На превеликий жаль, сьогоднішній день дав принаймні одну таку історію. Це історія Григорія з Києва. Йому 5 років. Тато помер пів року тому. Мама завезла його зранку в садок та поїхала на роботу. Її вбила російська ракета. 5-річний хлопчик залишився сиротою.

Сирітство Григорія — це результат того, що в якійсь столиці довго радяться чи надавати Україні протиповітряну і протиракетну зброю, в іншій грають у «нейтральність», у третій втомилися від війни та санкцій, у четвертій готуються тиснути руку Путіну, а якесь медіа чи лідер думок намагається нав’язати думку, що Україна сама винна в цьому, бо занадто активно і успішно захищається від Росії.

Я сьогодні терміново перервав турне африканськими країнами. Тут багато важливої роботи, яку ми обов’язково ще зробимо. Але сьогодні її довелося відкласти в бік і в очікуванні літака додому повернутися у телефонному режимі в євроатлантичний простір.

Нам потрібна зброя, ППО та більший санкційний тиск

Зранку президент Зеленський поставив низку конкретних задач і весь день я провів у телефонних розмовах з колегами у світі. Але при всій повазі немає часу приймати співчуття, обурення і занепокоєння. Нам потрібна зброя, ППО та більший санкційний тиск, повна ізоляція держави-терориста.

Станом на зараз висновок з усіх розмов один — дієва підтримка України залишається непохитною і буде посилюватися.

Голоси, просякнуті страхом, втомою або бажанням врятувати Путіна, мають залишитися на узбіччі історії.

Росія може позбавляти нас світла, тепла, може змушувати людей сидіти у бомбосховищах, але їм ніколи не позбавити нас нашої перемоги. Тому що ми на світлому боці сили.

Текст опубліковано з дозволу автора

Оригінал

Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Погляди НВ