Есей написаний у рамках фокус-теми Українського ПЕН і НВ 2019—2020 «Що дасть нам силу?» Проект реалізується за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні.
«Сила жінки в її слабкості», — думаю, цю фразу раніше чи пізніше чули всі жінки. «Бути сильною та незалежною дорівнює бути нещасною, ви можете звільнитися від непотрібної вам сили та змінити нещасливий сценарій на щасливий для себе і ваших дітей», — можна прочитати на сторінках різноманітних психологів та психологинь, ковалів жіночого щастя.
«Справжня жінка — ніжна, улеслива, мінлива. Сильна жінка нікого не може надихнути», — кажуть ще одні знавці жіночої натури. Серйозно? Нікого не може надихнути?
Думаю, ніхто би не сказав нації, що її сила полягає у слабкості, хіба ті, хто хоче анексувати, привласнити, колонізувати, окупувати. Інші нації. З правителями-маніпуляторами. Мабуть, сильні?
Попри всі обставини — не втрачати свого голосу, не втрачати своєї незалежності, не втрачати себе. Не знецінювати себе, не боятися жити. Навіть коли боляче. Навіть коли нестерпно. Не боятися втомлюватися, відчувати лють або виснаженість, плакати, кричати, розгублюватися, але не втрачати своєї точки опори. Інколи достатньо — самих себе.
Якби моя бабуся була слабкою, вона би не вижила в депортації з двома малолітніми дітьми. Якби моя мама була слабкою, вона би не вивчила самотужки англійську мову, не отримала би вищої освіти і не витягнула родину у важкі 90-ті. Якби я була слабкою, я би не боролася з несправедливістю, не запобігала би насильству, не створювала можливості для розвитку людей і відсутності страху бути самими собою.
Якби слабкими були українські жінки, ми би давно втратили нашу землю, мову, ідентичність, нашу незалежність.
Відповідальність за життя своє та своєї дитини, чи за життя того чи тієї, хто тобі довіряє, на тебе орієнтується, вірить — в цьому, але не лише в цьому, сила жінки.
Подвійна відповідальність, яка є не тягарем, а необхідною умовою виживання, розвитку, безпеки і життя. І це фантастична сила. «Я відповідаю за себе, я відповідаю за це!» Спробуйте промовити це вголос, сильніше, голосніше. «Я відповідаю за себе! Я відповідаю за це!» Навіть якщо хтось проти цієї відповідальності, навіть якщо хтось протидіє цьому, навіть якщо не підхоплює і не розділяє цей захват. «Я відповідаю!»
Щоденна праця навіть з цією маленькою персональною відповідальністю — це важко, але це незмінно зміцнює.
Усвідомлення того, що ніяк не можна втрачати суб'єктність, бо її втрата означає: залежати від інших, відчувати безсилля та безпорадність, приймати чужі умови, коритися наказам, нехтувати своїми бажаннями, інтересами, мріями та потребами, відчувати беззахисність, втрачати територію, не усвідомлювати і не мати можливості захищати свої права і свободи.
Терпіти та боротися — цьому історія давно нас усіх навчила. Правила українського виживання. Щоправда, також і підлаштовуватися. Втім, як і повставати.
Ми дійсно сильна нація — нація лідерства в сучасному усвідомленні цього явища. Коли лідеру чи лідерці не потрібно бути авторитарними, не потрібно демонструвати тиск, залякування, спілкуватися наказовою мовою диктатів. Натомість можна розуміти себе та інших, створювати прекрасні умови для роботи, навчання та дозвілля, формувати та відстоювати цінності, захищати свої кордони, мотивувати до розвитку, підтримувати чесне та відкрите партнерство.
Бути сильними означає запобігати насильству, неважливо — домашнє воно чи агресія іншої держави.
Бути сильними та відповідальними — означає боротися всіма можливими правовими засобами. Так, перемога тут не здобувається миттю. Так, часто для її досягнення потрібні зміни: неважливо — особисті, суспільні чи інституційні. І потрібне терпіння — історично нами набуте. І волелюбність — історично нам забезпечена. І слідування правилам — що дається найважче, бо правила часто встановлювалися чужинцями.
Я захоплююся людьми, котрі відстоюють свої права в судах, не скоряються, не кажуть, що суди корумповані, не кажуть, що не можна домогтися справедливості, а послідовно виборюють свої права. День за днем. А часто з року в рік.
Якщо це може зробити літня людина, яка утримує двох дітей з інвалідністю, бореться з транспортними компаніями за право безкоштовного проїзду, і, зрештою, перемагає, хоча для цього отримує навіть не одне, а кілька рішень судів; якщо це може зробити жінка з трьома малолітніми доньками, яка повстала проти домашнього насильства і дала опір кривднику і виборола право на своє непросте, та звільнене від насилля життя; якщо це може зробити військова, яка виборює своє право на професію та захист країни; якщо це можуть зробити хлопці та дівчата, що заявляють про своє право на рівне ставлення; якщо це може зробити громадська діячка, яка не дозволяє корупції зжерти нашу віру в чесну політику; якщо це може зробити журналіст, для якого свобода слова не просто красиві слова; якщо це може зробити політичний бранець, який не втратив свободу попри все, хіба не зможемо зробити це все і ми? Ми — сильні, ми — зможемо, ми — відповідаємо.
Звісно, ми можемо як нація піти в далеку ходу до чарівного Гудвіна, щоб попросити сили, нам притаманна віра в казкові дива, але ми можемо збагнути, що вона в нас давно є. Треба визнати це, бути відповідальними і не думати, що нас хтось та й зурочить.
Приєднуйтеся до нашого телеграм-каналу Мнения НВ