Є на півночі Ізраїлю таке миле місто Акко. Місто красиве і стародавнє. До речі, в березні 1799 року великий Наполеон із тринадцятитисячною армією почав облогу Акко, але незважаючи на всі спроби, він так і не взяв місто, а в травні того ж року відвів від міських стін усі війська. Так от, коли я бував в Акко, то часто бачив, як зі стіни фортеці стрибали молоді араби. У море, а не так, як подумали багато хто з вас. Ці стрибуни виробляли різні піруети і з бризками занурювалися у воду. Потім вони виринали, підтягувалися на каменях і бігли нагору стрибати знову. Висота там чимала і потрібно мати хоробрість, аби стрибнути вниз.
Одного разу я приїхав в Акко, і зі мною був мій приятель Толік. Він до від'їзду з Радянського Союзу займався стрибками у воду. Професійно. Навіть брав якісь високі місця на загальносоюзних змаганнях. І коли ми під час екскурсії на катері проїжджали повз цю ділянку, де стрибали у воду араби, то Анатолій почав їх критикувати. І техніки у них немає, і бризки такі, що соромно, і входять у воду погано, і… Толік критикував, а я поцікавився, чи може він стрибнути реально краще, ніж вони? І тоді мій приятель сказав, що зараз я побачу, як треба стрибати. Після екскурсії він попросив мене відвести його до тієї ділянки на стіні фортеці, з якої стрибала дітвора.
Треба сказати, що ми тоді були приблизно такого ж віку, як і юні арабські екстремали, в голові у нас витав вітер, а в душі вирував юнацький максималізм. На дворі був 1993 рік, а всередині нас вирували гормони й емоції. Ми були юні, наївні, дурні та самовпевнені. А ще, всі ми тоді відчували себе практично всемогутніми і жили згідно до цитати Бабеля: «Якби до неба і до землі були прироблені кільця, ви схопили б ці кільця і притягли б небо до землі», навіть не підозрюючи про існування самої цитати.
Загалом, коли ми прийшли на місце, то я очікував ефектний стрибок, а Толік чекав чергового підтвердження своєї крутості. Мій друг зняв футболку і кросівки, неспішно розім'явся і під глузливі погляди завсідників цього місця підійшов до краю стіни і стрибнув. Так, це було реально красиво. Араби робили стрибок і пірнали, а він справив своєю майстерністю фурор. Він підстрибнув угору, склався, кілька разів крутнув піруети й увійшов у воду.
Я з усмішкою подивився на арабів, які стояли та стежили за цим стрибком. На їхніх обличчях читалися не захоплення і здивування, а натуральний жах, їхні погляди були прикуті до води. Якщо чесно, то я не очікував такої реакції. Ба більше, вона мене насторожила. Цієї миті з води виринув Толік, його крик і лайка рознеслися над морем. І тут вже напружився я. Його обличчя швидко заливала кров. Двоє арабів стрибнули у воду і допомогли вибратися Толіку на камені. Із криків я зрозумів, що мій приятель стрибнув на камені, а потрібно було правіше або лівіше. Як наслідок, розсічення на лобі, забої, перелом променевої кістки передпліччя, зміщення ключиці та ще всяке по дрібниці. Але живий. Поки чекали швидку, то мені пояснили, що це взагалі-то диво. Просто пощастило. Араби дивилися на Толіка водночас зі сміхом і захопленням. Толік одужав, відновився. Але більше ніколи не хизувався і не робив необдуманих дій. І це не тільки про стрибки. Йому того «щеплення» від нерозсудливості вистачило на все життя.
«Знаєш, Славо, — казав він мені, коли ми з друзями прийшли провідати його, — я зрозумів, що приказка 7 разів відміряй, а один відріж — це не понти, а керівництво до дії по життю. А ще згадав, що, не знаючи броду — не лізь у воду. А я, дурень, стрибнув, не знаючи куди стрибаю. Це урок мені. Треба його вивчити і запам’ятати. Щоб гірше не було. А гірше могло бути».
Я чому цю історію згадав. Коли берешся за якусь справу, не маючи про неї жодного розуміння, не маючи досвіду і знань, то можна і карк зламати. І коли ти скрутиш шию собі, то це буде трагедія. Але це буде трагедія твоя і твоїх близьких. А якщо ти скрутиш шию цілій країні… І це не про одну людину, а про всіх, хто зараз бездумно веде Україну, як Титанік, на айсберг, бездумно керуючись лише своїми відчуттями, замість знань і вміння. Тому перш ніж за що-небудь братися, необхідно все тверезо зважити, проаналізувати і згадати ще одну приказку — а чи по Савці свитка? Хоча може пощастити, як Толіку. Може. Але не факт або, як зараз модно говорити, але це не точно. І навіть якщо вас підтримують друзі та симпатики, як я підтримував Толіка, то це ще не означає, що ви все правильно робите. Просто Толік міг лише собі лоба розбити, а на нашому пароплаві ми всі. І ті, хто дивиться, і ті, хто аплодують, і ті, хто витягуватимуть, якщо вдасться. Це теж розуміти треба.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ