Я не бачу природних причин, чому Україна не може мати тих же стандартів життя, що діють у США чи Канаді. Хіба одна – те, що протягом багатьох років Україна жила під впливом зовсім інших інституцій. Саме вони не створили необхідні стимули і можливості для пересічного українця, здатного робити те, що кожен економіст вважає обов’язковими для процвітання суспільства: інвестуй, запроваджуй інновації, заощаджуй.
У різних частинах світу інституційні деталі сильно відрізняються. Через різну історію, культуру, радників та політиків. Що поєднує Північну Корею, наприклад, з Демократичною республікою Конго? Не соціалізм, а те, що я та співавтор моєї книги Why nations fail Дарон Аджемоглу називаємо екстрактивними інституціями. Тобто економіка та економічні інститути, створені, щоб концентрувати добробут і процвітання в руках тих, хто має владу і спроможність створити систему за рахунок процвітання суспільства загалом. Тобто екстрактивні інституції в Північній Кореї та інклюзивні в Південній служать конкретним прикладом.
Чому в Україні більше екстрактивних інституцій?
Війна з Росією поглиблює відчуття нового спільного проектуСправа в історичних процесах. Значна частина світової історії пройшла під егідою європейського колоніалізму. Натомість в Україні мав місце російський колоніалізм. Радянський Союз мав надзвичайно централізовану, автократичну державу, дуже екстрактивні економічні інституції, які були неефективними. Існувало чимало неформальних зв’язків та шляхів обійти систему. Саме тому люди звикли порушувати правила – це історія про виживання.
Складається враження, що Україна бореться ще з 90-х. У вас була Помаранчева революція, потім Майдан – для мене це виглядає, як дві спроби перетворити екстрактивні інституції на інклюзивні. Та це дуже складний й передусім тривалий процес. Після «Славної революції», яка відбулась в Англії в 1688-му, країні знадобилося ще приблизно 150 років, щоб полагодити систему.
Перед тим у 40-х роках XVII століття там відбувалась громадянська війна, і це теж була спроба перейти до екстрактивних інституцій. Це урок – треба продовжувати спроби. Через 20 років в Англії відбулась така собі реставрація – приблизно те ж саме, що ви, українці, проходили після Помаранчевої революції. Цікаво, що під час «Славної революції» чимало людей об’єднались проти абсолютної монархії. Це було місце, де перетнулися різні прошарки суспільства.
І це важливий меседж: якщо хочете змінити Україну і зробити суспільство більш інклюзивним, вам потрібно створити коаліцію людей, які дійсно розуміють, що таке колективні інтереси.
Те, що об’єднувало людей під час «Славної революції», – антагонізм щодо відсутності верховенства права. Якось Джеймс II звільнив суддю, який виносив рішення, які королю не подобались. А натомість призначив іншого суддю. Ось уявіть собі, ми збираємось починаємо «славну революцію». І я кажу своєму другу: «А позбудьмося цього Джеймса II. І коли будемо при владі, ти будеш виносити судові рішення, які мені подобаються, а я – ті, які тобі».
Та коли до процесу долучається чимала кількість людей, то кожен не може отримати ті рішення, які йому подобаються. Це гра з нульовим результатом. Якщо у вас є спірне питання, то я не можу винести судове рішення, яке подобається обом.
Погляньмо на це з іншої точки зору. Ні для кого немає привілеїв – рівне поле гри для всіх. Це і призвело до рівноваги в цьому великому колективному русі.
Ви не можете просто замінити одну групу людей при владі на іншу. Ми це називаємо «залізним законом олігархії». Це питання створення коаліції, побудови мостів. Це пошук вимірів політики та питань, які об’єднують разом людей, які зазвичай не знаходяться разом. Тобто всі вони українці, але, зрештою, мають колективну зацікавленість в зовсім іншій Україні.
Це не означає, що вам потрібно чекати 150 років, як Англії. Історія ніколи не повторюється у той же спосіб. Чому Китай так швидко почав зростати? Тому що він може легко отримати вигоду від декількох століть інновацій в інших країнах. Не думаю, що історія може дати відповідь на питання, настільки швидко рухатись Україні до інклюзивного суспільства.
У 70-х Китай був дуже бідною країною – відсталою технологічно, економічно та політично. Прорив стався завдяки тому, що економічні інституції стали більш інклюзивними. В цьому вся історія: демонтаж колгоспного сільського господарства, соціалістичної індустрії та створення можливостей і стимулів для людей.
Разом з тим, використовуючи дихотомію екстрактивності та інклюзивності, ви втрачаєте можливість розглянути багато інших цікавих варіацій. Наприклад, Швеція і США мають інклюзивні інституції, хоча можна стверджувати, що в силу своєї історії Швеція більш інклюзивна, ніж США. Америка мала рабство, маргіналізацію корінного та чорношкірого населення. Є великі острівці в США, де інклюзивність дійсно в дефіциті – так було завжди. Американська модель набагато гірше може впоратися з викликами глобалізації: там панує величезна нерівність, а механізму перерозподілу багатства або допомоги стражденним не існує. Це посилює популізм.
Якщо почитати історію створення американської Конституції, чи хоча б про дебати, що мали тоді місце у Філадельфії, стає очевидно: головний документ країни наче був створений для Дональда Трампа. Не Лінкольна, Вашингтона чи Обами.
Конституція США була створена для популіста. «Батько» документа сказав тоді дуже чітко: «Ви не можете побудувати політичну систему, яка передбачає хороших лідерів, бо їх не буде. Вам треба подумати щодо поганих лідерів». Саме через систему стримувань і противаг хороші лідери не можуть зробити все настільки добре, як їм би хотілося. І коли в підсумку ви отримуєте Дональда Трампа, то він не може зруйнувати суспільство так, як це було б можливо, стань він президентом не США, а Венесуели.
Україні потрібно збагнути, у чому полягає справжня проблема. Легко сплутати симптоми з причинами. Я звернув увагу, що українці одержимі темою корупції, і це зрозуміло. Для мене корупція – це результат не функціонуючих інституцій. У такому разі маємо державу не з правилами, а «договорняками», винятками, патронажем. Корупція віддзеркалює фундаментальну логіку держави і того, як люди нею керують та самоорганізовуються.
Можливо, якщо ви натиснете на корупцію, це допоможе підштовхнути суспільство в правильному напрямку. Можливо, якщо ви створите кращу систему публічних закупівель, це теж допоможе виштовхати суспільство в правильному напрямку.
Та все це лише опосередковані методи. Україні потрібен план вирішення фундаментальних проблем у механізмах функціонування держави.
Проблема Майдану в тому, що такі рухи важко інституціоналізувати. Найбільш очевидний спосіб – через політичні партії, однак ваша партійна система виглядає надто фрагментовано. Є ще чимало залишків домайданної політичної системи. Тож я би також подумав, як поглибити відповідальність. Виглядає так, що нині в політиці є забагато грошей.
Якщо оцінити прогрес, який Україна здійснила від 90-х, то період з 2014 року є найбільш стрімким за всю свою історію. До цього суспільство взагалі рухалось назад. Тож є що відзначити, і чим пишатися. Саме це стало поштовхом у бік громадянського суспільства. З того я б і почав: думати про медіа і прозорість. А тоді проаналізувати принципи організації громадянського суспільства, щоби підштовхувати владу до вирішення проблем. Деякі з них уряд вже вирішив. Очевидно, що існує деяке небажання.
Але є громадянське суспільство, яке тисне і прагне змін. Це дуже надихає, і це слід консолідувати.
Війна з Росією поглиблює відчуття нового спільного проекту. Люди поховають свої відмінності та власні інтереси заради інтересів розбудови України і українських інституцій. Але також це стимулює багато популізму в політиці, відволікає від справжніх проблем.
Я не знаю, що відбудеться в 2019 році: дискутуватимуть люди про те, куди повинна йти Україна, або ж про те, хто більший патріот чи кращий українець.
Колонку записано в рамках авторської програми Павла Шеремети Економічний прорив в ефірі Радіо НВ
Повну версію програми можна подивитися тут
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени