Народжується новий Близький Схід – але не обов’язково такий процвітаючий, яким люди уявляли його в 90-х.
Перша колона формується більше мемами у Twitter, ніж американськими дипломатами, більше безробіттям, аніж тероризмом, більше безпорядками на вулицях, аніж лідерами у палацах, більше жінками, ніж чоловіками. Не знаю, де це все врегулюється, але наразі остерігайтесь падіння колон.
Чого б це? Спочатку в формуванні майбутнього цього регіону завжди було присутнє глибоке втручання США. Та лише погляньте навколо сьогодні: США навіть не мають послів у Єгипті, Туреччині, Іраку, ОАЕ, Йорданії чи Саудівській Аравії, а посол США в Ізраїлі, колишній збанкрутілий юрист Трампа, вкрай зачарований правим єврейським поселенським рухом, так що він більше пропагандист, аніж дипломат. Прощавай, американський пиріг.
По-друге, там завжди був присутній такий собі ізраїльсько-палестинський мирний процес, який підштовхував до найкращого, двостороннього рішення. І таки знову прощавай. Насправді сьогодні здається, що США та Ізраїль разом шукають найкращого одностороннього рішення, що передбачає постійний контроль Ізраїлю над безпекою західного узбережжя та східного Єрусалиму, а заразом певну форму глибокої автономії Палестини.
По-третє, арабські уряди завжди можуть гарантувати роботу своєму населенню у своїх бюрократіях чи державних службах – роботу, на якій можна запізнюватись, завчасно йти, чи працювати на стороні. Також прощавай. З падінням цін на нафту та збільшенням кількості населення фактично кожна арабська держава сьогодні намагається придумати, як позбутись урядових працівників та аутсорсингових послуг.
Йорданський король Абдалла нещодавно сказав групі військових відвідувачів із США, що його змушує не спати по ночам лише одна річ – і це не ІД чи Аль-Каїда. Це той факт, що 300 тисяч йорданців сидять без роботи, і 87% з них у віці від 18 до 39, тобто в найкращому працездатному віці.
Тижнями відбуваються сидячі протести безробітних студентів за межами палацу Абдалли, і протестні марші безробітних, голодних і відчайдушних по всій Йорданії. В той же час безробітні в Секторі Гази минулого тижня почали «голодний бунт» проти недбалого економічного правління Хамасу, і подібні вуличні протести спалахнули в Алжирі та Судані, спрямовані на падіння їхніх закоренілих автократів. Агов, може Арабську весну 2.0?
Четверта ветха колона: дні, коли інформація надходила тільки згори вниз, і арабські уряди могли контролювати голоси своїх країн, давно минули. З широким охватом Twitter, Facebook, WhatsApp, сьогодні інформація рухається горизонтально, і люди – використовуючи свої справжні імена – твітять найбільш образливі речі про своїх лідерів.
(Стає усе більш очевидним, що соціальні мережі та кіберінструменти роблять автократів на кшталт Китаю все більш ефективними, навіть куди більш ефективними. Та здається, що вони і пом’якшують авторитарних правителів, ось як у Йорданії, роблять їх більш крихкими, і через них західні демократії стають усе більш некерованими.)
Насамкінець, чоловіки можуть домінувати над жінками через формальні та неформальні, культурні та юридичні норми. Та нещодавні голосні випадки, коли молоді жінки втікали від чоловічого контролю у Саудівській Аравії та ОАЕ, чимало говорять про арабських жінок, які більше не хочуть віддаватись під чоловічу опіку. Передусім через те, що у багатьох країнах на кшталт Йорданії жінки, які закінчують вищу школу та університет, кількісно перевищують чоловіків.
Втім, без зміни законів про шлюб, спадщину, розлучення та опіку над дітьми – всі з яких на користь чоловікам – всі жінки, які добре вчаться у школі, ніколи не зможуть реалізувати свій потенціал на повну на роботі, де вони все ще не достатньо представлені. Хтось має здатись.
В той же час чоловікам складно одружитись, будучи без роботи. Велика кількість чоловіків, які ніколи не мали ні влади, ні роботи, ні руки дівчини – це передумова для соціального заворушення – особливо коли всі ці люди є в Twitter.
Ласкаво просимо на новий Близький Схід!
Куди все рухається? Лідери регіону усвідомлюють, що вони «більше не можуть покладатись на інструменти ХХ століття, аби зберігати населення в покорі», – зазначає Марван Муашер, колишній міністр закордонних справ Йорданії, який зараз курує дослідження по Близькому Сходу в Фонді Карнегі за міжнародний мир. Повстання Арабської весни у 2011 році «знищили табу страху в багатьох арабських країнах, а колапс цін на нафту з часів 2014-го знищив фінансові домовленості». Зараз громадяни заявляють: якщо ви не можете гарантувати мені роботу в уряді, я збираюсь говорити все, що мені захочеться.
Чи означає це, що та ж Йорданія має перетворитись на демократію в одну ніч? Я запитав Муашера. «Ні, – сказав він, – але має відбутись процес великого розподілу влади між урядами, народами, і громадськими інституціями. Ти не можеш продовжувати просити людей жертвувати, відмовитись від державних місць і субсидій, прийняти вищі податки, і все ще не давати їм реального голосу в керуванні власною державою».
Тож чи всі нові новини погані? Насправді ні – принаймні в Йорданії.
Король Абдалла не спішно ділиться владою, але залишається досить непоганим лідером, який намагається розвинути десятимільйонну країну, яка нині вміщає 1,3 мільйона біженців із Сирії. Його найбільш важливою ініціативою може бути підштовхування кількарічної давності до створення техно/стартап-хабу в Йорданії, що також є новим фактором у цьому регіоні. Вперше тут можна побачити сотні приватних, незалежних від уряду стартапів, які підходять до соціальних проблем як до бізнес-можливостей.
Лума Фавас, СЕО головного йорданського технологічного акселератора Oasis500, звела мене з групою молодих йорданських стартаперів.
Так я зустрів Башара Арахефа, генерального директора на Близькому Сході та Африці компанії IrisGuard, серед технологій якої – мобільний телефон з об’єктивами, які можуть тут же ідентифікувати вас через райдужну оболонку з точністю до майже 100%. Приєднавши цю технологію завдяки блокчейну до бази даних ООН по біженцях, її – як і багато іншого – використовують, аби перевірити, хто справді є сирійським біженцем, хто повинен отримати допомогу, а хто хоче продавати картку на харчування на чорному ринку. Біженці називають цей телефон машиною для «відбитків ока».
Я зустрів Заіда Фраха, який досить успішно займався створенням програмного забезпечення для бізнесу, щоб мати змогу відкрити власний локальний акселератор, що називається Propeller Incorporated. «Я хочу залишитись в Аммані, – сказав він мені, – тому що вірю, що ми зможемо побудувати компанії на 100 мільйонів доларів тут. Це лише питання часу».
Я зустрів Діну Шавар, СЕО Adam Tech Ventures, яка надає стартовий капітал для технологічних стартапів, які намагаються перебудувати свої індустрії. Вона також розбудовує дискусійний форум для арабських жінок з числа техно-підприємців, і нещодавно привезла команду з Королівської академії драматичного мистецтва Лондона, щоб навчати жінок стартаперів презентувати себе на засіданнях ради директорів чи робити фінансові кроки.
Я зустрів Айсара Батайнеха, який недавно допоміг створити The Jordan Trail, пішохідну дорогу довжиною в 400 миль (650 кілометрів). Це дало поштовх туристичному готельному бізнесу вздовж цього шляху. Я також зустрів його дружину, Мері Наззал-Батайнех, партнера-засновника 17 Asset Management, яка взяла 17 цілей сталого розвитку ООН (на кшталт гендерної рівності, чистої води, санітарії, дешевої та чистої енергії), і шукає спосіб задіяти приватний чи урядовий капітал, щоб створити бізнес-можливості для досягнення цих цілей.
І я зустрів Хусама Хаммо, засновника Tamatem Games, який випускає мобільні ігри, культурно значимі для арабського ринку – ігрового ринку, який розвивається в світі найшвидше. Він переконав Oasis500 дати йому другий шанс після того, як його перша компанія збанкрутувала, і місцева бізнес-культура «не підтримувала жодного, хто провалив свій стартап».
Тож ні, новий Близький Схід не приречений на безпорядки. У Йорданії, принаймні, це історія перегонів між великою кількістю поганих трендів (як кажуть багато молодих людей: я працював, аби отримати урядову роботу, де мені вже не довелось би працювати) і новим розвитком мислення, який набирає обертів. До 2020 року Йорданія буде отримувати до 20% енергії від сонця. Міністерство праці намагається реалізувати різноманітні радикальні ідеї, аби працевлаштувати все більше молодих людей у приватному секторі.
Проблема в тому, що вже пізно. Політичну реформу надто довго відкладали і старі культурні норми все ще глибоко вкорінені поза Амманом. Як виклав це мені один йорданський міністр: «Ми маємо робити все можливе. Ми маємо робити все це правильно. І ми маємо робити це швидко».
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікацію повної версії тексту заборонено
Оригінал опубліковано на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени