У 2014−2018 я неодноразово був свідком, учасником чи модератором спроб таке політичне представництво втілити. Добре знаю майже всіх членів фракції, а декого дуже близько, я вірю цим людям і не страждаю наївністю з приводу існування ідеальних янголів у білих шатах в неідеальній країні у важкий період її трансформації. Тож мав достатньо підстав сподіватися на успіх цієї справи. Саме тому допомагав партії з самого початку, агітував за неї на виборах і був з нею на всіх поворотах її долі.
Детальний і відвертий аналіз того, що відбулося, я ще напишу. Сьогодні скажу лише про одну засадничу річ. Помилки тих чи інших членів чи керівників партії — це дуже поверхова причина. Завжди хтось робить помилки, і якби від помилок партії помирали, то на світі не було би партій. Нас завжди вчили розрізняти привід і причину. Всі події останніх днів та тижнів — приводи, не причина. Причина глибша.
У своїй книзі «Український Майдан, російська війна» Михайло Винницький визначає повільну українську революцію як націоналістичну та буржуазну (іншими словами, антиколоніальну / антиімперіалістичну та водночас антифеодальну / антиолігархічну). Ось чому підприємці / креативний клас (з вашого дозволу, я буду використовувати некоректне, але яскраве слово «буржуї») та націоналісти стали її рушійною силою. Для того, щоб революція, яка почалася на Майдані, перемогла, буржуї та націоналісти повинні домовитися й об'єднатися. Немає іншого виходу: без націоналістів буржуї не побудують державу, а без буржуїв націоналісти скотяться вліво. Якщо буржуї і націоналісти не домовляться, то активна меншість буде настільки розірвана, що жодна її частинка не подолає електоральний бар'єр, отже, не отримає політичного представництва.
Домовленість між буржуями і націоналістами — річ непроста, її важко досягнути. Бо це про баланс між політичним ідеалізмом і політичним прагматизмом. Про баланс між власними цінностями та інтересами виборців, які віддали за тебе голос. Про баланс між вірним напрямком та реальною дією, між vision та execution. Це про довіру та інституційну розбудову (і баланс між ними). Це про дуже складний пошук, який може бути успішним лише за певних умов. І ми бачимо провал чергової спроби. Жаль, біль і туга — це все, що залишається.
Моя симпатія (а подекуди близька дружба) з людьми з Голосу нікуди не подінеться. Я не маю претензій ні до кого особисто: в цій історії всі зіграли однаково погано. Я буду продовжувати їм допомагати робити необхідні для країни речі. Напевно, колись я зможу їм пробачити вбивство надії. А поки що мені залишається лише біль.
Текст опубліковано з дозволу автора
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения НВ