Другий за останні чотири роки візит Ангели Меркель в Київ збігся у часі з її рішенням піти з посади лідера партії ХДС та не брати участь у наступній боротьбі за канцлерство. Є вірогідність, що останні рішення для України виявляться важливішими, ніж сам візит.
Політична фігура Меркель займає центральне місце у зовнішньополітичному та безпековому ландшафті ЄС, а також у збереженні режиму антиросійських санкцій. Берлін претендує на статус політичного лідера блоку та в очах багатьох виглядає як гегемон після завершення виходу Великобританії. Роль економічного двигуна ЄС останнім часом доповнюється ініціативами Німеччини у сфері безпеки та зовнішньої політики. Саме Меркель в липні цього року заявила, що ЄС більше не може покладатися на силу США.
Відповідальність за європейську безпеку в її нинішньому стані – вкрай непроста справа. Дестабілізований схід континенту, повна неясність із перспективами проекту Східного партнерства, довгограюче питання біженців, поглиблення ліній розколу всередині самого ЄС – все це дуже важко піддається цілеспрямованому управлінню. Однак, схоже, у Німеччини немає вибору: Європа потребує лідера.
Конфлікт на Сході України й окупація Криму – вкрай серйозні довгострокові виклики для ЄС. Зрозумілої відповіді на питання про те, що робити з Росією, немає. За таких обставин Німеччина є учасником Нормандського формату, однаково відповідаючи як за його обмежену ефективність, так і за досягнення у вигляді зниження ризику повномасштабної війни. Цей формат – мінімальний спільний знаменник загальноєвропейського підходу до ситуації в Україні.
Німеччина готова на таке послаблення України, бо на кону стоять її інтереси
Саме цей статус Берліна визначає порядок денний нинішніх відносин з Києвом. Ймовірно, сторони мають довгий список претензій одне до одного. Україна підозрює ФРН у надто поблажливому ставленні до Кремля та персонально до російського президента. Німеччина скептично оцінює темпи реформ, наполегливо вказуючи на важливість боротьби із корупцією, децентралізації та інші кроки, що наблизили б Україну до європейських стандартів демократії та ефективності. Та попри претензії, сторони об’єднані самою ситуацією і потрібні одна одній. З якоїсь точки зору візит Меркель до Києва – це символ такої взаємозалежності.
Німеччина довго намагалася вести складну гру між Москвою та Києвом, поєднуючи в своїй політиці прагматизм та цінності. Побудова Північного потоку-2 та санкції проти Росії, підтримка України та наполегливі слова про необхідність тримати діалог з Москвою. Часом складається враження, що Берлін ніяк не може визначитися, який ресурс в сучасному світі цінніший – правила гри чи гроші. Своєрідну точку рівноваги чотири роки тому знайшли у формулюваннях Мінських домовленостей. Припинення збройного протистояння, відведення військ, відновлення контролю над кордоном, децентралізація та вибори в Україні. Ці слова канцлер Німеччини повторювала в різних варіаціях і форматах безліч разів. Повторила вона їх знов і під час візиту до Києва.
Символом прагматичного підходу Берліну до зовнішньої політики став, принаймні в Україні, газопровід Північний потік-2. Після його запуску лише від зменшення транзиту газу Україна втрачатиме від 2 до 3 млрд. доларів щорічно. Це приблизно дорівнює нашим витратам на армію. До цього додадуться ризики знецінювання нашої газотранспортної системи, зростання залежності від зовнішніх постачань, ймовірне погіршення умов останніх тощо. Німеччина готова на таке послаблення України, бо на кону стоять її інтереси: економічні, енергетичні та геополітичні. Ми програли довгу риторичну боротьбу проти Північного потоку-2, апелюючи здебільшого до морального боку довгострокової співпраці з агресором. Тож маємо урок – треба вчитися розмовляти мовою прагматичних інтересів. Який урок засвоїв Берлін – відкрите питання. Енергетична безпека в Європі теж серед важливих пунктів порядку денного візиту Меркель до Києва. На цей раз сеанс одночасної гри с Києвом та Москвою має принести Німеччині статус газового хаба Європи, але й зберегти достатньо морального авторитету, щоб і надалі претендувати на статус ефективного посередника в російсько-українському конфлікті.
Ще один традиційний для Меркель наголос зроблено на внутрішніх реформах в Україні. Німеччина фінансово допомагає Україні, та готова допомагати ще більше, зокрема щодо розв’язання проблем вимушених переселенців. Але допомога має бути ефективною. Берлін хоче бачити Україну правовою, демократичною та з мінімальним рівнем корупції. Хоче, але не знаходить достатніх можливостей тиску на Київ. Зважаючи на виборчий 2019 рік, канцлер напевне захоче бути в курсі останніх новин перегонів та поглядів ключових учасників.
Два сюжети в українсько-німецькому діалозі є відносно новими: миротворча місія на Донбасі та загострення в Азовському морі. Щодо можливого розгортання миротворців позиція Берліну близька до Києва. І саме цей момент може стати точкою більш активної співпраці. Риторика Меркель на користь розгортання місії на всій неконтрольованій території Донбасу створює можливості координації позицій України та Німеччини в ООН і більш системного тиску на Росію, особливо якщо до цього вдасться долучити Францію та США. Щоправда, відповіді на питання, як змусити Кремль відійти від його нинішньої позиції не знають ні в Києві, ні в Берліні.
Ситуація в Азовському морі може стати джерелом занепокоєння для Німеччини. Потенційна ескалація не сприяє ані загальному контексту врегулювання конфлікту на Сході України, ані перспективам чорноморської безпеки. До вже існуючих проблем можуть додатися нові, а тому на реакцію Берліну будуть чекати багато хто. В інтересах ФРН зайнятися превентивними кроками й не допустити виникнення нового фронту російсько-українського протистояння.
Цілком можливо, що це був останній візит канцлера Ангели Меркель до Києва. Він радше запам’ятається націленою у майбутнє зустріччю зі студентами Київського університету імені Тараса Шевченка, ніж проривними політичними рішеннями.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени