За останні роки брудних і підступних інформаційних кампаній по всьому світові, від рівнин Техасу до грузинських гір, ніхто не зміг виробити антидот. Як і декаду тому, телебачення керує масами. Не менш за телевізор, ними керує і стрічка новин у смартфоні. Україна стоїть ледь не в авангарді жертв дискредитуючих політичних кампаній. За кілька місяців до першого засідання оновленої ВР не буде зайвим згадати про те, яким бентежним буває шлях служіння народові.
Капітан міліції часів Януковича Гусєв утік до Польщі після оприлюднення ганебного, проте відомого на весь світ відео. На ньому бійці внутрішніх військ оголюють учасника Євромайдану та примушують його до ганебної фотосесії. Це було 22 січня, температура повітря у Києві становила -10°C. У жовтні того ж року жертва знущань — Михайло Гаврилюк — стає народним депутатом України. З цього моменту починається ница і жалюгідна інформаційна атака на Гаврилюка. Але найбільша прикрість не у фантазії російської пропаганди, а у слухняному поглинанні інформбруду самими українцями.
Перші потоки бруду полилися на автентичне мовлення Гаврилюка. Маючи стандартний словниковий запас і характерний сільський діалект, Михайло став жертвою висміювань з боку російськомовних громадян. Правда ж полягала у тому, що вимова Гаврилюка характерна ледь не для кожному містечка України. І Схід — не виключення.
Згодом, мережею стала ширитись світлина, на якій козак Гаврилюк нібито спить у кріслі порожньої сесійної зали ВР. Образ україномовного «хохла» доповнився й ледачістю. Пізніше з’ясувалося, що насправді він нахилявся під час читання Конституції України, яку вивчав у процесі роботи. Ніяких спростувань від ЗМІ, звісно ж, не було.