десятиліттями. Як і Володимир В’ятрович, до речі. Усі ці роки Ютуб Портникова був напівмертвий — сто шістдесят тисяч підписників, рівно як у мене, тому я цифру запам’ятав точно. І тільки за останній рік він виріс спочатку до трьохсот тисяч, а за останні кілька місяців — до шестисот.
У телезі (месенджері Телеграм) у Віталія п’ятдесят тисяч передплатників, Фейсбуку в мене більше немає, але, коли був, теж щось на кшталт п’ятдесяти тисяч.
Для порівняння: Арестович — під два мільйони Ютуб, Лачен — півтора мільйона Телеграм, Дорофєєва — мільйон у Ютуб і п’ять мільйонів Інстаграм, Лебіга — мільйон у ТікТок, пісня Альони Альони на Євробаченні — чотири мільйони переглядів.
Середня кількість переглядів у Віталія — приблизно 200 тисяч. У В’ятровича все ще гірше. І тільки дебати з Латиніною на каналі Фейгіна набрали під мільйон за два дні. Отже: Україні не важливо, що говорить Портников. Усе це можна було слухати і рік, і п’ять років тому. Україні важливо, як вимазали лайном «імперську касапку».
Україні не важливо, що говорить Портников
Ні-ні, я не маю нічого проти. Я сам фанат Guilty pleasure. Не бачу в цьому нічого поганого. Мої ганебні задоволення — дивитися російські канали про подорожі. Я просто залипаю від цих гігантських просторів, наповнених лайном і злиднями. І ще російські кулінарні канали. З задоволенням дивлюся їхні передачі про те, як раніше вони їздили в Париж і Мілан, а тепер розповідають про самобутню кухню Таджикистану, Ірану та Демократичної Республіки Мумгабве. Варені тапіоки зі смаженим бамбуком — це дуже смачно, оригінально і самобутньо!
Звісно, самобутньо, якщо крім вареної африканської ріпи зі смаженою травою більше нічого немає, і то — без солі, бо не кожне африканське село собі сіль дозволити може.
Але гілті плежер тому так і називаються, що вони Guilty. Ганебні. Те, що викликає почуття провини. Те, що треба робити вдома самому, зловтішаючись і потираючи ручки, але зовсім не обов’язково виносити на загальний огляд. А вже тим більше робити інформаційною подією тижня.
У підсумку в каналу Марка Фейгіна під мільйон переглядів за два дні. У каналу Портникова — знову нуль.
Не подумайте, з Марком у нас добрі стосунки, він був моїм адвокатом у РФ, хорошим адвокатом, ми товаришуємо досі, але це — ми. Двоє, на жаль, як і раніше, громадян Росії, два москвичі, об'єднані спільним минулим — з Латиніною, до речі, теж.
А вам-то воно навіщо?
У мене ось, скажімо, робота така. Це мої обов’язки медбрата в психлікарні. За службовим обов’язком відстежувати загальну температуру. І час від часу цитувати свої читачам вижимки. Зокрема, і Латиніної. Цього достатньо. Але вам то це навіщо — добровільно виносити за ними інформаційні судна?
Я ось іще на Бочарика підписаний. Читаю його. Робота така. От було б чудово, якби Портников розмазав Бочарика, правда? Ні, не правда. Він не потрібен. Тому що це — усе та сама залежність. Тільки вже з протилежним знаком.
Раніше була залежність від того, що вони скажуть. Тепер від того, як їх у їхнє ж лайно вмочать. Але це все одно — залежність. А має бути — байдужість. І на те, і на це. Просто байдуже, що там за ровом, що там говорять, про що там виють, які наративи в якихось там чудових головах майбутнього — за ровом має бути просто чорна діра.
Мені ось абсолютно нецікаво, що Юлія Леонідівна Латиніна говорить. Наскільки вона має рацію, або наскільки облажалася. Хоча у нас із нею спільне минуле, повторюся.
А про важливе або примітне я повідомлю свої читачам. Зробити висновки або чисто поржати. У всьому іншому — байдуже.
Замість цього дебати з російським лібералом — у всьому інфопросторі України. Головна подія соцмереж.
Висновок: Ментальний рів досі не викопаний.
Рецепт: Продовжувати копати.
У межах проєкту Журналістика без посередників
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди NV