Личная зона ответственности

Три десятки авто під вікнами. Плями мастила на дорозі. Вихлопні гази. Матусі супроводжують дітей до ігрового майданчика – а раптом якась із машин заведеться й поїде. Некомфортно всім.

Знайома ситуація? Такий вигляд має більшість дворів в українських містах. Так колись було й біля мого будинку.  Але зараз усе змінилося. У нашому дворі є дитячий і спортивний майданчик, дерева, кущі, квіти – і жодної машини. Заїхати – можна, паркуватися – ні.

Ці зміни відбулися не самі собою. Ситуацію змінили ми, мешканці будинку, члени ОСББ. Спочатку на зборах більшістю голосів ми ухвалили рішення про заборону паркування у дворі. Звісно ж, мало хто з водіїв кинувся його виконувати.

Тоді ми почали проводити бесіди, переконувати автовласників, що вільний двір – це комфорт для всіх. Порушників поменшало. Наступним кроком були записки під двірниками на лобовому склі. Але ми розуміли, що м’які методи в нашій країні поки що діють не на всіх. На злісних порушників треба було справити враження.

І ми його справили. Цеглиною, покладеною на газетку на капот. Спущеними колесами (не пробитими – просто спущеними). Жорстко? Так. Але вже три роки ми живемо, насолоджуючись вільним простором. Машини стоять навколо житлового комплексу або на сусідньому паркінгу. Боротьба тривала місяць-два.

Кожна людина має зрозуміти ключову річ: її життя залежить від неї самої. Комфортний простір навколо нас – це особиста зона відповідальності. У цій зоні треба розраховувати на себе, на власну активність та енергію. Скільки разів кожен чув заклик «Почни з себе», але чи багато з нас спробували втілити його в життя?

Спочатку слід запитати себе: яке середовище я хочу бачити навколо себе? Адже перед тим, як добиватися змін, ви маєте чітко їх собі уявляти. Як не дивно, не кожна людина відчуває потребу в комфортному просторі навколо себе.

Наприклад, разом з дружиною ми ініціювали встановлення огорожі навколо майданчика з дитячими гойдалками. Адже діти вільно підбігали до гойдалок, що рухалися, ризикуючи травмуватися. Деякі мами були незадоволені: мовляв, навіщо гроші витрачати, мені й так нормально. Але це нормально, поки в тебе одна дитина! А коли їх буде дві, слідкувати за ними стане важче.

Але ми ще не навчилися мислити категоріями майбутнього, прораховувати на два кроки вперед. Влада теж не мислить категоріями майбутнього, керується сьогоденними особистими бізнесовими інтересами. Робить косметичний ремонт там, де треба ламати стіни й будувати новий простір. Варто хоча б пробувати, а не боятися й не казати, що «в цій країні» таке зробити неможливо.

Хтось у нашому будинку пожартував, що я всюди вставляю свої п’ять копійок. Так, я не оминаю проблем, беру участь в ініціативах, виявляю солідарність. Добре буде, коли таких людей побільшає, – тоді й країна стане зовсім іншою. Але поки що ентузіастів мало.

Комфортний простір треба створювати тут і зараз – завтра може бути пізно. І ще. Не можна здаватися. Я заїхав у новий будинок у 2012 році, і лише в 2017-му нам вдалося, нарешті, створити ОСББ. Ми пройшли цей шлях і готові ділитися досвідом з іншими людьми, які прагнуть самі керувати своїми будинками, створювати навколо них комфортний простір.

Так, це складно. Так, не всі бачать комфортний потенціал. Але коли зміни відбуваються, люди поступово звикають до кращого. Часи патерналізму завершилися. Враховуючи радянське минуле, нам буде важко позбутися його й навчитися самотужки створювати комфортне життя собі та оточуючим. Але за нас це не зробить ніхто.

У 2014 році я гадав, що у людей змінилася свідомість, думав, що політики, яких революція привела до влади, теж зміняться. Визнають, де ми знаходимося, окреслять план дій, закотять рукава – і почнуть діяти. Спроби були – але в цілому кардинальних змін не відбулося. Нова влада сіла на накатані схеми й поїхала старими дорогами.

Тому не чекайте подарунків від влади. Їх не буде, поки ми не змінимо свідомість та поведінку чиновників. Але це – наступний крок.