Антарктида

Ми виявилися першим теплоходом, який пробився крізь кригу до української арктичної станції за останні вісім місяців, тому полярники нас особливо тепло приймали і частували горілкою, яку женуть тут же, на станції

Підприємець
Віталій Литвиненко вирушив
в круїз уздовж Південного полярного
кола і побував у двох найпівденніших
населених пунктах планети

Пообідавши величезними аргентинськими крабами в Ушуайї, найпівденнішому місті на Землі, наша дружна компанія вирушила через протоку Дрейка до Антарктичного півострова і Південних Шетландских островів. Плавання на кораблику Ocean Nova датського виробництва 1991 року зайняло повних два дні при помірній хитавиці. Хоча це бувалі моряки її називали помірною — нас рятували тільки пігулки від заколисування, які роздавав корабельний док.

Щойно ми вийшли з порту, корабель почали супроводжувати морські птахи — буревісники, капські голуби і альбатроси, які харчуються морським крілем, що піднімається від гвинтів у кільватері. За бортом кілька разів з'являлися спини китів.

Перша висадка — на острові Кавервіль, де можна помилуватися пінгвінами Генту. Весело було спостерігати, як хтось з нашої команди сідав на сніг і завмирав з камерою, а допитливі симпатяги підходили зовсім близько, з подивом розглядаючи прибульця. А коли їм ніхто не заважав, пінгвіни клопітливо тягали в дзьобах камінчики для будівництва гнізд або з'їжджали по сніжних схилах на животах.

Потім ми увійшли в крижані поля, поступово просуваючись вже без хитавиці серед айсбергів і високих чорних скель — пейзаж став суворим і величним. По дорозі заглянули на британську базу Порт Локрой, найбільш відвідуване місце в Антарктиці. Хоча значно цікавіше було зайти на нашу українську станцію Академік Вернадський. Вона розташована в мальовничій бухті на острові Аргентино і була в 90‑х роках подарована англійцями Україні за символічний 1 фунт: британцям вона стала не потрібна, вивозити обладнання було занадто дорого, а смітити і кидати будь-що в Антарктиді категорично заборонено.

За 20 років наші співвітчизники розширили і облаштували станцію. Ми виявилися першим теплоходом, який зміг пробитися до них крізь кригу за останні вісім місяців, до того ж у нас на борту перебували 12 осіб з України — тому нам організували по‑справжньому теплий прийом.

Полярники щиро демонстрували привітність, ділилися цікавими історіями та пригощали смачною горілкою, яку вони самі женуть на станції.

Академік Вернадський і став нашою найпівденнішою точкою — 65.15 градусів південної широти. Південне Полярне коло ми не перетнули, не дотягли приблизно градус.

Продовжуючи милуватися красою крижаних пейзажів, ми рухалися вздовж Антарктичного півострова і насолоджувалися рідкісними сонячними годинами. В один з вечорів навіть влаштували барбекю на відкритій верхній палубі.

Але вже наступного дня нас неабияк засмутив капітан, повідомивши, що потрібно терміново вирушати у зворотний шлях: згідно з погодною інформацією, на шляху очікується шторм, але якщо поїдемо просто зараз, потрапимо в його "хвіст" лише на пару годин. Так ми втратили останній екскурсійний день, що передбачав висадку та купання в гарячих джерелах острова.

Засмучені, ми потрапили в триденну "бовтанку". Ще на початку подорожі гід казав, що протоку Дрейка спокійно можна перетнути тільки раз — така морська прикмета. Тепер ми сповна переконалися в її правоті.

На другий день під час обіду корабель давав такі крени, що вода била у вікна ресторану на третій палубі, а зі столів злітав посуд. На вечерю нам вже не запропонували жодних наїдків, обмежившись бутербродами.

Ніч минула спокійно, ми обігнули мис Горн, і тут знову почався шквальний вітер в 64 вузла, або 118 км/год. Лише до кінця третьої доби шторм залишився позаду, а ми зазирнули в Пуерто Вільямс — чилійське містечко, яке також претендує на звання найпівденнішого в світі. І наступного дня знову були в Ушуайї.

Як зізнався наш капітан, датчанин Іда Петересен, за 40 років морських мандрів він тільки вдруге потрапив у такий шторм — це були 11 балів з 12 можливих.

І все ж Антарктида варто того, щоб там побувати. Ця грізна, сувора краса нікого не залишить байдужим. Найголовніше — щоб з погодою пощастило.