"Мости замість стін" – спільний проект Українського ПЕН та Нового Времени, у рамках якого провідні українські інтелектуали – письменники, філософи, журналісти та науковці – розмірковують про те, що об’єднує українців. Всі тексти шукайте за тегом #мости замість стін
В один із моїх приїздів до України я почув у дворі будинку, в якому сам колись виростав, розмову двох дітей. Це був другий рік війни.
Старша дівчинка запитала свою подружку:
«А ти знаєш, що ми – діти війни?»
«Ні», – відповіла молодша
«Я кажу, – авторитетно повторила старша, – ми – діти війни».
Досвід, як казав свого часу юґославський письменник Данило Кіш, не передається. Пожежу, що виникла на європейському континенті у 1990-ті роки, ціною неймовірних зусиль, вдалося пригасити, а розшарпана війною Юґославія, припинила своє існування. Пересадивши військових злочинців і вислухавши в Гаазькому суді обвинувачуваних і свідків, Захід, здається, перезав’язав балканський вузол. Пожежу вдалося погасити метафоричною саламандрою –дипломатією та бомбардуванням, однак перев’язаний вузол – все-одно залишається вузлом. Я не шукаю прямих паралелей поміж тим, що відбулося в Юґославії, і теперішньою війною в Україні, хоча бажання відновити нову імперію та утримати непокірних у випадку Сербії та Росії – подібні. Спочатку Майдан, далі підступне захоплення Криму Росією і бойові дії на Донеччині та Луганщині показали нам та світові, якими нетривкими можуть бути політичні угоди і яка тонка мембрана поміж миром і війною. Показали також, що уявні та реальні мости легко підриваються, а стіни в будинках від прицільного артилерійського вогню – руйнуються. Війна починає входити у свої права – стрілянина, бої та цивільне населення окупованої території стає заручником, тому що опинилися не тоді і не там. Починаються грабунки, ґвалтування, звідусіль на всіх чигає загибель. Війна, наче фраєр, хизується вседозволеністю і безкарністю. Пророкування війни в Україні завжди здавалася пересадою – вдалося ж її уникнути у часи розпаду Союзу?