Українсько-угорські відносини знали набагато кращі часи. Сусіди, об’єднані спільними проблемами та викликами у сфері безпеки, географією та історією, довго залишались друзями. Угорщина однією з перших визнала незалежність України, а згодом стала одним із ключових регіональних партнерів. Політична співпраця поглибилась, коли Угорщина приєдналась до НАТО та ЄС, а Україна зробила європейський та євроатлантичний вектори пріоритетними у своїй зовнішній політиці.
Та в певний момент ситуація почала змінюватися. Угорці стали концентрувати додаткову увагу на правах етнічних меншин у сусідніх державах, а українці зайнялись розбудовою національної ідентичності на тлі окупації Криму та збройного конфлікту на Сході. Спекуляції на історичних та національних темах почали користуватися підвищеним попитом як в Україні, так і в Угорщині. Тим часом у Східної Європі підсилилися праві політичні ідеї та сили. Низький рівень економічної взаємозалежності й торгівлі давався взнаки: користь від ворожнечі переважала виграші від співпраці. Угорщина як член НАТО та ЄС отримала додаткові важелі тиску на Україну. Мотивів вистачало навіть без «руки Кремля».
Ескалація відбувалася швидко та прогнозовано. Після прийняття Верховною Радою нової редакції закону про освіту, де звузили право етнічних меншин здобувати освіту рідною мовою, Будапешт пообіцяв блокувати подальше зближення України з НАТО та ЄС. Практичним кроком в цьому напрямку стало перешкоджання роботі комісії Україна-НАТО (КУН) на найвищому рівні. Згодом угорський уряд запланував призначення «уповноваженого міністра, відповідального за розвиток Закарпатської області та програми розвитку дитячих садків Карпатського басейну», що викликало рішучі протести з боку офіційного Києва.
Межу між патріотизмом та етнічною ворожнечею слід проводити разом
Та найбільш гучним скандалом стала зафіксована на відео роздача угорських паспортів у консульстві Угорщини в Береговому. Після цього інциденту, який заступник українського міністра закордонних справ Василь Боднар охарактеризував як те, що «Угорщина поводиться так, наче Закарпаття є її територією», Україна вислала угорського консула, на що отримала симетричну відповідь. Роздача угорських паспортів на Закарпатті триває щонайменше з 2011 року, та сьогодні це вже сприймають інакше.
Битва синдромів
Як Україна, так і Угорщина мають складне, сповнене драми і травм минуле, що сильно впливає на відносини і сусідами. Програвши Першу світову війну, за умовами Тріанонського договору 1920 року Угорщина втратила більше двох третин своєї території і більше половини населення, а понад три мільйона угорців опинились в межах кордонів сусідніх держав. Такий мир у країні сприйняли за національну трагедію, що значною мірою сприяло формуванню реваншистської зовнішньої політики в міжвоєнний період. Після завершення Другої світової територія Угорщини загалом не змінилась.
І хоча сьогоднішній «тріанонський синдром» годі порівнювати з тим, що було в 1920-30-х, коли державні прапори приспускалися на знак жалоби за підписаною угодою, у суспільній свідомості він досі існує та працює на користь окремим політичним силам.
В сучасному світі, де перегляд кордонів є вкрай дорогою, неефективною, рідкісною та сумнівною справою для відвертих та цинічних ревізіоністів, саме захист прав етнічних меншин стає основним інструментом етноцентричної політики. Концепція «великої Угорщини» в міжвоєнний період передбачала збирання територій. Сьогодні риторика змінилась: тепер держава активно підтримує угорців на території сусідів.
В Україні теж є свої синдроми, пов’язані з історичною пам’яттю, боротьбою за державність та побудовою національної ідентичності. Сьогодні таких синдромів у нас більшає: кримський, донбаський або навіть будапештський (за назвою відомого меморандуму) в майбутньому впливатимуть на сприйняття українцями історії, сусідів та свого місця в Європі.
Чи можуть Київ та Будапешт дозволити собі розкіш довготривалого конфлікту в умовах нинішньої геополітичної ситуації? Схоже на те. За певних умов з цього навіть можна отримати користь. Протистояння із сусідами – сильний та дешевий фактор внутрішньої мобілізації, який радо використовуватимуть схильні до популізму політики. Та ціною стане послаблення міжнародних позицій обох держав. Для України це зовсім небажано, а її позиції в цьому конфлікті загалом виглядають слабшими. Ми, звичайно, більші, але Угорщина може ефективно використовувати своє членство в ЄС та НАТО як інструмент тиску.
Якщо так буде і надалі, то подальше розгортання подій можна умовно назвати «зіткненням ідентичностей»: протиставлення символіки, героїв та окремих характеристик двох народів. Українці та угорці ризикують тим, що незабаром говоритимуть різними мовами – не тільки у лінгвістичному, але й у змістовному сенсі.
До певної міри обидві країни стали заручниками регіональних процесів, зокрема зростання впливу націоналізму як політичної ідеології. Східна Європа опинилась у центрі настроїв та емоцій сторічної давнини. Тоді розпад імперій та виникнення нових держав спровокували гонку за ідентичностями: країни вигадували національні міфи та долали важкі наслідки Першої світової війни. Так виник умовний кордон між раціональним громадянським націоналізмом на заході та містичним ірраціональним та етнічним націоналізмом на сході Європи. Сьогодні завдання полягає в тому, щоб відійти від протистояння ідентичностей та реалізувати сценарій під умовною назвою «модус вівенді». Тобто співіснування із відмінностями, діалог і спільний пошук механізмів для захисту інтересів одне одного.
Що робити?
Обидві країни зазнають втрат. Україна має зайві проблеми на західному кордоні та додаткові гальма у зближенні з НАТО та ЄС, а Угорщина надто ризикує. Санкції проти Будапешту, що обговорюються всередині ЄС, виглядають вкрай малоймовірними, та імідж країни, якій бракує європейських цінностей, не принесе користі. Самі ж етнічні меншини – угорська в Україні та українська в Угорщині – замість захисту матимуть напруження.
Необхідні складні та нестандартні рішення. Прості формули на кшталт «залишити історію історикам» не спрацюють. Такі конфлікти надто політизовані, щоб полишати їх на істориків. Навряд чи виправдаються і надії на взаємозалежність: мовляв, спільні економічні інтереси переважать. Частка Угорщини у торгівлі України складає біля 3%, а частка України у торгівлі Угорщини – приблизно вдвічі менша.
Один із можливих шляхів – створення більш широкого регіонального контексту. Якщо виходити з того, що Україна та Угорщина – частини єдиного регіону, де співпраця та взаєморозуміння може суттєво розширити можливості обох країн, то рівень ескалації можна буде тримати під контролем.
В Україні часто можна почути посилання на «руку Кремля»: мовляв, наші конфлікти з сусідами відповідають інтересам Москви. Такий аргумент навряд чи переконливий для Будапешта: тільки 6% угорців вважають загрозою можливу ескалацію чи розширення російсько-українського конфлікту. Краще зробити ставку на інший аргумент: двосторонній конфлікт підриває потенціал Угорщини та України.
Важливо також знати, які інтереси стоять за позиціями сторін. У відкритому діалозі зацікавлені і Київ, і Будапешт. Розширення комунікації, пояснення власних мотивів і своєчасне інформування може зміцнити двосторонню довіру навіть у кризових умовах. Додатковим плюсом могло би стати щось на кшталт неформальної угоди про невикористання антиугорської та антиукраїнської риторики. Очевидно, що національні питання в обох державах стали засобом мобілізації електорату й так триватиме ще довго. Створювати національні гасла, історичні міфи та етнічні символи куди простіше, ніж зважитись на складні та непопулярні реформи. Тим не менше, ціна за народну любов має бути вищою. Межу між патріотизмом та етнічною ворожнечею слід проводити разом.
Обидві країни могли б пошукати можливості реалізації спільних проектів у сферах, що становлять для них значний інтерес: енергетиці, регіональній безпеці, екології чи боротьбі з транснаціональними загрозами. Якщо еліти зароблять на цьому більше політичних балів, ніж за допомогою агресивної риторики, то з’явиться шанс на щасливу розв’язку: відхід зі шляху «протистояння ідентичностей» назустріч сценарію «модус вівенді». До стратегічного партнерства буде все ще далеко, але й кризових явищ у відносинах поменшає.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени