Трагедія олією

Художники, народжені в СРСР, виносять жорсткий вирок життю в Союзі і застерігають від ідеалізації історії

Оксана Мамченкова

.

.

Москвич Ігор Обросов виразно пам'ятає одну з темних ночей 1937 року. Тоді чорний воронок НКВС забрав його батька Павла Обросова, професора медицини й директора інституту імені Миколи Скліфосовського. Через рік батька розстріляли. Півстоліття потому Обросов-молодший, який до того часу став успішним художником, отримав Державну премію СРСР за пронизливий триптих Присвята батькові.

У свої картини художник вклав страх і відчай, що пронизували життя періоду сталінських репресій, на який довелося його дитинство. Крім триптиха, Обросов написав чимало картин, так або інакше пов'язаних з тим часом.

Тема життя в тоталітарній державі, де принижували, розстрілювали і примушували мовчати, хвилює багатьох митців, народжених в СРСР. Наприклад, українська художниця Ніна Марченко в 1990‑х написала потужну серію полотен про жахи голодомору 1932-1933-х.

Машину сталінських репресій повною мірою відобразив на своїх картинах Микола Гетьман, уродженець Харкова. У роки Другої світової війни він був на фронті, а потім сім років провів у таборах на північному сході СРСР за статтею "антирадянська агітація і пропаганда".

Інші майстри на кшталт нонконформіста Василя Колотєва надихаються похмурою повсякденністю "совка", яка ховалася за фасадом офіційної ідеології і прояви якої помітні в сучасності.

Художники, картини яких присвячені життю в СРСР без будь‑яких прикрас, стають безкомпромісними опонентами тих, хто схильний до ідеалізації недавнього минулого. Причому в своїй критиці історії вони звинувачують у тому, що сталося, не тільки владу.

“Я швидше звинувачую не стільки особистість [керівника СРСР] Сталіна, скільки нас, так званий народ,— каже Обросов.— Адже це ми творили, з нашої мовчазної згоди знищувалися кращі люди".

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.

.