Українська дипломатія, яка стала заручницею внутрішніх політичних ігрищ, кланової консервації та безкінечних криз, переживає не найкращі часи. Відсутність стратегічного підходу до формування зовнішньої політики, повна комунікаційна дезорієнтація між центральними органами виконавчої влади та адміністрацією президента, перетворюють українську дипломатію на кволу, атрофовану систему. Доказами такої оцінки є щонайменше неможливість завершити процес Асоціації з ЄС, повільна імплементація угоди тощо.
Та віднедавна, до зазначених дисфункцій системи зовнішньо-політичних зносин України додалася ще одна загроза, наслідки якої будуть просто фатальними для українського дипломатичного корпусу. Йдеться про про так звану реорганізацію ключового наукового оплоту української дипломатичної освіти – Дипломатичної академії України при Міністерстві закордонних справ.
Так, з пропозиції МЗС, урядом закладено початок руйнування вищого навчального закладу під виглядом реформи, і перетворення провідного вишу у заклад післядипломної освіти, незрозумілого функціонального призначення.
При цьому, рішення уряду про реорганізацію ВНЗ містить просто цинічне формулювання щодо подальшої долі аспірантів Дипломатичної академії України, де Кабміном пропонується «взяти до відома», що слухачі й аспіранти продовжують навчання у державному навчально-науковому закладі післядипломної освіти. Очевидно, що займатися науковими дослідженнями та захистом наукових дисертацій на базі закладу післядипломної освіти просто неможливо. Фактично, близько півсотні аспірантів з червня просто викинуть на вулицю. Їм вже вручають листи про відрахування у зв’язку з реорганізацією, саме ж навчання в аспірантурі станом на сьогодні зупинене.
Для ініціаторів цієї постанови нічого не означає, що йдеться про конституційне право на освіту, гарантоване статтею 53 Основного Закону та суперечить конституційній гарантії держави у сприянні розвиткові науки, встановленій статтею 54 Конституції України. Про гарантії дотримання прав професорсько-викладацького складу вишу, з багатим дипломатичним досвідом, уряд навіть не згадує в тексті постанови.
На практиці ж, крім того, що МЗС не спромоглося забезпечити гуртожитком студентів Дипломатичної академії, з запізненнями виплачувалася копійчана стипендія.
Новопризначений держсекретар міністерства Андрій Заяць посилає на зустріч до аспірантів Сергія Корсунського, керівника робочої групи з реорганізації. Зі слів представника МЗС Корсунського: «Реорганізація Дипломатичної академії України передбачає, що із її статутних завдань будуть вилучені підготовка магістрів, аспірантів і докторантів, навчання іноземних студентів, підвищення кваліфікації з іноземних мов державних службовців, задіяних у сфері зовнішніх зносин, а також діяльність спеціалізованих вчених рад із захисту дисертацій зі спеціальностей 07.00.02 та 032 – Всесвітня історія та 23.00.04 та 052 – Політичні проблеми міжнародних систем і глобального розвитку (тобто, усе, крім підвищення кваліфікації працівників дипломатичної служби, яке залишається у віданні МЗС України). Також, МЗС оперативно призначає в.о. ректором Дипломатичної академії колишнього радника-посланника посольства України в Турецькій республіці Прошка Станіслава.
Незрозуміло, як МЗС планує вирішувати ключові проблеми зовнішньої політики України – дипломатичний кадровий голод, відсутність зовнішньополітичної стратегії, непрофесійність та нефункціональність дипломатичної служби, зруйнувавши провідний вищий науковий навчальний заклад, що готує майбутніх дипломатів та фахівців у сфері зовнішніх зносин? А особливо зараз, у часи зовнішніх геополітичних загроз і викликів.
На жаль, відношення до науки так і не змінилося з часів Революції Гідності, на початку якої студентів били по голові так звані «правоохоронці». До того ж, це без перебільшень, відкритий доказ кращих практик руйнування системи освіти й вищої наукової школи, в «кращих» практиках часів Дмитра Табачника.
Подібні рішення уряду вже давно стали нормою, оскільки свідчать лише про політичну волю окремих осіб, а аж ніяк не про наукову чи іншу раціональну доцільність. До сьогоднішнього дня, не існує жодного затвердженого публічного плану реорганізації дипломатичного вишу, де б існували гарантії прав для науковців та студентів. Повна кулуарщина та закритість з боку МЗС у процесі виробництва рішення про реорганізацію, і повне нехтування правами аспірантів та викладачів. Чи не боїться МЗС програних судів? Чи так в МЗС розуміють європейські цінності?