«Мереживо зв’язків». Чому Портнов був ключовим гравцем у владі будь-якого президента, як став «смотрящим» за судами і хто його наступник

Звісно, без погодження Портнова жодне прізвище не могло проскочити. І тому сотні призначень, які тоді були за часів Януковича в судовій системі, — це люди, які тією чи іншою мірою зберегли вдячність людині, яка дозволила їм обійняти посаду, якою вони в подальшому і заробляли собі на життя. Я не говорю, легально чи нелегально, але своєю кар'єрою сотні топ-суддів зобов’язані саме Портнову.

Звісно, хтось міг вже забути про вдячність, хтось міг знайти іншого, але Портнов, знаєш, це така справа — один раз зустрінеш і не зможеш забути ніколи. Його не дарма називали одним з найкращих умів в юридичній спільноті.

Самі корупціонери захоплювалися його талантами, його послугами користувалися дуже різні люди — і Коломойський, і група Ахметова, і Олег Татаров, тобто багато народу ще й отримували від нього юридичну підтримку або ще якусь. І тому це все сформувало таке мереживо стосунків, зобов’язань.

І [судова система] централізована була під Портнова ще з тих часів, досі цей вплив певною мірою зберігався. Не можна сказати, що повністю, бо за час, поки Портнов був змушений покинути Україну після звинувачень в держзраді, санкцій США, все-таки і інші гравці ринку [з'явилися], і сам Татаров виріс дуже сильно, і Павло Вовк, який суддів з Окружного [адмінсуду] очолював. Тобто підросли і інші «матьорі» люди в цій галузі.

Але Портнов був і залишається впливовим, і це очевидно по останніх подіях було, коли він спокійно в українських судах вигравав суди у журналістів, які розповідали про його проросійські зв’язки, тощо. Він вигравав в тому ж Печерському суді. Медійники, які судилися, не знали чи плакати, чи сміятись від абсурдності, всього того трешу, який відбувається. Але українське правосуддя продовжувало працювати на користь Портнова.

— Людина, дуже наближена, до речі, до Офісу президента, ім'я якої не можу називати, сформулювала свій коментар так, що вбили бек-офіс Олега Татарова. Я не знаю, що це означає. Чи розумієш ти?

— Так. Це відома історія. Просто вона була ще до вторгнення, і багато людей вже справді забули, як це відбувалося.

Йшлося про кримінальне провадження НАБУ щодо корупційної історії з Олегом Татаровим, участі у будівельній афері. Тоді справу хотіли розвалити таким чином, аби Офіс генпрокурора відібрав справу у НАБУ і передав її СБУ.

От тоді генпрокурорка Венедиктова опиралась такому рішенню, вона довго пручалась цьому. Портнов особисто, і через телеграм-канали, і через інші засоби — як тільки міг — особисто погрожував її ледь не розправою, ледь не фізичною, якщо вона не прийме рішення на користь Татарова.

Потім Венедиктова здалась. Кажуть, стала дуже заможною і отримала нову посаду посла України в Швейцарії. Новий годинник на ній якийсь, діаманти тоді сфотографували.

Скажімо так: Портнов намертво прив’язався до Татарова саме в той період. Хоча вони, звісно, співпрацювали і раніше у юридичних історіях, бо Татаров — між Майданом і приходом в Офіс президента — мав власний юридичний бізнес.

— Портнов — дуже нетиповий чиновник з обойми Януковича. Майже всі вони в Росії. У 2014 році він втік в Росію… Він дійсно втік?

— Так, у 2019 повернувся.

— 19 травня 2019 року він повернувся в Україну. Це не виглядає випадковим, бо 20 травня проходить інавгурація шостого президента України Володимира Зеленського.

— Безумовно, ні. Він тоді випустив пафосну фотографію, що час повертатись в Україну, а тоді ж першим головою Офісу президента Зеленського став Андрій Богдан. Андрій Богдан був помічником Андрія Портнова свого часу, як народного депутата. Тому на той момент влада передбачала, що Портнов має всі шанси повернутися.

Звісно, що не всі були раді його поверненню. СБУ відкривала провадження навіть про державну зраду.

Але через рік, коли Олег Татаров вже став заступником голови Офісу президента і, як його називають, куратором всієї правоохоронної системи, то СБУ закрило провадження про державну зраду Портнова.

Тому я розумію, чому він повернувся в 2019 році саме з командою Зеленського. Але його тут чекало вже трохи конкурентне середовище і, зрештою, він був змушений залишити Україну, тримався звідси подалі.

Тим більше, що Америка накладала на нього санкції в 2021 році. Тобто, наскільки я пам’ятаю, санкції були накладені після того, як Центр протидії корупції надіслав у відповідні структури американське досьє на Портнова. Я читав ту заяву, розумію, скільки там було про Портнова сказано і чому американці швидко ввели [санкції].

Але цей вплив, який існує не в вигляді одного якогось кадрового призначення, а в тому, що тебе знають всі, ти знаєш багатьох, з усіма тебе щось десь колись пов’язувало, це призвело до того, що в Україні санкції на Портнова не накладали. Американці вже наклали — за підрив фактично української державності, а в Україні в Офіса Єрмака-Татарова якось не виходило.

— Портнов, дійсно, блискучий юрист, він став заслуженим юристом України у 2004 році, у 31 рік. Зеленський у 2019 році переміг з результатом 73%. Очевидно, що мав бути контакт, і обидві сторони зрозуміли, що вони можуть бути корисними один одному. Чи я роблю правильні висновки?

— Я не дуже знаю, що у голові Володимира Олександровича. Я просто бачу дії, які певні люди роблять, і хто з ким контактує.

Цілком очевидно, що у Портнова були цілком продуктивні стосунки фактично з усім керівництвом Офісу президента часів Зеленського. Він із Андрієм Смирновим мав спільні історії, з Олегом Татаровим спільний бекграунд. Коли Зеленський хотів змінити голову Конституційного Суду, Портнов також включився в ту історію на інтелектуальному і юридичному рівні.

Тобто він був цінний кадр, навіть наставник, можливо, для багатьох. Бо, умовно кажучи, схему відставки голови Конституційного Суду в обмежених юридичних спроможностях провернути складно. На жаль, тепер Україна пожинає плоди цього, бо голова Конституційного Суду виграє вже суди з поновлення на посаді. Але Портнов (у мене особисто) асоціювався з командою Зеленського до вторгнення.

— США у 2021 році накладають санкції на Портнова. На сайті Мінфіну США було написано, що він відзначився тим, що розвинув широкі зв’язки в українській системі правосуддя та правоохоронних органах через хабарі. Формулювання дуже пряме. Наприкінці 2024 року українці голосують за петицію, де вимагають, щоб на Андрія Портнова були накладені санкції. У відповідь виходить прем'єр-міністр України Денис Шмигаль і каже: «Уряд не бачить підстав застосувати санкції РНБО». Як це розуміти?

— Усі знають один одного, всі пов’язані багаторічними стосунками, в яких є послуги, гроші. І якось незручно створювати прецедент, караючи, умовно, члена команди. Бо який це сигнал тоді для інших, що «батьківщина завжди кине тебе, синок»? Так не можна робити в організованих структурах.

Організованою є, зокрема, і сама держава. І вона наводнюється плюс-мінус одними і тими ж людьми, які ротаціями на виборах змінюються.

Але Портнов, це та глиба, яка, скільки президентів поспіль, вона залишалася ключовим гравцем у владі будь-якого політика.

За Ющенка він був, як говорили, юрист Коломойського, асоціювався тоді з купою бізнесів. Рейдерській історії, боротьба з Пашинським за Житомирські ласощі, кондитерський завод.

За часів Юлії Тимошенко він вже став настільки впливовим депутатом від БЮТ, що він допомагав Тимошенко створювати той газовий контракт з Путіним — кабальний, про поставки газу в Україну. Той газовий контракт, коли нам Путін задрав дуже сильно ціну, а потім з Януковичем вже домовився про те, що надасть певну знижку на газ, і за це Україна залишить російський флот в Севастополі. Наслідки чого ми всі знаємо.

Я до того, що Портнов вже тоді, у 2008 році, був настільки впливовим… Не кожен юрист допомагає прем'єр-міністру України створювати газовий контракт, наприклад, з Путіним.

Але коли Тимошенко програла вибори Януковичу, Портнов вже перекинувся до Януковича, в його команду, якого він перед виборами лаяв.

— До ворога Юлії Володимирівни.

— Тобто він — те перекотиполе, яке кочує провладними інстанціями, по якихось тільки йому відомих каналах. І, зрештою, виходить черговий прем'єр-міністр України, який, можливо, навіть і не працював особисто з Портновим, але заявляє: «Немає у нас причин накладати на нього санкції». Не бачив приводу влупити санкціями по людині, на яку вже, навіть, Америка наклала санкції.

— Одна з версій поліції, що Портнова вбили за борги. Але варто припустити, що він був носієм величезної кількості інформації. Як ти гадаєш, чи це могло бути мотивом? Кому він міг загрожувати, маючи цю інформацію?

— Цілком очевидно, що якщо він був залучений в історії з хабарями, як ідеться в американських санкціях, то він міг фіксувати не тільки того, хто дає, а й бере, і так виникав взаємний компромат. Зазвичай, такі речі використовуються саме для збереження статус-кво — не для якогось такого шантажу, а просто «я знаю, що ти знаєш, що в мене є». І таким чином виникають певні домовленості, бо хтось може надати послугу, яку не хоче надавати тобі.

І таких речей було в житті Портнова багато. Були у нього навіть кримінальні справи за побиття адвоката. Тобто енергійна була людина, розумілася абсолютно на купі речей, пов’язаних із кримінальним світом і корупційним, і з бізнесом зокрема.

Я в Наші гроші зазирнув, що ми про нього писали. За часів Порошенка виходить, що ми його частіше згадували як власника будівельної компанії в Києві. Трест Київміськбуд-1. Не той знаменитий Київміськбуд, а його частинка. Його менеджер хотів віджати Dream town, знаменитий торговий центр на Оболоні, у його власників.

У його житті, а людина сформована в 90-х, всяке могло бути — і борги, і йому винні, або він комусь винен. Я все можу припустити. З погляду того, що відомо про вбивство, цілком очевидно одне — що тут працювали професіонали і в жодному разі не йдеться, що це якась витівка, по п’яній бійці.

— Маю процитувати Ярослава Железняка, депутата від фракції Голос. Він написав так: «Портнов досі мав величезний вплив на судову та правоохоронну систему України. Це факт, який відомий всім, хто хоч якось розуміє, як зараз працює Офіс президента. Та і в санкції США його саме за це і віднесли. Тому після його вбивства раджу поспостерігати, які сили займуть цю нішу, б. Буде дуже показово». Чи в тебе є прогнози, хто може зайняти цю нішу?

— Зараз виникає історія більш-менш вільної конкуренції. Купа народу в Україні зараз видихнула, у яких, можливо, якісь [зобов'язання] були з Портновим або неприємні згадки про співпрацю з ним. Купа людей відчули, що вони більше йому нічого не винні.

Що робити далі в житті? Виникає таке питання. Звісно, будуть нові угруповання, перегрупування. Люди будуть, особливо в правоохоронній системі, рискати, шукати новий центр сили.

Для всіх важливо, хто це зробив. Той, хто це зробив, — це є претендент на нового вожака. Зазвичай ці люди, ці корупціонери, не працюють самі по собі повністю. Їм завжди хочеться бути учасниками якогось клану, аби був груповий захист — можливо, при змінах влади чи коли інший клан стрибає. Одного корупціонера зграя інших завжди розчавить.

Хто це може бути зараз? Поживемо, побачимо. Прізвища називати найскладніше.

Андрій Смирнов — це вже колишній заступник голови Офісу президента, фактично збитий льотчик. Олег Татаров продовжує діяти. Є багато підстав вважати, що він зараз, мабуть, найсильніший представник влади в судовій системі України. Павло Вовк, який раніше претендував, можливо, теж на таку роль, зараз теж нібито притишив свій голос і розбирається з кримінальними, корупційними звинуваченнями, які є в судах.

Але це сьогодні. А у юристів життя таке бентежне, що один вирок суду і ти вже знову можеш бути на коні.