«Іти» – на цьому варіанті наполягають Башар Асад, Алі Хаманеї, Володимир Путін і Дональд Трамп. Позиція Міністерства оборони США – залишитись. Що переважить? І яке рішення правильне?
Хтось може сказати, що мотиви, через які американський президент хоче перенести проблему Сирії на віконце заднього огляду, не збігаються з планами Асада, Хаманеї чи Путіна. Трамп сказав, що американська військова місія (розгром Ісламської держави) завершена, тож залишатись у Сирії – це все одно що вливати гроші в пісок регіону, де й так «потрачено трильйони доларів». Деякі американські політичні коментатори – як противники, так і симпатики Трампа – переконані, що подібна заява є логічним проявом президентської політики «Америка передусім».
Так, суперники та вороги США керуються іншими мотивами, проте їхня позиція щодо виходу американців із Сирії від того не міняється.
Головна ціль Асада – повернути собі та своїй свиті владу над усією країною. Нині під його впливом перебуває тільки Сирія по західну сторону Євфрату. Як-не-як, а це важлива територія, повна нафти, газу та агрокультур. Бізнесмени-поплічники режиму прагнуть захопити багатства східної частини відразу ж після виходу звідти американців.
Для Хаманеї, верховного лідера Ірану, гра закінчиться тоді, коли Сирія підкориться Асаду та опиниться в розпорядженні ліванської Хізбалли. Перспектива того, що східна Сирія зможе відновитись, а сирійці отримають привабливу альтернативу некомпетентному та злодійкуватому режиму – хоч і під міцною рукою Тегерану – жахає Хаманеї та іранських гвардійців. І вони не дурні: знають свого «клієнта» та його недоліки краще, ніж будь-хто інший.
У цій історії Путін керується суто особистими інтересами
Цілковите відновлення влади Асада в Сирії дало б Путіну привід заявити росіянам про остаточну перемогу над американцями та поразку ідеї повалити сирійський режим. Ті, хто любить шукати відмінності між російським та іранським баченням майбутнього Сирії, забувають: в цій історії Путін керується суто особистими інтересами. Адже посилення російського націоналізму – це ключик, який допомагає Путіну залишатись при владі та далі правити своєю клептократією.
Асад у руля і Сирія під протекторатом Тегерану – така ситуація цілком влаштовує Путіна. Для останнього Російська Федерація – не причина, а інструмент дії.
У Міністерстві оборони США переконані, що війна, яку вони вже три з лишком роки ведуть з Ісламською державою в східній Сирії, не завершена. Нещодавнє вторгнення Туреччини в Афрін, північно-західний район Сирії, послабило позиції Сирійських демократичних сил, чиїм кістяком є курдські підрозділи – головна надія американської кампанії проти ІД. А за попередньою інформацією, кілька сотень ісламських бойовиків досі здійснюють свою діяльність на півдні західної Сирії. Тож деякою мірою боротьба проти ІД триває.
Що буде далі? Саме це питання найбільш турбує військовий істеблішмент США. Якщо Трамп просто оголосить перемогу, віддасть наказ на евакуацію американських військ зі східної Сирії, то всі зусилля, кинуті на боротьбу з ІД, були марними.
Якщо залишки розбитої армії Асада за підтримки іранських військових окупують територію, нещодавно звільнену американцями та місцевими від ІД, то ось вона – сприятлива сцена для відновлення ісламського екстремізму в східній Сирії. В такий спосіб Іран остаточно закріпить свою владу над країною.
Міністерство оборони, відповідно, хоче чинити за старою схемою: зберегти звільнені від ІД території від тих, хто сприяє, допомагає та відновлює ісламський екстремізм, а також забезпечити реконструкцію регіону шляхом постачання продовольства та посилення влади місцевого уряду. Стабілізація – це також частина військової стратегії. Відмова від її реалізації в Іраку у 2003 та в Лівані в 2011 роках мала негативні дивіденди.
Так, існує чимало складних питань, пов’язаних з пріоритетами та ресурсами американців у цій війні. Так, програма зі стабілізації Сирії – це не головний обов’язок американських платників податків. Та якщо Трамп твердо налаштований витягнути американський штепсель зі східної Сирії і таким чином зробити життєво необхідний подарунок Путіну, Асаду та Хаманеї – було б логічно дістати щось не менш цінне у відповідь.
Безсумнівно, кінець-кінцем США підуть з Сирії. Але терміни та обставини, за яких це трапиться – важливі. І будь-який крок буде коштувати грошей.
Тож якщо якась американська інституція і хоче оголосити перемогу, то ініціатива має йти виключно від Міністерства оборони, чиї працівники виконують найбільш небезпечну роботу, яку більшість сильних молодих американців – так само як і їхні батьки та дідусі-бабусі покоління бебібумерів – роками уникали як чуми. Тож якщо ця перевантажена установа вважає, що США мають довести свою сирійську місію до логічного кінця і таким чином забезпечити своєму народу спокій, то головнокомандувач та американці мають щонайменше поважати цю позицію.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Atlantic Council. Републікація повної версії тексту заборонена.
Присоединяйтесь к нашему телеграм-канал Мнения Нового Времени