Пригадую події десятирічної давнини, коли у період розгортання фінансової
кризи один за одним лопалися десятки банків світу. Деякі з них рятували уряди,
проводячи їх примусову націоналізацію. Пам’ятаю і націоналізацію одного з
європейських банків, за який власникам заплатили – аж 1 євро. Бо цей банк не
коштував більше. Хоча власники вклали колись у його капітал не мільярди, а
десятки мільярдів євро. Та то було колись. Але велика частка непрацюючих активів
(кредитів, які взяли і не повернули) відносяться в кінцевому рахунку на
зменшення капіталу банку (після «проїдання» резервів та прибутків банку). І це
правильно. Бо не клієнти банку чи громадяни країни мають нести відповідальність
за кризу банку, а в першу чергу – його власники.
Не згадував би таких фактів, якби це не стосувалося нашого сьогодення.
В Україні, на відміну від інших країн, банківська криза затягнулася на десятиліття. Небажання вчасно і адекватно реагувати на проблему зумовили таку глибину і масштабність кризи. І в багатьох українських банках капітал не просто зник, а став мінусовим.
Простою мовою – кошти від наданих кредитів надходили в набагато менших обсягах,
ніж потрібно для повернення боргів банку перед вкладниками та іншими власниками
грошей. Цей розрив часто не покривав «останній бастіон» – власний капітал
банків, що реально набував мінусового значення.
Деякі банки в такій ситуації довелося рятувати шляхом націоналізації. В Україні
таким банком став Приватбанк. На його порятунок уряд витратив понад $5 млрд. Не беремо це до серця і не
сприймаємо як проблему, бо банк не накрився разом з грошима своїх вкладників та
підприємств? Бо в такому випадку зрозуміли б краще, на відміну від варіанту
націоналізації, коли витратив гроші бюджет. Але заплатили з тієї ж кишені,
тільки через бюджет. І не якимись папірцями, як заявляють, а зобов'язаннями, за
якими і відсотки, і погашення ведеться цілком реальними гривнями. І продати ці
папірці можна теж за реальні гривні. І тепер нам не інакше, як за
довгоочікуване «щастя» треба сприймати повідомлення про спроби забрати назад
банк чи отримати компенсацію капіталу націоналізованого банку. По
справедливості. А як же інакше?
А хто нам поверне $5 млрд, витрачених на порятунок цього банку? Бюджет якої країни? Чи більшість із нас і надалі буде жити ілюзіями, що бюджет нас не стосується і нашої кишені не зачіпає?
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь
до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени