1. Почну сьогодні з веселих новин. Зовсім недавно у Великобританії в результаті урядової кризи змінився міністр закордонних справ. На місце веселого і дотепного пройдисвіта Бориса Джонсона прийшло похмуре і невпевнене в собі дерево - Джеремі Гант. Під час першого свого візиту в Китай він вирішив показати господарям свою любов до всього азіатського, сказавши, що його дружина - японка. Але результат був зворотним очікуваному. Річ у тім, що дружина Ганта - ніяка не японка, а китаянка! Міністр це, мабуть, забув, але сторона-господар прекрасно пам'ятала. Ситуацію посилило ще й те, що у Китаю з Японією дуже складна історія відносин, вони, м'яко кажучи, не люблять одне одного. Дуже приблизно - це ніби якась людина в Києві оголосила, що його дружина зі Львова - росіянка. Китайці, звісно, наділи кам'яні обличчя, зробивши вигляд, що нічого не помітили, але можна не сумніватися: акції Великобританії в Пекіні різко пішли вниз. Утім, мене найбільше цікавить, як на цю заяву відреагує дружина Ганта. Адже він на весь світ продемонстрував, що абсолютно байдуже до неї ставиться. Думаю, міністр, коли повернеться, качалкою по лобі від єдиновірної дістане. (Ну або китайським її аналогом).
2. У Росії теж трапилася кумедна історія. Деякі "рязанські козаки" оголосили, що хочуть отримати від держави 60 мільйонів рублів (25 мільйонів гривень) на створення списку "ворогів народу". До цього списку вони зібралися вносити "відомості про осіб, які сповідують ліберальні цінності або дотримуються радикального західництва". Ці нероби навіть придумали класифікацію. "Народом" вони запропонували вважати людей, "які повністю згодні з рішеннями президента і підтримують їх без зайвих обговорень". Укотре я переконався, що "козаками" в наші дні себе називають лише якісь шахраї і халявщики без певного роду діяльності. Хоча, задля справедливості, треба сказати, що автор ініціативи про список ворогів народу все-таки знайшов собі легку роботу. Валерій Розанов позиціонує себе як "маг, чарівник, чаклун, фахівець з НЛП". У Кремлі, звичайно, ідея зі списком ворогів народу припала б до вподоби, але "чаклунові" навіть на такі цілі давати поки не стали.
3. Несподівано дипломатичний скандал вибухнув між Туреччиною і Монголією. Турецькі спецслужби спробували викрасти в Монголії і привезти на батьківщину турецького опозиціонера, якого в Анкарі вважають "ворогом народу". Його навіть вдалося викрасти з-під під'їзду, однак родичі турка задзвонили на сполох, приїхали в аеропорт, куди (о, диво!) абсолютно випадково прилетів бізнес-джет турецької армії. Монгольська влада зрозуміла, що щось тут не так, заборонили виліт літака і провели його огляд. Вкраденогой опозиціонера виявили на борту літака. Монголія висловила протест Туреччині і зажадала припинити порушення свого суверенітету. Туреччина пробубоніла, що "більше не буде". Загалом, пощастило опозиціонеру. А ось тим, хто ховається від Ердогана в Україні, щастить набагато менше - їх видають Туреччині без будь-яких розмов і навіть без можливості оскаржити видачу в суді.
4. Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган, який санкціонував полювання на своїх ворогів по всьому світу, оголосив, що не збирається дружити з США вічно. Так він відповів на критику своєї політики масових репресій і загрозу введення санкцій з боку Вашингтона. Президент Туреччини сказав, що його уряд не відступатиме і готовий "іти своїм шляхом", якщо США введуть санкції проти Анкари. Ердоган, до речі, вже говорив, що думає відмовитися від закупівель американських винищувачів і ракет ППО на користь російських. Та й узагалі турецький султан останнім часом все гарячіше дружить проти США з російським царем. Між іншим хочу зауважити, що, мабуть, саме від Ердогана залежить, чи отримає Україна томос на власну церкву.
5. Оскільки Трамп (майже) відірвав Ердогана від люблячих американської грудей, той уже кинувся шукати нові. І, здається, не без успіху. Сьогодні стало відомо, що турецький лідер попросив прийняти його країну до БРІКС - політико-економічний клуб Бразилії, Росії, Індії, Китаю і Південної Африки. За словами турецького лідера, ніхто, загалом, не проти: "Особливо Китай сказав, що він виступає за розширення. Я побачив, що вони розглядають можливість участі інших країн у своїй групі". Мені здається, все логічно. Після конституційних змін Туреччині саме місце в якомусь диктаторському клубі, а не в НАТО або ЄС.
6. Дональд Трамп сьогодні розповів про зустріч з видавцем The New York Times Артуром Грегом Сульцбергером. (Сам видавець, до речі, був упевнений, що зустріч ця неформальна і її не афішуватимуть). Так от. Похваливши саму зустріч, Трамп вилив цебер лайна на газету, назвавши її журналістів "ненависниками Трампа у вмираючій газетній індустрії". "Жалюгідна New York Times і [належна компанії] Amazon [газета] Washington Post тільки і роблять, що пишуть погані історії навіть про дуже позитивні досягнення. І вони ніколи не зміняться", - видав характеристику головним газетам країни президент. До речі, у свіжому номері журналу НВ є моя дуже серйозна (не як огляди) стаття про відносини преси і Трампа. Суть, коротко, така: заради своїх тимчасових цілей президент не без успіху торпедує один з найважливіших інститутів у США. І наслідки цієї політики будуть просто жахливими. Почитайте, якщо вам цікава ця тема.
7. Ну й останнє на сьогодні: у Зімбабве 30 липня відбулися вибори президента, в яких уперше за 40 років не брав участі Роберт Мугабе - диктатор, лише недавно відсторонений від влади своїми ж соратниками. Хто саме там переможе, нам, звісно, не дуже важливо. Зате ось дуже цікаво, яким шляхом ця країна піде після перших порівняно вільних виборів далі. Інтерес тут такий: Зімбабве багато в чому нагадує Росію. Подивившись на африканську країну, можна зробити досить точні висновки про еволюцію євроазіатську. Завтра будуть підсумки голосування, я напишу про них докладніше.