Необхідно для перемоги. Найперспективніше озброєння, розроблене в Україні, яке ще не випускається серійно — експертна оцінка

На сьогодні виготовлено два дослідних зразки ОТРК Грім — одна модель для Саудівської Аравії, ще одна — для Збройних сил України.

У серпні 2022 року користувачі соціальних мереж та низка ЗМІ висловили думку, що удар по окупованому росіянами військовому аеродромі Саки у кримській Новофедорівці було завдано із застосуванням ОТРК Грім. Втім, підтвердження цьому припущенню немає.

Зенітно-ракетний комплекс Дніпро

На думку опитаних НВ спеціалістів, українському військово-промисловому комплексу час братися й за власний протиракетний комплекс. При цьому знавці військової справи наголошують, що винятково протиповітряний комплекс — це вчорашній день, а от потреба у власному протиракетному комплексі, який би працював разом із вітчизняною радіолокаційною системою, — висока.

Таку потребу міг би задовольнити перспективний проєкт зенітно-ракетного комплексу (ЗРК) середньої та малої дальності Дніпро, що розробляється з 2014 року, й поєднує в собі характеристики систем протиповітряної та протиракетної оборони. Головне завдання цього ЗРК — боротьба з сучасними та розроблюваними аеродинамічними засобами повітряного нападу, видача інформації як про повітряну обстановку загалом, так і про результати бойової роботи зокрема.

Передбачається, що ЗРК Дніпро буде ефективним проти літаків та гелікоптерів усіх типів, безпілотників, а також крилатих ракет на середніх і малих дальностях.

До складу комплексу входить пункт бойового управління і багатофункціональна радіолокаційна станція (кожен розміщено на шасі КрАЗ-6322) та до шести пускових установок, що дає можливість одночасно випустити 12 керованих ракет по шести повітряних цілях ворога.

Для ЗРК Дніпро розроблено дві модифікації твердопаливних двоступеневих ракет. Перша із командним телекеруванням на початковій та середній ділянках траєкторії польоту, а друга — з радіокорегуванням наведення на початковій та середній ділянках. На кінцевій ділянці траєкторії обидві модифікації ракети переходять у режим активного самонаведення на ціль.

Заявлена розробником максимальна дальність виявлення цілі типу «тактичний винищувач» на висоті 7 км — до 150 км, на висоті 150 м — до 50 км, а на висоті 20 м — до 28 км. Діапазон висот ураження цілі від 15 м до 25 км, а дальність ураження — 7−60 км. Час готовності ЗРК Дніпро до бойової роботи — до 4 хв.

Самохідна артилерійська установка Богдана

Уперше єдиний дослідний зразок першої вітчизняної самохідної артилерійської установки (САУ) Богдана з натовським 155-мм калібром було продемонстровано 2018 року. Відтоді й аж до початку повномасштабного російського вторгнення Богдана проходила випробування на полігонах та готувалася до взяття на озброєння ЗСУ. Але не встигла.

З початком повномасштабної війни єдиний зразок української САУ вивезли в тил, а згодом передали військовим Збройних сил України. Зірковим часом Богдани вважається кінець червня 2022 року, коли вона відіграла ключову роль під час успішного звільнення острова Зміїний від російських окупантів.

«Якщо Богдана вже продемонструвала позитивний результат у плані живучості, то треба робити свою власну гаубицю й ставити її на озброєння», — переконаний Жданов. «Це теж запорука безпеки, щоб не купувати й не бігати по сусідах щоразу», — аргументує експерт. І додає: «А якщо у нас буде власний артилерійський ствол, то зможемо розвивати й власний танк».

Єдиний зразок САУ Богдана сконструйовано на шасі повнопривідного військового КрАЗ-63221 зі спареною броньованою кабіною для розміщення екіпажу з п’яти осіб. Оснащена автоматизованою системою наведення та автоматичної подачі боєприпасів. Її скорострільність становить шість пострілів на хвилину. Максимальна дальність стрільби осколково-фугасними снарядами — 42 км, активно-реактивними — 50 км.

Корвет Володимир Великий

«Питання флоту настільки велике, стратегічне й дороге, що слід добре подумати, як поступити найліпше», — розмірковує у розмові з НВ Жданов. На його думку, перспективним для України може бути флот середнього рангу. «Нам не потрібні, скажімо, авіаносці, а от есмінці й корвети і, мабуть, на перспективу дивізіон підводних човнів — такий флот середньої потужності треба мати», — переконує експерт.

Його думку підхоплює Микола Сунгуровський, директор військових програм Центру Разумкова. «Хотілося б мати корвет власного виробництва», — погоджується він. Втім, на його думку, у найближчому майбутньому виробництво такого судна державний бюджет просто не потягне.

Стосовно дорогого виробництва обоє мають рацію. У 2011 році в Україні розпочалося будівництво першого зразка перспективного корвета проєкту 58250 (серія Володимир Великий). Як повідомляє LIGA.net з посиланням на вітчизняне Міноборони, за десять років на проєктування та будівництво корвету витрачено майже 569 млн грн. І станом на вересень 2021-го його готовність становила 17%. Тоді ж елементи недобудованого корабля перебували на території збанкрутілого Чорноморського суднобудівного заводу. Тому передбачалося, що перспективний корабель проєкту 58250 буде добудовано на іншому підприємстві.

Згідно з розробленою технічною документацією, максимальна довжина корвету Володимир Великий становить 112 м, максимальна ширина — 13,5 м, повна водотоннажність — 2.650 т, осадка — 5,6 м. Задекларована швидкість судна — не менше 30 вузлів (55,5 км/год.), а дальність плавання до 4.000 морських миль (7.400 км). Автономність плавання з екіпажем 110 осіб становить 30 діб.

Оскільки водотоннажність Володимира Великого більша за стандартні корвети (до 2.500 т), а на його борту передбачено системи радіоелектронної боротьби та протиповітряної й протиракетної оборони, а також протикорабельну й протичовнову зброю, що забезпечує боротьбу з надводними, підводними та повітряними цілями, то за своєю бойовою цінністю судно наближається до фрегатів, водотоннажність яких починається з 3.500 т.

З огляду на це, після всіх митарств у 2021 році Міноборони оголосило про намір доопрацювати проєкт 58250, збільшивши його можливості, й добудувати корабель, але вже в якості багатофункціонального фрегата ближньої морської зони.

Розвідувально-ударний безпілотник Сокіл-300

Експерти погоджуються, що в Україні, на жаль, немає школи боєвої авіації, тому розраховувати на вітчизняні винищувачі та бомбардувальники не варто. Втім, альтернативою можуть стати сучасні ударні безпілотні літальні апарати (БПЛА), які зарекомендували себе під час російсько-української війни.

Окрім низки наявних спільних та вітчизняних моделей, Україна має власну розробку перспективного розвідувально-ударного безпілотника Сокіл-300, який вперше показали публіці у листопаді 2020-го.

Частину систем та вузлів цього безпілотника було відпрацьовано як модулі протикорабельної ракети Нептун, що в квітні 2022-го відправила на дно флагман Чорноморського флоту РФ — ракетний крейсер Москва.

Передбачається, що Сокіл-300 оснащуватиметься блоком GPS, малогабаритною бортовою РЛС та радіолокатором, здатним з висоти 5 км сканувати місцевість із точністю у 30×30 см. Також його укомплектовано вітчизняною оптико-електронною прицільною станцією наведення.

Маса корисного навантаження, яке може нести безпілотник, становить 300 кг. Таким чином, його можна оснастити ударним комплексом із вітчизняними керованими протитанковими ракетами типу РК-2П або РК-10 з радіусом дії до 10 км.

Згідно з даними розробника, залежно від модифікації дальність польоту безпілотника (від вильоту до повернення) може бути від 1.300 до 3.300 км, а тривалість польоту від 5 до 26 годин. Крейсерська швидкість від 150 до 335 км/год., а максимальна швидкість від 210 до 580 км/год з практичною стелею польоту до 12 км.

Управління безпілотником здійснюється з мобільного пункту керування, розміщеного на шасі вантажного автомобіля.

У опитуванні НВ взяли участь військовий експерт і головний редактор видання Цензор.НЕТ Юрій Бутусов, військовий експерт Олег Жданов та директор військових програм Центру Разумкова Микола Сунгуровський.