Останні події в білорусько-російських відносинах важко назвати загостренням. Як і на картині Сурікова «Підкорення Сибіру Єрмаком», в Білорусі ми спостерігаємо «історичний момент набуття двома народами єдиної батьківщини».
Мовою сучасного корпоративного сектору – агресивне поглинання.
Те, що Лукашенко називає готовністю захищати суверенітет, я би радше охарактеризував як бажання зберегти особисту владу.
І навіть якщо Лукашенко готовий пустити заради збереження свого абсолютистського режиму кров – піти на максимальну конфронтацію з Росією аж до кровопролиття, то не факт, що до цього готові білоруси, і передусім сектор безпеки та оборони країни.
Можливо, цього року він якось знову «пропетляє» між поки що дипломатичними пропозиціями Росії – або згортай суверенітет і приєднуйся до Росії, або плати за все по повній, а потім однаково перший варіант.
Україна не може зашкодити реалізації планів Кремля в Білорусі
Але ситуація повториться за півроку, рік, два роки. Рано чи пізно.
Україна не може зашкодити реалізації планів Кремля в Білорусі. Власне тому, що сама Білорусь Лукашенка не може і не хоче цього. Ну, і ще тому, що не маємо ресурсів і причин їх витрачати для забезпечення життєдіяльності репресивного авторитарного режиму.
Можемо лише подумати, як збільшити для Росії ціну проекту.
Зокрема, я би гарантував Лукашенку безпеку і притулок в Україні за однієї умови – він знайде можливість швидко передати контроль за країною в руки опозиції.
А тоді, хто знає, може і ресурси, і бажання їх витрачати для підтримки Білорусі знайдуться?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени