Перемога популіста і демагога Дональда Трампа викликала низку запитань, на які негайно треба вичерпно відповісти, щоб чотири роки його потенційно небезпечного президентства не перетворилися на вісім ще менш передбачуваних і ризикованих для всього світу років. По-перше, треба розібратися, чому він взагалі зміг перемогти.
Економіка. Все останнє десятиліття (особливо після кризи 2008 року) в США прискорювалося фінансове розшарування суспільства. Багаті ставали багатшими, бідні – біднішими, середній клас стискався, його статки майже не зростали. Все це відбувалося на тлі масової втечі американської промисловості в Мексику і Китай, що підносилося великою перемогою «свободи торгівлі». Барак Обама, на якого покладали надії на зміну ситуації, очікувань не тільки не виправдав, але і зробив цю ситуацію хронічною. Близька банкірам і корпораціям Гілларі Клінтон у цьому сенсі сприймалася значною частиною суспільства як продовжувач цієї політики, а не як людина, здатна докорінно її переглянути.
Медицина. Через надміру активне обговорення численних скандалів ця тема майже не була порушена в передвиборчій дискусії. Однак люди прекрасно бачили, що медична реформа Обами (Obamacare) вилилася в катастрофу. Так, приблизно двадцять мільйонів людей, які раніше не мали медстрахування, його отримали. Але всім решті за свої страхові плани довелося платити вдвічі-втричі більше, ніж раніше. І без того високі ціни пробили стелю, хоча якість залишилася колишньою. Хоча винна в цьому не Клінтон і не Обама, а неймовірно жадібні страхові компанії, на горіхи перепало їм. Чимала частина середнього класу вимагала повернути колишню систему. Трамп це обіцяв, Гілларі – ні.
Соціальні питання. Американський виборець з самого початку підтримав Трампа здебільшого через його відмову від звичної політкоректності. Він говорив якраз те, про що багато хто думав, але боявся сказати: «Іммігрантів стало занадто багато, до мусульман довіри немає, чорношкірі передмістя загрузли в злочинності та дармоїдстві, представники ЛГБТ стали майже святими, а держава допомагає всім їм, але тільки не чесним роботягам, які оплачують цей фестиваль щедрості зі своїх податків». Розмови Клінтон про рівність і братерство вже неабияк нудили звичайних американців, впевнених, що «рівність» досягається шляхом перекачування їхніх грошей якимось ледарям. А Трамп клявся, що покладе край всому цьому.
Зовнішня політика. У Гілларі вся зовнішня політика звелася до того, що Росія втручається в американські вибори (цілком можливо, але, строго кажучи, це проблеми Клінтон, а не країни). Водночас Трамп обіцяв розірвати невигідні торгові договори, вимагати від країн НАТО, щоб вони платили США за свою безпеку, залишити Близький Схід з його війнами місцевим жителям (попередньо розбомбивши ІД), а також оцінювати успіх зовнішньої політики кількістю кеша, що надходить в країну. Аргумент Клінтон, що на посаді держсекретаря вона пролетіла понад мільйон миль, виборцям видався не надто переконливим: «Пролетіла, добре. А де результат?».
Гілларі Клінтон. Рейтинг довіри суперниці Трампа всю кампанію був десь в районі плінтуса. Переважна більшість жителів США вважає її нудною, нечесною і негідною довіри особистістю. Крім того, неймовірно швидке збагачення Клінтонів після відходу з Білого дому Білла, темні справи «благодійного» фонду, очевидне нехтування законами при зберіганні держтаємниць породили вкрай недобре ставлення до Гілларі збоку простого виборця. Її стали вважати корумпованою, такою, що ставить себе понад законом, властолюбною та зневажливою до простих людей. Змінити це ставлення до себе вона так і не зуміла.
Берні Сандерс. Здолати неймовірно популярного суперника з демократичних праймеріз Клінтон зуміла тільки завдяки відвертому шулерству з боку керівництва партії і основних ЗМІ, які щосили допомагали їй, навіть і не думаючи залишатися нейтральними. (Докази нечесної гри штабу Клінтон проти Сандерса валом посипалися після оприлюднення листування її найближчих соратників). Прихильники сенатора від Вермонту цього не забули. Багато з них у день вирішального голосування помстилися Клінтон за нечесну гру, відмовившись її підтримувати. У багатьох штатах їй до перемоги забракло лише кількох відсотків – це й були прихильники Берні, які показали середній палець затятим шахраям з команди Клінтон і їй самій. (Цікаво, що Сандерс за абсолютно всіма опитуваннями вигравав у Трампа з перевагою в 15-20 відсотків, проте боси Демократичної партії все одно зробили ставку на Клінтон, яка йшла з республіканцем приблизно нарівні. Результат очевидний).
Дональд Трамп. Сам переможець серйозно змінив сам стиль американської політичної дискусії, опустивши її (у всіх сенсах) на кілька етичних рівнів вниз. Базарний стиль крикливого реаліті-шоу багатьом невибагливим американцям здався набагато цікавішим, аніж розумування та політична коректність сенаторів, губернаторів і конгресменів. Трамп став просто цікавіший за своїх суперників. До нього звикли, як до головного героя серіалу. Коли стояв вибір, ким пожертвувати, виборці з дошки прибирали його опонентів. Усім було цікаво, чим же закінчиться ця дивовижна історія. Ось – тепер знають, чим.
Завтра напишу, які варіанти дій є тепер в опонентів Трампа, як їм вибудовувати свою стратегію, щоб зробити його президентом на один термін або навіть домогтися його дострокового імпічменту.