Анатомія протесту

Даррен Лонг, креативний директор популярної гонконгської газети South China Morning Post, розповідає, що насправді відбувається на бунтівних китайських територіях, де протестна хвиля не спадає вже пів року 

Анна Павленко
(Київ — Варшава — Київ)

В же пів року про антиурядові протести в Гонконзі пишуть провідні видання світу і газета South China Morning Post, журналісти якої знаходиться у вирі подій. Після того, як у березні 2019 року влада спеціального адміністративного району КНР спробувала прийняти закон про екстрадицію обвинувачених до материкового Китаю, на вулиці вийшли тисячі, а потім і сотні тисяч гонконгців.

Про те, що відбувається у колишній британській колонії, чого вимагають протестувальники і як реагують на події місцеві жителі і бізнес, НВ розпитав Даррена Лонга, креативного директора популярного гонконгського видання South China Morning Post. Розмова відбулася у Варшаві на міжнародному саміті для журналістів Outriders Stage, де Лонг був основним спікером.

Сам він — уродженець Лондона, майже 30 років тому опинився у Гонконзі без копійки в кишені, але з дипломом ілюстратора. Там він збудував успішну кар'єру в медіа і от уже шість років працює в найстарішому англомовному виданні Гонконгу — газеті South China Morning Post із штатом близько 1 тис. співробітників. Від 2015 року видання належить китайському інтернет-гігантові Alibaba Group.

Китай справедливо вважає, що Гонконг — китайське місто і, відповідно, повинен жити як китайське місто. Водночас Гонконг, зважаючи на свою історію, вважає себе міжнародним мегаполісом, який приєднали до Китаю.

Культурно він сильно відрізняється від материкового Китаю. Тут давно діє система ліберальної західної освіти, відкритий інтернет, у місцевих жителів дуже помітні західні цінності: незалежність, індивідуалізм. Тоді як у Китаї головні цінності — спільнота і родина, а особистість другорядна. Крім того, більшість гонконгців не хочуть незалежності, вони згодні бути частиною Китаю, але тільки на своїх умовах. Ми віримо в принцип "одна країна — дві системи".

Ніхто не проводив опитувань, але мені здається, що більшість гонконгців, які не виходять на протести, таки підтримують протестувальників. Вони проти насильства, і, можливо, не схвалюють методів демонстрантів. Люди розгублені, бо дістатися на роботу складно, а в листопаді, наприклад, цілий тиждень були закриті школи. Проте місцеві жителі розуміють, що наблизилися до точки кризи, і що всі інші опції вже використали. Вони не приймають те, що відбувається беззастережно, але і не засуджують.

Бізнес має збитки через протести, але підприємці розуміють: Гонконг працює завдяки своїм свободам — свободі підприємництва, свободі слова. Наше видання, наприклад, має право критикувати уряд Гонконгу і владу Пекіна. Якщо ж відібрати ці права і свободи, від Гонконгу нічого не залишиться. Тобто підприємці розуміють: якщо зараз не вирішити проблему, вони в довгостроковій перспективі втратять набагато більше.

Це правда, що компаніям, які симпатизують Пекіну, протестувальники б'ють вікна. Однак криза найбільше вдарила по маленьких магазинчиках: через протести багато закрилися. Правда, їм і до цього було несолодко, адже роздрібна торгівля у місті давно переорієнтувалася на туристів із материкового Китаю, які приїжджають до Гонконгу за предметами розкоші. А крамнички продають товари локального виробництва, які не користуються таким попитом.

Постраждала і туристична індустрія: в готелях украй низька заповнюваність, тому на номери пропонують серйозні знижки.

Одна з другорядних вимог протестувальників — обмежити приплив мігрантів із материкового Китаю. Після передачі Гонконгу Китаю щодня сюди дозволили переїжджати півтора сотні китайців. Ці мігранти часто високоосвічені й отримують хороші робочі місця, на які могли б претендувати місцеві жителі. У підсумку багато китайців відчувають, що їх тут не визнають і недолюблюють. Тим часом гонконгців засмучує ще й те, що китайці, аби вивести капітали з материкового Китаю, купують нерухомість і акції в Гонконзі. Це робить життя у мегаполісі дуже дорогим.

Протести почалися з іншої вимоги — відкликати закон про екстрадицію. Її вже виконано, і тепер демонстранти домагаються виконання наступних п'яти пунктів. По-перше, запровадити загальне виборче право. Китай обіцяв зробити це до 2020 року, але так і не виконав обіцянку. Зараз частину уряду Гонконгу обирають громадяни, а ще частину — Пекін, і вони ніяк не можуть порозумітися між собою. Друга вимога — відправити у відставку голову міста Керрі Лема. Третя — скасувати визнання протестів масовими заворушеннями, адже за участь у таких загрожує тюремний термін до 10 років.

НЕ ВТРАЧАЮЧИ ОПТИМІЗМУ: Даррен Лонг визнає, що багато
мешканців Гонконгу стикаються з побутовими незручностями
через протести, але не засуджують їх,
бо розуміють: це боротьба за цінності

Зараз це досить складно зробити, бо рівень насильства дуже високий, але перший протест був зовсім іншим: це була штовханина і метушня, як вночі у британському пабі. Тоді поліція відреагувала неадекватно. Зрештою протести справді перетворилися на масові заворушення. Але важливо розуміти: це стало відповіддю на ескалацію поліцейської агресії.

Четверта вимога — оголосити амністію всім заарештованим учасникам протесту. Й остання — провести громадське розслідування. Серед випадків, які слід розслідувати, — наприклад, побиття пасажирів у гонконгському метро 21 липня.

Тоді група хуліганів безладно нападала на пасажирів, а поліція загадково зникла. Цей інцидент змусив людей втратити довіру до правоохоронців. Як би я не хотів займати нейтральну позицію, але мені здається справді дивним, що поліція не втрутилася. А самі хулігани водночас були відомими представниками кримінального світу. Чи була це змова — має з'ясувати громадське розслідування.

Ми знаємо, що серед протестувальників є правоохоронці, які працюють під прикриттям. Поліція каже, що робить це для спостереження і проведення арештів із мінімальним збитком. Натомість протестувальники припускають, що поліцейські під прикриттям вчиняють акти насильства, провокації. Але ми не знаємо, чи це так. І тому знову-таки необхідне громадське розслідування.

Те, як протести висвітлює преса материкового Китаю, дуже відрізняється від повідомлень світової преси. Вони показують тільки одну сторону протестів і розглядають їх як прагнення до незалежності, яким маніпулюють зовнішні сили Заходу. І небезпідставно. Але, що іронічно, самі китайці — комуністи, а ця ідеологія колись прийшла із Заходу. Тепер вони звинувачують у схильності до західного впливу гонконгців.

Аби між такими різними спільнотами встановився мир, я вважаю, Китай повинен визнати унікальну спадщину й історію Гонконгу, не придушувати його. Тут має панувати верховенство закону, а право креслити червоні лінії в політиці міста має належати самому Гонконгу, а не Пекіну.

У нашій газеті ми намагаємося бути максимально нейтральними і завжди подавати позиції обох сторін. Правда, люди часто приймають якусь одну з них і звинувачують нас: мовляв, ми підігруємо їхнім опонентам. Нас критикують з обох сторін, і це доводить, що ми все робимо правильно.