Я прилітаю в Ашгабад. Йду слідом за іншими іноземцями отримувати візу. Це буде моя третя поїздка сюди.
Туркменістан – одна з найбільш закритих країн світу. Якщо не вірите, спробуйте отримати візу. Самі. Розповівши, наприклад, що ви турист і просто хочете «подивитися». У 99% випадків ви отримаєте відмову.
У мене є запрошення, його разом з паспортом потрібно віддати в віконце. Там ретельно звірять всі дані, роздрукують красиву візу зеленого кольору, акуратно приклеять її в паспорт. Випишуть квитанцію на 19 доларів, яку треба сплатити тут же, у відділенні Банку Туркменістан. Відстоявши невелику чергу.
Все неспішно, ґрунтовно, ретельно. Дві години ночі. Новий, сучасний, виблискуючий вогнями, мармуром, хромом і золотом аеропорт розкинувся на 1200 гектарах, нагадує ширяючого сокола і коштує $2,3 млрд. Так, ви не помилилися. Аеропорт потрапив в Книгу рекордів Гіннеса за найбільше в світі архітектурне зображення килимового орнаменту на даху будівлі – 705 кв м.
У всьому потужному і величезному аеропорту є тільки ми, пасажири єдиного рейсу в цей час.
Навколо багато людей у формі. Вони допомагають зорієнтуватися. Наприклад, після отримання паспорта з візою треба пройти до терміналу, там ввести свої дані – хто, звідки, яким рейсом, на який термін, двічі подивитися в об'єктив, побачити своє фото на екрані, відсканувати свої пальці і сторінку паспорта...
Потім треба пройти до віконечка прикордонника, він знову все перевірить, зніме відбитки пальців, попросить подивитися в камеру, розташовану позаду нього.
Тут все величезне, розкішне, чудове і «найбільше», «найдорожче», «найвище»Дивитися треба довго, у мене сльозяться і блимають очі. Камері це не подобається. У підсумку ми тричі повторюємо процедуру.
Отримую багаж, доходжу до виходу з аеропорту. Мене гукають службовці і виводять з самого кінця черги вперед. Тому що попереду громадяни Туркменістану з великою кількістю багажу – тюки, валізи, коробки. Їм треба заповнювати декларації і відкривати багаж.
Мені теж треба відкривати багаж. Мені дають ніж, щоб я зрізала поліетиленову плівку.
Але перед цим знову перевіряють паспорт, уважно звіряють мене, невиспану, втомлену з тією, яка на фото. Звіряють довго. Я вже розпакувала свій чемодан. Віддають паспорт, просять відкрити валізу повністю і в такому вигляді пропускають через камеру.
- У вас є їжа? – питають.
У мене немає їжі. Не вірять. Просять відкрити блискавку всередині валізи. Там – шоколад. Я про нього забула. Але шоколад можна.
- Трамадолу немає?
- Ні. У мене взагалі немає ліків.
- Ну і правильно, - каже мені суворий молодий хлопець у формі. І додає: - За трамадол відразу у в'язницю.
Сміюся. Думаю, що це жарт.
До речі, якщо ви плануєте пробути в країні більше, ніж три дні, вам треба подати документи на реєстрацію. З фото і точною адресою вашого перебування.
У готелі прошу дати здачу манатами. Дають. Вдвічі менше за курс на чорному ринку. Так, тут є чорний ринок валюти. І є чорний ринок золота. Коли я наступного дня йду на Гулістан або, як його тут називають, Російський базар, мене гукають, тихо повторюючи: золото, золото, золото. Пропонують купити у них вироби з туркменського або турецького золота – на вибір.
Мені складно переходити дорогу на пішохідних переходах. Вони є, але їх ніхто з водіїв "не бачить". Я призвичаїлася доєднуватися до гурту жінок у довгих національних сукнях і разом з ними перебігати широкі вулиці через пішохідний перехід, який абсолютно не гарантує зупинку машин.
Каву з кавоварки в перший день мені так і не вдається випити. Тільки розчинну.
Зате мені подають чудову баранину і дуже смачний овочевий салат. Замість хліба прошу корж.
Офіціантка йде за свою барну стійку і каже у слухавку, намагаючись бути не почутою:
- Ні, не хліб, вона не хоче хліба, хоче коржик або щось типу коржа. Ні, не хліб. Коржик. Ну яку ти приготуєш, така і буде. Так, вона чекає. Ну придумай що-небудь. Так, це гостя. Я не знаю, звідки, але гостя. А ти що, не зрозумів, що це гостя?! Ну давай, чекаємо.
Мені приносять ароматний коржик, по ньому тече гаряче вершкове масло. Я – гостя, мені мають приготувати найпрекрасніший коржик, що тане в роті.
На вулицях багато молодих дівчат в однакових сукнях красивого червоного кольору. Водій мені пояснює – це студентки, вони ходять у формі. В таких самих, але зеленого кольору, ходять школярки.
А в текстильному магазині я знаходжу білі шкільні фартухи, ідентичні тим, які я носила з 1975 року і до 8 класу. Вони тут є. Навіть фасон колишній.
Готель Їлдіз – прекрасний. Розкішний п'ятизірковий готель – найвища будівля в Ашгабаді. 24 поверхи, більше 50 тисяч квадратних метрів, 155 номерів, обладнаних за останнім словом дизайну і технологій. Французи будували. У формі огранованого алмазу. Вартість будівництва не розголошується.
З останнього поверху готелю відкривається божевільно-гарний вид на місто. Темніє, запалюються вогні. Тут взагалі багато мармуру, скла, позолоти, підсвічувань. Ашгабад входить в книгу рекордів Гіннеса, як місто, в якому найбільша площа стін, покритих білим мармуром - 4,5 мільйона квадратних метрів. Знаходжу вуличну телефонну будку, покриту мармуром. Білим. Красиво, звичайно. Але навіщо?!
Як на мене, в жодному місті так нескінченно і нещадно не будують. Масштаби лякають. Тиснуть будівлі. Дивує відсутність людей. Так-так, на всіх цих розкішних вулицях дуже мало людей. Зате є міліціонери у формі. Всюди.
Їду в Мавзолей Сапармурата Ніязова, першого президента Туркменістану, Туркменбаші. Це 15 кілометрів від Ашгабада. Поруч побудована найбільша в світі однокупольна мечеть і найбільша в Центральній Азії. Будувала та ж французька компанія, що і готель Їлдіз. Тому повірте на слово: розкіш – це перше, що приходить на розум. Будівництво обійшлося туркменським платникам податків у 100 мільйонів доларів.
Туркмени нагадують мені кожного разу, що їхня країна, як Швейцарія – нейтральна. І що вся ця краса стала можлива завдяки мудрості єдиної людини - Гурбангули Бердимухамедова, чинного президента Туркменістану.
Бердимухамедов тут скрізь. Зображення другого президента Туркменістану можна побачити у всіх закладах країни, на плакатах, в кабінах автомашин і всередині таксі, на перших шпальтах газет, на всіх святах, тут навіть шкільна лінійка не починається без проектування портрета президента на екрані.
Він носить титул Аркадаг, що означає покровитель. Він – президент країни, голова Ради міністрів, верховний головнокомандувач збройними силами, генерал армії, доктор медичних наук, доктор економічних наук, академік Академії наук, голова Демократичної партії. І все це – одна і та ж людина.
Два роки тому було відкрито кінний монумент «Аркадаг» - це 21-метрова статуя, вкрита 24-каратним золотом. А молодята у всіх рацсах тепер фотографуються на тлі портрета Гурбангули Бердимухамедова.
Я не була тут кілька років. Багато чого змінилося. Наприклад, є роумінг та Інтернет. Правда, Facebook, twitter, youtube, viber, whatsapp, facetime, messenger, telegram заблоковані. Суть такого блокування не дуже зрозуміла. Але тут мені пояснюють: щоб "не було поганого впливу". У старій частині міста (у новій є кабель, IP-TV) всі будинки обтикані супутниковими антенами, і можна дивитися все, що завгодно.
До речі, якщо ви захочете прочитати щось, окрім офіційних промов про президента в Інтернеті, то на території Туркменістану жоден сайт з «непотрібною» інформацією не відкриється. Безліч сайтів теж заблоковано.
Тут все величезне, розкішне, чудове і - «найбільше», «найдорожче», «найвище».
У центрі, наприклад, побудований фонтан вартістю 6,6 мільйонів доларів. У самому палаці, є килим-гігант «Президент», 294 квадратних метра. Уявили собі? Розмір килима - 14×21 метра. І це ще не найбільший. Тут є єдиний у світі Музей килимів. Ось там вже воістину є найбільший у світі килим ручної роботи в 301 квадратний метр. Він занесений в книгу рекордів Гіннеса.
Тут є Стежка здоров'я — 36-кілометрова бетонована доріжка, яка розташована недалеко від Ашгабада і повинна була служити для зміцнення здоров'я його мешканців. У 2000 році, колишній президент Туркменії змусив весь свій кабінет міністрів пройти нею від самого низу і до вершини. Мало кому вдалося. Особисто Ніязова на вершину доставив вертоліт.
На всій території Туркменістану встановлено понад 14 тисяч пам'ятників і бюстів Туркменбаші. Встановлено кілька золотих статуй Ніязова, серед яких виділяється величезна 14-метрова скульптура в Ашгабаді вартістю 10 мільйонів доларів, що обертається услід за рухом Сонця.
У країни є великі запаси природних копалин. Витрачають, як вміють. Переважно будують гігантські будівлі і роблять дороги. Уздовж ідеальних доріг – ідеальні зупинкові комплекси, в межах яких ТВ-плазми і кондиціонери.
І тут є два Ашгабади. Один для обраних. Там все красиво, стильно, мармурово. Будували більшість будівель французи. І є інше місто – колишні радянські будівлі пам'ятаєте? Вулиці? Під'їзди? Ось тут все так і залишилося. Тільки практично всі дахи обтикані супутниковими антенами. Вони сотнями підносяться над будинками старої, ще радянської побудови.
Нове місто, те, яке для обраних, практично порожнє. Місто без людей. Машини та міліціонери. Вони тут скрізь. Забороняють фотографувати. Майже завжди, як тільки ти піднімаєш руку за фотоапаратом чи за телефоном. Просять стерти. Не годиться, кажуть. На всі питання відповідають вперто – не годиться.
Дешевий бензин. 4 центи за літр. Комунальні послуги обходяться в 2-3 долара максимум. Електрику ніхто не економить. Все горить і сяє. Так і з водою. Тут її теж не сильно бережуть. Перукар в салоні краси, наприклад, робила мені масаж голови поперемінно холодною і гарячою водою, і це триває півгодини.
Є в Туркменістані одне місце, яке називається Дарваза. Щоправда, місцеві жителі його називають Ворота пекла. У 1970 році, під час геологорозвідувальних робіт, провалилася порода, і зсередини став виходити метан. Було прийнято рішення підпалити газ, щоб не піддавати ризику сусідні села. За розрахунками, газ повинен був за кілька днів вигоріти. Але він горить і досі. Більше сорока років. Тому Ворота в пекло. Кажуть, що вночі все особливо зловісно виглядає. Хоча і вдень теж вражає.
Туркменки дуже красиві. Стрункі, точені фігури, красиві обличчя. Переважна більшість в національних сукнях до підлоги, в хустках, майстерно закручених на головах.
Злочинності практично немає. Наркоманії і, отже, наркоманів – теж. Одного разу з міста зникли всі, хто торгував дуром. Отримали по 25 років в'язниці, повернуться не скоро.
У країні жорстка вертикаль управління. Всі рішення ухвалюються особисто президентом, всі підзвітні йому теж. Він все оглядає, скрізь їздить і все контролює. Телебачення транслює першу особу практично в цілодобовому режимі. Громадяни щохвилини бачать, як президент піклується про країну. Усі газети належать органам влади. Багато і часто публікують привітання президента з різними святами від колективів, іноземних лідерів, підлеглих президента. Іноді такі привітання від першої до останньої сторінки можуть друкуватися протягом декількох випусків. Природно, з безліччю фотографій на всіх сторінках однієї і тієї ж людини.
Тут мало хто з вами буде відвертим, але неможливо не помітити, що зараз в Ашгабаді з'явилася якась розслабленість, цікавість до зовнішнього світу, вони сперечаються і втягуються в дискусії. Два роки тому дозволена приватизація житла і можна отримати іпотечний кредит на придбання житла. Скасовано десять дивних законів, ухвалених за Ніязова (заборона на носіння бороди, золотих зубів, навчання в школі тільки 9 років і 2 роки у внз та інше).
Водій, з яким ми їдемо, раптом каже мені: - Тут можна жити, але треба трохи відпустити нас, не так тиснути. Треба дати трохи свободи.
У Туркменістані, до речі, існує віза на виїзд з країни громадян.
Зараз всі сили кинуто на підготовку 5-х Азіатських ігор в закритих приміщеннях та по бойовим мистецтвам. Відкриття відбудеться 17 вересня. Тут будується неймовірна кількість олімпійських об'єктів. Загальна вартість Олімпійського містечка з 30 об'єктів - $5 млрд.
Я відлітаю. Знову проходжу складну процедуру ідентифікації. Але все цього разу відбувається швидше. Протягом 50 метрів у мене тільки 5 разів дивляться паспорт. І бажають приємного польоту.
Відлітаю. Можливо, коли-небудь я сюди повернуся.
Текст опубліковано з дозволу автора