Видання Новое время влаштувало дискусію з лідерами думок про те, чого очікувати у 2019 році. У фокусі – фундаментальні питання сьогодення і майбутнього України та світу.
Один із головних висновків сьогодення – українці далі хочуть свого «месію», який має вирішити всі наші проблеми та болі: вивести країну з кризи, знизити тарифи, принести достаток та швидко завершити війну. І «месія» може бути без політичного досвіду чи команди. Головне, щоб оголосив себе кандидатом. Десь так можна охарактеризувати очікування суспільства щодо прийдешніх виборів президента України.
«Месією» – і це помітно неозброєним оком – хочуть зробити Святослава Вакарчука. Під час дискусії більшість запитань для нього були в одному руслі: ну коли ти нарешті визначишся. До слова, Вакарчук вміло відходив від відповіді та наводив аргументи, «чому зараз не час».
І це справді так. Він не на часі. Бо такий кандидат як Вакарчук може бути президентом в іншій країні – країні, де немає війни, зростає економіка, міцнішають демократичні інститути. І тоді, коли за спиною у потенційного кандидата буде не лише великий запит суспільства на політика з європейськими цінностями, а й команда, готова реалізовувати політику західного зразка.
Не просто виховувати відповідальність в суспільстві, де панує культура очікування
Люди мають працювати з лідером, а не очікувати, що він сам все змінить. «Месіянство» в політиці швидко закінчується слабкістю одного протистояти системі. Всенародний улюбленець швидко втратить рейтинг, бо від нього очікують вирішення всіх проблем одразу. Політик без ідеї та бачення розвитку країни не зможе об’єднати довкола себе людей, і наслідком цього стане хаотичне реагування на проблеми.
Тож щоб не впасти в спокусу «месіанства», слід плекати політичну культуру відповідальності. Хотіти розуміти процеси глибше і є відповідальністю, а заразом головним завданням, вважає владика Борис Гудзяк.
Напередодні виборів маємо дві небезпеки: наш внутрішній популізм, що вже набрав обертів і збільшуватиме динаміку, а також геополітична нестабільність і військова агресія Росії.
Не просто виховувати відповідальність в суспільстві, де панує культура очікування. Це стосується і постійного уповання на когось – МВФ, європейців чи спонсорів, які за свої кошти мають покращити наш добробут. Чи не в такий спосіб виховуємо залежність від когось? І чи таким чином зможемо стати суб’єктом світової політики?
Позбутися ідеї того, що держава є «месією», як це було в радянські часи, значить обмежити її функції, вважає колишній міністр економічного розвитку і торгівлі Айварас Абромавичус. Таким шляхом пішли більшість успішних країн.
Хто ми? Що нам потрібно? Якої політики хочемо в найближчому майбутньому? Якої відповідальності прагнемо? Відповіді на ці запитання є фундаментальними. Неспроможність здати цей іспит призведе до того, що ми виберемо чергового «месію». Ним Вакарчук точно не буде, як би не хотілося.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени