Текст опубліковано в рамках правозахисного проєкту «Крим. Літній сезон: те, що у нас не забрати»
Я чудово пам’ятаю той день, коли мама сказала, що ми їдемо в Крим. Це було 23 травня 1991 року — мені було 9 років. Ми тоді жили в Узбекистані. Як і мої батьки, я народився у депортації. Про Крим ми всі знали лише з переказів наших дідів.
Життя в депортації було складним. В Радянському Союзі була запущена пропаганда та розпалювання ненависті до кримських татар. Нас таврували як «зрадників» і «ворогів народу». Без дозволу НКВС нам не дозволяли покидати своє спецпоселення, інакше можна було потрапити у в’язницю на 20 років.
Ми жили у депортації до 1989 року, коли після численних дворічних протестів активістів Кримськотатарського національного руху в Москві, влада все ж дозволила моєму народові повернутися в Крим.
Мій батько повернувся в Крим першим — у 1988 році. Щоб облаштувати більш-менш прийнятні умови до нашого приїзду. Ми з родиною переїхали до батька додому в Крим навесні 1991 року. Ми оселились в одному з перших місць компактного розселення кримських татар — селі Севастьянівка Бахчисарайського району. Поселення було настільки маленьким, що там була лише одна вулиця — Чапаєва. Згодом вже ми облаштували ще одну вулицю, але довгий час у неї не було навіть назви.
Мій дядько, батьків брат, повернувся трошки раніше і вже почав зводити будинок, тому перший час ми жили в нього. Дві сім'ї жили у чотирьох кімнатах. Але ніхто не скаржився — вперше ми були вдома на рідній землі.
Ще дитиною я відчув на собі, що таке дискримінація
В школу ходили великим натовпом дітей: від першокласників до старшокласників — збирались та йшли всі разом. Вставали дуже рано, бо до найближчої школи було 8 кілометрів через поля та залізну дорогу. Досі пам’ятаю цей запах яблуневих та персикових садів, через які ми щоранку проходили.
Через два роки моя сім'я переїхала у Бахчисарай. Там ми почали будувати вже свій будинок. Поки зводився дім, я пройшов усі етапи життя «після депортації»: спочатку жив у вагончику, потім у «времянці», потім ми з родиною жили в двох кімнатах недобудованого будинку. Весь будинок батько будував самостійно. Ми з братом йому допомагали, тому я добре знаю всі етапи будівельного процесу.
Тоді повернення у Крим не означало автоматично нормального ставлення та зрівняння у правах кримських татар. До нас продовжували ставитись негативно. Запущена у 1940-х роках радянська пропаганда міцно вкоренилася у свідомості жителів Криму, яких у 1950-х замість нас примусово завезли в Крим.
Ще дитиною я відчув на собі, що таке дискримінація, коли дітей кримських татар не хотіли брати до школи, спортивні секції або оформлювати прописку. Саме тоді у мені сформувалося загострене почуття самозахисту та бажання постояти за себе та свої права. Можна сказати, що з дитинства я був у правозахисній діяльності.
На жаль, моє перебування вдома, в Криму, тривало недовго. Уже восьмий рік півострів в окупації, кримські татари зазнають постійних утисків та переслідувань, а Меджліс (представницький орган кримських татар) визнаний Росією терористичною організацією. Наші діти знову живуть з мрією про втрачену домівку.
Росія послідовно продовжує репресивну політику Російської імперії та Радянського Союзу.
Але як і тоді, кримські татари продовжують ненасильницький рух опору. І в Криму, і за його межами. Сьогодні у нас більше можливостей, ніж у наших дідів, щоб протистояти окупанту. На нашому боці підтримка міжнародних партнерів, міжнародного права, а також підтримка мільйонів українців, які допомагають поверненню українського Криму.
Україна створила Кримську платформу — міжнародний майданчик, на якому ми залучаємо представників якомога більшої кількості країн до деокупації та реінтеграції Криму. В парламенті ми працюємо над пакетом законів Кримської платформи. Перший важливий крок ми вже зробили — минулого тижня парламент ухвалив закон про корінні народи. Вперше в історії України кримські татари, караїми та кримчаки — корінні народи Криму — отримали визнання на рівні закону.
Щодня ми працюємо, продовжуємо нашу дипломатичну та правову боротьбу за те, щоб в Криму знову звучав український гімн та майорів український прапор. А поруч із ним — кримськотатарський блакитний стяг із золотою тамгою.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ