Чи могли ми собі уявити два роки тому, що в країні, де люди вийшли на Майдан зокрема і проти корупції, генерального прокурора будуть вибирати, ламаючи через коліно колишніх соратників, роздаючи преференції союзникам олігархів і переступаючи через вимоги і очікування суспільства?
Було чотири місяці на вироблення рішення, узгодження суперечностей, призупинення консервації прокурорських органів і розробку конкурсних умов для обрання нового генпрокурора.
За цей час із системи повністю були вигнані зачатки реформаторської команди, перепризначені сотні старих кадрів, а парламенту кинули кістку у вигляді похапцем підготовлених змін, за якими стоїть лише бажання змінити критерії призначення потрібних людей.
Це не пафос. Це реальність, в яку ми прийшли. І яка позбавляє будь-яких доказів на користь оптимізму, подальшої довіри і сподівань. Цю систему потрібно руйнувати радикально і боляче, по-хорошому і вмовляннями вже не вдасться - вони не мають міри.
І окремо важливо пам'ятати, що зміни в законі про прокуратуру, які, зокрема, дозволять Юрію Луценку стати керівником відомства, не були б проголосовані без двадцяти друзів Олеся Довгого, чотирнадцяти однодумців Віталія Хомутинніка і десятка-півтора колишніх регіоналів.
Текст публікується з дозволу автора.