10 квітня у лівійському місті Тобрук у генерал-фельдмаршала Халіфи Хафтара стався серцевий напад. Його швидко доправили до Йорданії, а згодом забрали у Францію. Там, в одній із лікарень Парижа, він перебуває у комі. Командувач Лівійської Національної Армії (ЛНА) та один з найвпливовіших політиків країни і претендент на посаду президента фактично вибув з гри. Його стан і досі лишається невизначеним. Лікарі не знають, яким він буде, якщо отямиться, і чи буде він спроможний і далі виконувати свої обов’язки, повернувшись до Лівії. Ця подія може стати поворотною для усієї країни та її політичного майбутнього, а також для мирного процесу в цілому.
75-річний генерал Халіфа Хафтар – важковаговик на політичній арені Лівії. Коли країна фактично розвалилася після падіння уряду Муаммара Каддафі у 2011 році, він зумів підхопити те, що лишилося від Збройних сил, об'єднати навколо себе та утримати частину територій на сході. Протягом кількох років він проводив безперервні бої проти своїх опонентів – ісламістів на заході, непідконтрольних племен на півдні та терористів ІД у центральних регіонах. Завдяки успішним військовим операціям Хафтару вдалося стабілізувати весь схід і північ Лівії, а також взяти під контроль стратегічні міста так званого «нафтового півмісяця»: Сірт, Рас Лануф, Ас-Сідра та Бані-Зейд. Пізніше генеральським силам вдалося зломити спротив ісламістів і терористів Аль-Каїди у місті Бенгазі.
Поява позасистемного гравця видається найбільш привабливою перспективою для Заходу
Військові успіхи зробили з генерал-фельдмаршала впливового політичного гравця, а серед населення він почав сприйматися як новий лівійський лідер, здатний «залізом і кров’ю» об’єднати державу.
Зрештою, чимало країн також прониклися ідеєю підтримати Хафтара як майбутнього правителя Лівії. Хоча такий варіант є віддзеркаленням того, що було при Каддафі.
Та вже у 2015 році Захід усвідомив, що Лівію можна «зшити назад» лише шляхом реставрації авторитарного правління. Єдине, що було потрібно – знайти того, хто стане цим авторитарним правителем.
Халіфа Хафтар став ідеальним варіантом. По-перше, він був і лишається частиною старої системи, тому його підтримують бувалі кадри та політики-ветерани, які досі відіграють важливу роль у політичному житті роздробленої країни. По-друге, його досвід роботи на Каддафі був нетривалим, а під час своєї служби Хафтар не був скомпрометований якимись серйозними злочинами, як інші ключові функціонери режиму. Це означало, що такий диктатор є для Заходу більш-менш прийнятним варіантом. По-третє, зв’язки Хафтара з військовими були особливо цінними, адже залучення до своїх лав якомога більшої кількості колишніх лівійських військових є запорукою успіху. По-четверте, Халіфа Хафтар особисто знав багатьох тамтешніх політиків і постійно перебував із ними на зв’язку. Це допомогло йому знайти спільну мову бодай з частиною лівійських еліт. По-п’яте, Хафтар був компромісною фігурою для усіх зацікавлених сторін: РФ, США, Єгипту, Алжиру, Франції та Італії. Жодна з держав не мала серйозних претензій до нього, а він демонстрував політичну гнучкість у питаннях міжнародної співпраці та відкриття свого нафтового сектору для іноземних компаній. По-шосте, Хафтар сповідував прихильність встановити світську форму правління і був запеклим ворогом ісламістів.
Для більшості країн Заходу світські правителі завжди були більш раціональними, договороспроможними, прогнозованими та менш проблемними. Крім того, ісламістський порядок денний непопулярний у Європі та США. Тож перевагу надавали світським лідерам, або тим, які принаймні публічно не демонструють своєї належності до певних релігійних течій і рухів.
Таким чином, «хрестовий похід» Халіфи Хафтара проти різноманітних ісламістських угруповань у Лівії, які поводили себе більше як бандити, ніж самостійні політичні утворення, підтримали практично усі сторони. У програші залишались лише традиційні фінансисти ісламістів: Саудівська Аравія, Катар, ОАЕ і Туреччина.
Останніми роками Халіфа Хафтар вийшов на фінішну пряму до отримання посади президента. У липні 2017 року у Парижі пройшли перші державні мирні переговори, де генерал уперше взяв участь у якості лідера однієї з основних сторін.
Чимало країн убачають стабілізацію Лівії у відродженні армії. Мало хто сумнівався у тому, що з цим завданням впорається саме Халіфа Хафтар. Єдина його проблема – опозиція місцевих еліт на заході країни. Крім того, проти нього виступає і прем’єр-міністр Фаєз Саррадж. Тим не менше, нові парламентські та президентські вибори у Лівії були спершу призначені на весну 2018 року, а згодом – перенесені на осінь.
Втім, останні новини про проблеми зі здоров'ям генерала можуть зламати плани. Його вихід зі політичної гри створить вакуум влади, який матимуть заповнити до того, як ситуація вийде з-під контролю. Крім того, серцевий напад посилить безпосередніх опонентів Хафтара – прем’єр-міністра та Сейфа Аль-Іслама Каддафі, старшого сина екс-лідера.
Можна виділити наступні варіанти розвитку подій.
Сценарій №1. Халіфа Хафтар йде на поправку і швидко одужує. Він повертається до своїх справ. Восени 2018 року, якщо вибори пройдуть за графіком, він перемагає і стає таким собі «новим Каддафі». Проте головним його завданням буде стабілізація країни, налагодження нафтових потоків за активної участі іноземних компаній, а також формування вертикалі, яка дозволить плавно передати владу після його смерті. Він також отримає «зелене світло» на знищення своїх політичних опонентів, включаючи ісламістів. Племена туарегів, нині непідконтрольні уряду, підпишуть з ним угоду та отримають більшу автономію.
Сценарій №2. Халіфа Хафтар приходить до тями, але стан здоров'я не дозволяє йому належним чином виконувати свої обов’язки, надто – ставати президентом. Тоді за підтримки іноземних держав він однаково бере участь у виборах, перемагає їх, а далі встановлюється алжирська модель режиму, де президент існує суто як номінальна фігура . Натомість його реальні функції виконують розрізнені політичні групи, об’єднані союзом кланів і армії. Після стабілізації державної ситуації та знищення найбільш токсичних угруповань, які можуть сіяти хаос, відкриється можливість тихо і плавно передати владу від президента до іншого кандидата зсередини системи.
Сценарій №3. Халіфа Хафтар помирає або не виходить з коми. Постає питання, ким його замінити. Перші претенденти – його сини, офіцери ЛНА. Вони мають і статус, і репутацію серед військових. Єдина їхня проблема – брак упізнаваності серед населення, відтак недостатній рівень внутрішньої легітимності. Та іноземні держави можуть допомогти синам з легітимізацією.
Інший претендент – начальник Генштабу ЛНА, генерал-майор Абдельзарек Ан-Надурі. Він має і високий соціальний статус, і впізнаваність: свого часу він планував більшість операцій на півночі та заході країни.
Втім, він не є настільки досвідченим гравцем системи, як Хафтар. У будь-якому разі, армії необхідно буде обрати когось на заміну хворому генералу.
Сценарій №4. «Чорний лебідь». Звісно, відкидати якусь подію, яка посилить опонентів Хафтара, або змінить ситуацію всередині Лівії, відкидати не можна. Зрештою, навіть старший син Каддафі має непогані шанси отримати голоси на виборах. Та Захід не підтримає його на посаді президента. У прем’єр-міністра Фаєза Сарраджа проблема навпаки: його не приймуть місцеві еліти.
На цьому тлі поява якогось позасистемного гравця видається найбільш привабливою перспективою для Заходу.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени