2019 рік стане переломним для України. Наближається п’ята річниця Євромайдану, а країна досі не побачила сильну альтернативу олігархічним політичним проектам. Єдина здатна на це сила, – українська діаспора, а саме її остання хвиля, трудові мігранти.
Аналізуючи невтішну соціологію та прогнози, а саме високі ризики реваншу колишніх «регіоналів» або сумний дует «Порошенко-Тимошенко», стає зрозуміло: якщо прогресивна частина суспільства не консолідує зусилля у жовтні 2018-го, то наступного року нас очікує велика інституційна криза, що матиме сильні непередбачувані ризики.
ЄвроОптимісти й інші «нові лідери» за 5 років так і не створили політичну альтернативу клептократичним олігархічним проектам. Через вибори-2019 тільки українські мігранти та високоосвічені експати здатні мобілізувати в країні необхідний фінансовий, комунікаційний та людський ресурс для мирної революції з метою кардинальної заміни клептократичної політичної еліти.
Люди «голосують ногами» та покидають країну, втрачаючи надію на демократичні зміни
Постмайданна «псевдоеліта» продовжує думати, що робити політику – це робити бізнес. Вони так і не збагнули глибинну суть «національного інтересу» та «суспільного блага». Все, на що вони здатні, це придумувати причини та хитрощі, щоб уникнути справжньої правоохоронної та судової реформи, на базі яких країна могла би втілювати європейські принципи верховенства права. Про реформи, євроінтеграцію та НАТО вони лише говорять, а де-факто країна залишається клептокартією, де «дерибан» національних ресурсів та брак внутрішніх інвестицій веде до деградації інфраструктури та «міграційної кровотечі».
Люди «голосують ногами» та покидають країну, втрачаючи надію на демократичні зміни. Олігархічні медіа тримають в заручниках українську націю, адже здорові сили не можуть прорвати цю інформаційну блокаду та «залізний ковпак». Світова політична наука називає такий стан речей «хижацькими відносинами між державою та суспільством».
Саме «розвиваюча ментальність правлячої еліти» є драйвером і каталізатором трансформацій в розвинутих країнах. Українські мігранти та діаспора здатні забезпечити створення альтернативного бачення розвитку України, і вони мають фінанси на її реалізацію. У 2017 році офіційні фінансові перекази від українських трудових мігрантів сягнули майже 10 млрд доларів. До порівняння, за той же період ми отримали 1 млрд траншу від МВФ та 1,6 млрд прямих іноземних інвестицій.
НБУ прогнозує, що цього року фінансові надходження від мігрантів зростуть на 30%, до 13 млрд доларів. Це 10% ВВП. Стільки ж мають сім українських мільярдерів зі списку Forbes.
Завдяки мігрантам в Україні менший рівень бідності та безробіття, стабільний курс гривні – вони, як давньогрецькі титани, тримають країну на своїх плечах.
Як їм відповідає українська влада? Двічі поспіль намагається забрати український паспорт у тих, хто має інше громадянство, порушує конституційні права, перешкоджаючи повноцінно реалізовувати право на участь у виборах і представництво у Верховній Раді.
Сьогодні 10 млн українців тимчасово чи постійно працюють поза межами України. Нам критично необхідна національна програма реінтеграції українських мігрантів. Інакше, якщо тенденції не зміняться, то за прогнозами Світового Банку до 2050 року країна втратить ще 10 мільйонів громадян. Ця програма може з’явитися зусиллями самих мігрантів, а реалізують її лише за умови ротації політичної еліти.
Громадянське суспільство клептократій не може здолати опір системи без координації зусиль та підмоги ззовні: сили та ресурси не рівні. Тому мігранти та діаспора відіграватимуть ключову роль на наступних українських виборах.
Прогресивні патріотичні сили мають прагматично оцінити ситуацію та знайти реалістичний алгоритм співпраці, що дозволить перемогти внутрішні та зовнішні деструктивні антиукраїнські сили в 2019 році.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени