Нещодавно я зрозумів, що можу зіпсувати будь-який званий обід. Це як магія. Просто дайте мені продовжити про Трампа, Путіна чи зміну клімату, і я змушу нахмурити лице та насупити брови кожного. А я ще я працюю на весіллях та бат-міцвах.
Отже я думав, що приїду в Італію на сонечко та різотто. Втім, зробив помилку, провівши кілька днів у італійському уряді та в розмовах з міжнародними експертами, намагаючись зрозуміти кризу біженців, яка розділила Європейський Союз, та передусім виникла в Італії. Тож вгадайте що? Тепер я можу зіпсувати будь-який обідній прийом – а також сніданок!
Тому що те, що ти можеш побачити, поглянувши на ситуацію ближче, надзвичайно хвилююче. Я народився у 1953 році та прожив усе своє життя всередині спільноти демократій, що отримала назву «Захід» та насамкінець розтягнулась на такі країни світу, як Японія, Бразилія, Південна Корея та Індія. В основі цієї спільноти були два стовпи: США та група європейських демократій, що перетворились на ЄС.
«Захід» був не просто станом душі. Це була асоціація країн зі спільними інтересами, інституціями та цінностями, передусім свободою, демократією, вільними ринками та верховенством права, що і сформувало світ після Другої світової війни, хоч і далекий від ідеалу, та все ж більш процвітаюче, вільне та достойне місце для багатьох людей. Ця спільнота демократій також була маяком, притулком і магнітом для тих, кому були близькі ці цінності.
Вік 60% африканців – менше 24 років, у той час як Європі таких 27%
Та європейський стовп цієї спільноти демократій ніколи не був під більшим штурмом – таким, що вперше за весь цей час змусив мене задуматись, а чи може цей стовп впасти.
З Італії можна прослідкувати всі лінії нападу: Дональд Трамп йде з Заходу, Володимир Путін – зі сходу, а екологічний та політичний хаос – з півдня, а саме Африки та Близького Сходу, де необдумане американсько-британсько-французьке рішення скинути сильного лівійського полковника Муаммара Каддафі у 2011 році, а потім не лишитись допомагати в розбудові нового порядку на місці останнього, нині переслідує Італію.
Скидання Каддафі без подальшої розбудови нового порядку може лишитись в історії одним із найбільш безглуздих вчинків, до якого коли-небудь вдавалось НАТО.
Це стягнуло покришку з Африки, змусивши 600 тисяч шукачів притулку та нелегальних мігрантів останніми роками втікати до італійських берегів, де 300 тисяч і лишилось, а решта просочились в інші європейські країни. У блоці це призвело до суперечок, хто скільки мігрантів має поглинути, а також породило національно-популістські спалахи у майже кожній європейській країні.
Демократія ніколи не була домінантною причиною повстання проти Каддафі. Це був радше бунт антикаддафських племен у східній Лівії. Та коли ви дозволите подібному бунту статися у країні з дрібкою реальних інституцій, то завершите тим, що нині відбувається у Лівії: повстанці змагаються між собою за владу та контроль над нафтою, повсюди хаос, чим можуть скористатися як африканські, так і арабські біженці та економічні мігранти на своєму шляху до лівійського побережжя, де спробувати захопити човен з прямуючими до Італії та розвернути торгівлю людьми.
Італійські чиновники скажуть, що зараз Лівія має лише три ефективних інституції: державну нафтову компанію, центральний банк, який розподіляє доходи уряду та в непрямий спосіб різноманітним повстанським племенам, а також берегова охорона, яку підтримують італійці з метою зупиняти човни з біженцями, що прямують з Лівії в Італію. Сьогодні торгівля людьми – це друга найбільша індустрія в Лівії після нафтової.
У 2017 році найбільші групи біженців, які дістались Італії передусім через Лівію, були з Нігерії, Гвінеї, республіки Кот-Д’Івуар, Бангладеш та Еритреї.
Один італійський чиновник виразив мені свою велику огиду з приводу того, що економіка Італії втратила мільйони євро, приєднавшись до європейських санкцій проти Росії, щоб утримати ту від посягань на Центральну Європу, водночас як інші центральноєвропейські країни на кшталт Угорщини відмовились приймати бодай одного біженця, який прибився до італійських берегів.
Як пояснив мені один італійський експерт з питання біженців, країна має такий антимігрантський уряд через те, що світ та решта ЄС «повернулись спиною до Італії», де не асимільованих мігрантів нині можна побачити на вулицях, скверах та залізничних станціях.
«У ЄС мають розділити квоти на мігрантів», додав експерт, говорячи про послідовні «правові шляхи» вирішення питань міграції та стратегію покращення ефективності та відповідальності врядування в Африці, а не просто платити тут військовим начальникам за пійманих біженців.
«Люди прибуватимуть і далі, – сказав інший італійський чиновник. – Та питання в тому, чи зможемо ми їх усіх вмістити?»
І це справді так. Згідно з ООН, сьогодні разом узяте населення Європи та Росії становить понад 740 мільйонів, Африки – 1,2 мільярди. До 2050 року Європа-Росія зменшиться до 700 мільйонів, натомість Африка збільшиться вдвічі – до 2,4 мільярдів. Якщо хаос в Африці поширюватиметься, то нинішня криза здаватиметься порівняно ручною та прийнятною.
Майте на увазі, що такі країни як Італія дійсно потребують більше працівників, тож там мають бути їм раді. Вік 60% африканців – менше 24 років, у той час як Європі таких 27%. Та останній потік африканців і арабів проходить швидше, ніж італійці та інші європейські спільноти можуть поглинути культурно та політично. До того ж, політики цим користуються та провокують істерію.
І в цей час не має дивувати те, що Путін, зовнішня політика якого тривалий час була націлена на ослаблення та дискредитацію ЄС, щоб зменшити її роль як життєздатної альтернативи на противагу його клептократії, націоналістичного самодержавства та джерела натхнення для колишніх радянських сателітів типу України – сприяв розцвіту антиєвропейських партій в Італії, так само як Брекзіту у Великобританії.
У березні спецслужби Італії в своєму щорічному звіті попереджали про іноземні «онлайн-кампанії впливу» на тодішні вибори. Виборці привели до влади найбільш пропутінські, антимігрантські та антиєвропейські в історії коаліції керувати Італією: партію «Ліга» та «Рух 5-ти зірок».
Щодо Трампа, то він ніколи не мав розуміння, наскільки важливими були відносини США-ЄС у стимулюванні глобальної кооперації та формування правил, які з часів Другої світової війни неухильно формували Америку, Європу та світ як ціле більш вільними, стабільними та процвітаючими.
Трамп навіть наштовхував прем’єр-міністра Великобританії Терезу Мей на більш різкий Брекзіт, якщо вона хоче зберегти угоду про вільну торгівлю з США, та характеризував ЄС не як торговельного партнера, а «ворога». Здається, Трампу навіть до вподоби тріщина в ЄС, бо так він зможе встановити кращі торговельні угоди з кожною з країн індивідуально. Як інакше пояснити всі ці ірраціональні ходи?
Одним із перших іноземців, які приїхали до Італії, щоб дати п’ять її новому парламенту з євро- та НАТО-скептиків та антиміграційних популістів, став колись «головний мозок Трампа» Стів Беннон, який, як стверджують, сказав правлячій коаліції: «Якщо це працює в Італії, це працюватиме скрізь…Це зламає спини глобалістів».
Яка дурна балаканина. Це США, а потім і ЄС взяли на себе лідерство не лише у відштовхуванні комунізму, а й формуванні правил та стимулюванні інституцій, які відповідали за ключові глобальні речі післявоєнних часів – торгівлю, міграцію, довкілля та права людини – допомагаючи все більшій кількості людей вийти з бідності швидше, ніж будь-коли.
Необхідно щоб США та ЄС – куди доєдналось ще 20 країн – відігравали таку ж роль і сьогодні. Клімат, який змінюється вже з іншими темпами, глобалізація і технології дуже швидко виросли в цілу низку нових викликів – екстремальні погодні умови, кіберзлочинність, криптовалюту, соціальні мережі, все глибші техніки розповсюдження фейків, машини на автопілоті, штучний інтелект, інструменти для біологічного проектування, а також питання, як відрізнити біженців, економічних мігрантів та людей, які просять про притулок. Усе це можна вирішити лише шляхом глобальної взаємодії та нових правил.
Якщо спільнота демократій трісне, і ми повернемось до часів великих державних протистоянь XIX та ХХ століть, хто напише нові правила для XXI ст.? Хто допомагатиме Лівії та іншим стражденним країнам на південь від Сахари формувати правління та леліяти майбутній людський капітал, аби уникнути хаосу та зробити так, щоб проживаючі там не відчували потреби емігрувати з метою вижити та досягти успіху. Росія? Китай? Я так не думаю. Настане глобальний вакуум лідерства, вільний для всіх та зі страшними наслідками.
Буде дуже важко вирішити всі ці проблеми зі спільнотою демократій, які знову повернуться на свій шлях, але й абсолютно неможливо, якщо Трамп, Беннон, Путін та їхні симпатики таки зможуть її розігнати. Тож вибачте, що зіпсував ваш сніданок, обід та вечерю.
Переклад НВ
Новое Время володіє ексклюзивним правом на переклад і публікацію колонок Томаса Фрідмана. Републікація повної версії тексту заборонена
Оригінал опубліковано на The New York Times
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени