Ну ж бо підійми

Хоча житлово-комунальні тарифи різко зросли, випробування для гаманця звичайного українця у вигляді виплат за газ, світло і тепло все ще в півтора раза менше, ніж у середньостатистичного європейця

Максим Бутченко

Литовський журналіст Костянтин Амелюшкін, почувши питання про тарифи на комунальні послуги в своїй країні, говорить: “Зима б'є по кишені. Тарифи у нас чималі порівняно із зарплатами". І згадує про соцдослідження, результати якого свідчать: у щомісячних витратах майже половини литовців на комуналку припадає 11-30%. У випадку з Амелюшкіним ідеться про чверть його зарплати, яка витрачається на оплату рахунків за тепло, воду, електроенергію. Тому він намагається економити.

В Європі цим заклопотано чимало населення — в країнах ЄС комунальні платежі є ключовою витратною статтею для населення. Данські домогосподарства, за даними Євростату, віддають 29,7% свого базового доходу за житло, воду, електрику і газ, фінські — 28,2%, французькі — 26,4%.

Тепер і багато українців починають мислити по‑європейськи. А все тому, що віднедавна комунальні тарифи, що раніше перебували на непристойно низькому рівні, помітно виросли. Тепло, наприклад, подорожчало на 95%, а електроенергія — на 57%.

Дивлячись на чотиризначні цифри в платіжках, населення задумалося, як їх понизити. А частина політиків тут же підняли на щит тему, намагаючись отримати зайві електоральні бали на критиці влади, що "допустила" подібне зростання.

Однак навіть з урахуванням нових тарифів середній платіж по країні за житлово-комунальні послуги, за даними Держстату на кінець другого кварталу 2016‑го, склав 16,2% від усіх витрат українських домогосподарств. Взимку ця частка дещо зросте, але відповідна статистика ще не готова.

Український рівень помітно нижче, ніж середньоєвропейські 24,4%. Та й взагалі з країн — членів ЄС лише в Литві та Мальті частка комуналки в сімейних витратах в середньому трохи нижча, ніж в Україні. Інші держави Євросоюзу за цим показником попереду.

При цьому для українських сімей, які оформили субсидію, комунальні витрати будуть нижчими: експерти НАК Нафтогаз України підрахували, що в такому разі на кінець 2016‑го вони становитимуть у середньому 10%.

Схожі цифри навів у середині листопада і прем'єр Володимир Гройсман.

Однак відносно терпима порівняно з ЄС частка комунальних витрат має і зворотний бік: якщо європейцям доступні безліч варіантів здешевлення енергоносіїв або скорочення їх споживання, то українці такої "розкоші" позбавлені. Всьому виною крайня монополізація цієї сфери в країні, а також часто недоступність встановлення індивідуальних лічильників або регуляторів.

А от європейський споживач, за словами Олексія Кучеренка, екс-міністра ЖКГ, може навіть впливати на тарифну політику. Наприклад, у великих містах Данії система опалення міська, а у невеликих — локальна, керована кінцевими користувачами на кшталт кооперативів. "Все настільки прозоро, що обдурити і призначити неправдивий тариф дуже складно", — говорить Кучеренко.

Чех Мартін Лариш проживає в Празі у двокімнатній квартирі. На прохання НВ він підрахував, що на комуналку щомісяця витрачає приблизно 5 тис. крон.

Лариш платить 1 тис. крон (1 тис. грн) за газ, 1,2 тис. крон (1,2 тис. грн) за електрику, а також віддає гроші в так званий фонд ремонту — до 2,5 тис. крон (2,5 тис. грн).

Середня зарплата в Чехії — 26 тис. крон, і, за даними Євростату, в цій країні одне з найвищих комунальних навантажень в ЄС — 25,9%. Навіть у сусідній Словаччині воно трохи нижче — 24,9% від загальних витрат домогосподарств.

“Незважаючи на це, подібна тема не піднімається політиками, — говорить Лариш.— Тому що у нас ринкові відносини, і всі розуміють: ціна сформована економікою".

Олександр Вєдєнєєв, начальник управління аналітики НАК Нафтогаз України, пояснює, як ринкові відносини формують ціни в ЄС.

Наприклад, вартість газу складається з його оптової ціни, націнки постачальника, тарифу на транспортування тощо. "Кінцеві тарифи для споживачів можуть також залежати від знижок для нових клієнтів роздрібних постачальників, знижок за лояльність клієнтів, акційних пропозицій роздрібних постачальників", — уточнює експерт.

У результаті ціна за кубометр газу може радикально відрізнятися залежно від країни. Наприклад, найвища — $1,3 тис. за куб. м — у Швеції. А ось в Україні вона мінімальна за європейськими мірками — $273.

Там, де газ дорогий, споживачі максимально його економлять. Так, наприклад, робить голландський перекладач Арі ван дер Ента, який живе в новому будинку в Роттердамі. В його країні вартість блакитного палива вельми висока — $922 за куб. м. "Тому у нас рідко хто опалює приміщення до температури вище 16 °С тепла" — уточнює він, додаючи, що споживачі мають спеціальні регулятори і самі встановлюють рівень тепла у власному житлі.

За українськими нормами, взимку в квартирах має бути 18-20 °С тепла.

Але те, що українці платять зараз, навіть після підвищення — це мінімум за європейськими мірками. У середньому в ЄС частка комунальних витрат у щомісячних фінансових зобов'язаннях домогосподарств у півтора раза вища від аналогічного українського показника.

Та й у структурі витрат мешканці України сильно відрізняються від європейців. У останніх комуналка — ключова стаття щомісячних витрат, що становить їхню четверту частину. Лише потім йдуть транспортні витрати та оплата продуктів харчування (13% і 12,3% відповідно). Українці ж, за даними Держстату за другий квартал 2016‑го, насамперед витрачаються на їжу — 36% від середнього домашнього бюджету. А комунальні витрати, що йдуть слідом, становлять у 2,2 раза меншу частку.

Литовець Амелюшкін розповідає, що за квартиру площею 58 кв. м минулого місяця він заплатив €200 за комунальні послуги, з них €50 — за тепло. "Але ціна взимку може сягати і до €150", — уточнює він.

Тарифи в цій країні значно вищі, ніж українські. Скажімо, кубометр гарячої води коштує €4,72, або 130 грн (в Україні — 83 грн), електрика — 12 центів за кіловат, або 3 грн (в Україні — 0,7 грн). Рятує лише те, що середня зарплата в Литві досягла €615 (16 тис. грн), а в Україні — 5,3 тис. грн.

В Європі також підтримують своїх громадян субсидіями, але під їхню дію підпадає лише обмежене коло осіб. Про це НВ каже українець Ігор Магрілов, що проживає зараз у Німеччині. У цій країні, мовляв, є фонди для допомоги незаможним в оплаті житла.

Але головна надія європейців — на самих себе і прозору систему тарифоутворення. Польський журналіст Михайло Потоцький розповідає: на його батьківщині у споживачів завжди є можливість вибрати постачальника з меншою ціною за свої послуги. У Варшаві, наприклад, працюють одразу декілька операторів з постачання газу та електрики: державних, муніципальних і приватних. І звичайний варшав'янин може укласти контракт з тією структурою, яка, на його думку, пропонує оптимальне співвідношення ціни та якості.

А якщо якесь з цих підприємств хоче підняти тариф, то воно доводить до відома регулятора і пояснює мотиви підвищення. “Населення бачить на конкретних цифрах, як утворюються нові ціни,— говорить Потоцький. — Тому тема тарифів не є головною для Польщі".

Водночас витрати на комунальні послуги в Євросоюзі досить стабільні. Так, за даними Євростату, у 2005‑му в середньому по ЄС на ці цілі домогосподарства віддавали 22,5% від свого доходу, а в 2015 році — 24,4%.

Киянка Ярина Яковишина вирішила заощадити на оплаті за опалення. Незважаючи на те що в її багатоквартирному будинку вже стояв лічильник, вона захотіла встановити подібний прилад безпосередньо в квартирі.

Але процедура оформлення затягнулася на рік. Виявилося, що потрібен договір з ЖЕКом, проект щодо лічильника. А далі потрібний ще один договір, але цього разу з монополістом столичного ринку постачання тепла — компанією Київенерго. “Черга на подачу документів — на дев'ять місяців уперед. Довелося навіть скористатися послугами фірми-посередника, щоб вони допомогли оформити документи", — зізнається Яковишина.

Та й вартість самого лічильника велика — від 2,5 тис. до 14 тис. грн. Правда, ефект від нього є: Яковишина переконалася, що до встановлення цього приладу їй нараховували за опалення 1,2 гігакалорії на місяць, а після — наполовину менше. Притому що зараз 1 гігакалорія коштує майже 1.050 грн, а до 1 липня 2016‑го, за старими тарифами, її вартість становила 534 грн.

Кучеренко пояснює, що монополіст Київенерго, як і держоргани, не зацікавлений надавати людям об'єктивну інформацію про реальне споживання. Тому що відсутність індивідуальних лічильників дозволяє енергопостачальникам нараховувати великі суми, що покривають їхні власні зайві тепловтрати на старому обладнанні.

Крім того, в українців немає і можливості "прикрутити" витрати і заощадити. "Це одна з основних відмінностей між західними споживачами і нашими — у нас банально немає можливості зменшити тепло в квартирі", — говорить Кучеренко.

А ось у Данії з її високими комунальними витратами багато місцевих жителів просто відключають опалення на ніч. І не витрачають зайвого.

Економіст Олександр Жолудь говорить і про непрозорість вітчизняного ціноутворення, називаючи її однією з ключових проблем комунального сектору. Якщо ціна гарячої води ще відносно нескладно розраховується, адже її основу становить вартість газу, то в інших дисциплінах все набагато складніше. Постачальники можуть вносити в тариф найнесподіваніші складові, і перевірити їх дуже проблематично.

Зважаючи на це, Кучеренко обурений тим, що зростання тарифів в Україні не супроводжується підвищенням якості послуг. Мовляв, саме цим створюється перекіс, і монополісти на кшталт Київводоканалу або того-таки Київенерго лише почнуть більше заробляти, а не збільшать реальні відрахування на модернізацію власних мереж. "У середньому постачальник може закладати 12% від тарифу на інвестиції у власну інфраструктуру, але майже ніхто так не робить", — стверджує екс-міністр.

Проблема ще й у тому, що держава регулює не тільки свої монополії, але і субсидії малозабезпеченим, додає Дмитро Чурін, керівник аналітичного відділу інвестиційної компанії Eavex Capital.

У країні 12,2 млн пенсіонерів — це майже третина населення за винятком окупованого Криму і зони АТО. Середня пенсія — 1,6 тис. грн, а середня нарахована до сплати сума за житлово-комунальні послуги з урахуванням електроенергії в жовтні становила 851,2 грн. Тобто без субсидій пенсіонери цей тягар не здолали б. Тому розмір виділених їм владою компенсацій є відмінним інструментом впливу на електорат.

Але краще б, на думку експертів, в цьому питанні працював ринок. “Розвиток комунального господарства — це стратегічна мета для України. Але все має будуватися не тільки на прозорості, але і на здоровій конкуренції", — підсумовує Чурін. Тобто чим більше постачальників, тим нижчі ціни і більше бажання скоротити собівартість послуг. А якщо зросте кількість інструментів — лічильників і регуляторів — в руках кінцевих користувачів, то споживання стане нижчим, і в результаті скоротяться витрати кожної сім'ї.