Влітку 2017-го я поставив у своєму під’їзді два картонні контейнери для роздільного збору пляшок та скла. Чому? Науковці та експерти твердять, що люди схильні до більш сталої екологічної поведінки, коли їм це зручно. Теорія підтвердилася. За тиждень обидва контейнери майже заповнюються і все, що мені потрібно зробити далі – перенести вміст на 100 метрів, до централізовано встановлених контейнерів. Благо, у нашому житловому комплексі такі є.
Далі тара досортовується заготівельниками, віддається на переплавку, після чого з неї виробляють пляшку, відро, ящик, чи, можливо, навіть куртку. Наша група активістів отримує за це гроші. За півроку на повторну переробку пішло 14 тон відходів на суму 25 000 гривень. Ці гроші можна витратити на додаткове озеленення.
Економіка, де немає відходів, а всі матеріальні та біологічні субстанції перетворюються у нові продукти називається круговою (або економікою замкнутого циклу). Кругова економіка стає дедалі популярнішою у Європі: в Нідерландах та Фінляндії навіть існують національні програми переходу до неї. ЄС стимулює такий перехід, виділяючи сотні мільйонів євро на рік.
Насамперед ми повинні створити попит на товари з переробленої сировини
За кордоном стає модним купити гаманець, виготовлений із перероблених поліетиленових пляшок, перстень - з опалків цигарок, а кросівки – з листя ананасу чи лушпиння яблук. Чому такого тренду немає в Україні?
На перший погляд, може скластися враження, що в Україні кругова економіка відсутня. Та це не так. Наша країна імпортує(!) макулатуру та інші ресурси для переробки, експортує відходи до Китаю, має переробні підприємства, що переплавляють скло, полімери та виготовляють з них нові продукти. Втім, цей процес переважно відбувається за сірими схемами.
Кінцевий виробник часто купує вторсировину за готівку без обліку – в той же спосіб заготівельники збирають її в населення. Представник однієї з таких компаній розповів мені, що якби вони платили «податок з обороту 20%» (тобто ПДВ), то їх діяльність була б економічно недоцільною.
Зазвичай, вторсировина переробляється в Україні у дешевий В2В продукт. Набагато ефективніше виробляти споживчий товар та відкрито заявляти про те, що він з переробленої сировини. Подекуди такий продукт повинен коштувати більше, ніж звичайний, і тоді економіка складеться. Але виробник не може/не хоче піарити те, що продукт вироблений із вторсировини, адже він закупив останню за сірою схемою. Так виникає замкнене коло, яке треба розірвати.
Насамперед ми повинні створити попит на товари з переробленої сировини. Адже ринок є там, де з’являється потреба. А потреба там, де обізнаність. Масова обізнаність та усвідомлення важливості питання здатні змінити світ. Хіба не круто почуваєшся, коли купляєш продукт, процес виробництва якого запобігає катастрофі зі сміттєзвалищами в Україні? Про таке й друзям захочеться розповісти.
Заглибившись в питання, ми перестанемо купувати яйця в пластиковій упаковці, а соус в дой-паку. Ми перейдемо на візитівки з переробленого паперу, багаторазові торби, скляну кока-колу та власну термочашку.
Сприяти такому відношенню та обізнаності мають профільні громадські об’єднання, асоціації, уряд, соціально відповідальний бізнес. Під тиском спільноти західні компанії-гіганти заявили про перехід до повністю переробленої упаковки до 2025 року. В Україні ж поки непочатий край роботи.
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени