У співавторстві з Нікою Дьоміною, іспаністкою й помічницею адвоката
Два роки переговорів, новий уряд, перемоги і поразки провідних правих і лівих партій на всеіспанських і регіональних виборах. Але попри все це Іспанія так і не змогла проcунутись вперед у вирішенні каталонського питання, яке гостро постало у 2017-му після скандального референдуму. Цьогоріч у квітні іспанці підуть на виборчі дільниці втретє за останні 4 роки. Обиратимуть 350 депутатів до Конгресу та 208 (з 266) місць Сенату.
І те, що відбувається нині в Іспанії, важливе не тільки для Корони, а й для усієї Європи та України зокрема.
Намагаючись сподобатися всім, не сподобаєшся нікому
У правдивості цих слів дуже скоро на власному прикладі переконається чинний прем’єр Іспанії Педро Санчес. Трохи передісторії: соціалістичний уряд сформували в червні 2018 року після оголошення вотуму недовіри його супернику, консерватору Маріано Рахою через корупційний скандал за участі його «Народної партії».
На останніх виборах партія Санчеса хоч і перемогла, проте отримала лише 84 місць з 350 і не змогла самостійно сформувати уряд. Відтак уряду меншості довелося шукати союзників серед інших політичних партій. На коаліцію з правоцентристами з «Народної партії» та партією «Громадяни» годі було сподіватися, тому Санчес вирішив «зайти зліва», і заручився підтримкою лівого альянсу популістів «Разом зможемо», каталонської ERC та деяких інших лівацьких партій. Останні доволі прихильно ставляться до самовизначення Каталонії – в усякому разі, порівняно з правоцентристами.
Спочатку новостворена коаліція дозволила Санчесу провадити свою політику. А далі вже як завжди – хто в ліс, хто по дрова.
Само «не розсмокталося»
Як це часто буває не тільки в медицині, а й в політиці, проблема незалежності Каталонії сама «не розсмокталась».
Уже через кілька місяців після того як Санчес очолив іспанський уряд, каталонський генералітет на чолі з Кімом Торра наново підняв питання про самовизначення регіону. Треба відмітити, що вступаючи на посаду голови каталонського парламенту, Торра проголосив: «Хай живе вільна Каталонія!». Хоч стримався від епітету «незалежна», за що його попередника Карлоса Пучдемона, скоріше всього, судитимуть, як тільки він опиниться в Іспанії.
Одним словом, між сепаратистами і унітаристами розпочався процес тривалих переговорів. Та вимоги сторін – діаметрально протилежні. Так, Кім Торра виступив за відміну застосування ст. 155 Конституції Іспанії (що допускає пряме управління автономією з Мадрида) і проведення нового (вже «законного») референдуму за самовизначення регіону. На цій основі сформулювали пакет «демократичних» ініціатив, які передали прем’єр-міністру на ознайомлення якраз у Різдво.
Відтоді добре замаскований шантаж перетворився в погано замаскований. Торра підтвердив, що у випадку відмови від погодження тих ініціатив Каталонія не підтримає держбюджет на 2019 рік. І з юридичної точки зору погрози дійсно не порожні.
Так з відновленням прагнень Каталонії до незалежності з-під уряду Санчеса вилітає перша з його опор – ліваки й незалежники.
Майдан по-мадридськи
Друга опора вилітає уже в результаті невдоволення Санчеса переговорами з «сепаратистами» в таборі унітарників. Тобто не стільки їх факт, адже діалог потрібен –скільки зміст і форма. У наслідку за закликом лідерів правих партій у Мадриді пройшли чисельні демонстрації (за різними даними, там було від 45 до 200 тисяч людей) з гаслами про відставку прем’єр-міністра та дострокові парламентські вибори.
На тлі місцевого майдану Санчес і Торра активізували перемовини. Та дарма: Санчес, намагаючись заспокоїти обурення і протести, дезавуював попередні обіцянки незалежникам. Останні, природно, обурилися і офіційно заблокували прийняття держбюджету на 2019 рік попри обіцяну в ньому компенсацію для Каталонії в розмірі 18%.
Відповідно до Конституції Іспанії, відхилення бюджету означає кінець повноваженням діючого уряду. А тому Санчес оголосив про проведення дострокових парламентських виборів, які відбудуться 28 квітня 2019 року.
І тепер різні за своїми прагненнями політичні сили об’єднало спільне бажання – не допустити повторного прем’єрства Санчеса. Надто вже невдало пройшли перемовини з Каталонією, викликавши обурення і в таборі незалежників, і серед прибічників єдиної Іспанії.
Чому Європа мовчить
На перший погляд здається, що на ЄС покладали найбільші надії як на можливого посередника у врегулюванні каталонської кризи. Натомість, як Союз, так і окремі його члени вперто повторюють дві речі: це внутрішня справа Іспанії, і слід поважати територіальну цілісність і непорушність національних кордонів.
І, на наше переконання, ці політики чинять мудро. На це є низка як економічних, так і політичних причин.
По-перше, за словами політологів, для ЄС вигідні дострокові вибори в Іспанії. Особливо якщо за їх підсумками до влади повернуться консерватори, чия політика більш прийнятна для європейського бізнесу.
По-друге, сепаратизм в Європі набирає обертів. Відтак винесення питання визнання каталонської незалежності на розгляд ЄС може стати спусковим гачком для відстоювання аналогічної позиції населення інших регіонів – шотландців у Великобританії або фламандців у Бельгії.
Європа мудро обрала вичікувальну позицію. Невдовзі після проведення іспанських дострокових виборів, наприкінці травня відбудуться і вибори в Європарламент, що пройдуть у 27 країнах ЄС, серед яких і Іспанія. Якщо до влади в Мадриді повернуться консерватори – що вписується у сценарій ЄС – то є всі підстави очікувати, що Брюссель таки долучиться до цієї іспанської гри престолів.
Чому це важливо для України
Ситуація в Каталонії та результати виборів в Іспанії та ЄС мають практичне значення і для України.
Позаяк іспанським політикам притаманна цікава особливість: ті, хто виступають проти незалежності Каталонії, переважно підтримують територіальну цілісність й непорушність кордонів України. Зайве говорити, що офіційна позиція Іспанії така ж.
Лідер партії Vox Сантьяго Абаскаль хоча і не афішує своїх поглядів щодо України, але є затятим противником сепаратизму у своїй країні. Свого часу він жорстко відреагував на заяву міністра внутрішніх справ Італії Сальвіні про те, що іспанському уряду треба домовлятися з каталонцями, а не чинити на них тиск, як і щодо РФ.
Водночас анексію Криму підтримують деякі лідери регіональних сепаратистів Іспанії, які не приховують своєї симпатії до РФ та її політики. Це стосується, зокрема, лідера товариства Nación Andaluza Педро Альтамаріно, який виступає за незалежність Андалусії. У 2018 році він відвідав Крим.
У будь-якому разі українським дипломатам доведеться налагоджувати відносини з переможцями іспанських виборів незалежно від політичної орієнтації, щоб відстоювати інтереси українців.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени