Зараз ми бачимо, як під завісу каденції Петра Олексійовича до політичної реальності повертається багаторазовий політичний невдаха, але при цьому фантастично живуча людина – Віктор Медведчук. Це повернення із забуття, куди, насправді, Медведчука мала відправити українська незалежність 1991 року, майдан 2004-го чи Революція Гідності 2014-го, все ж сталося. Такий підсумок, у вигляді кума Путіна, п’ятого року правління власнику «Рошену» і п’ятого року війни з Путіним є надзвичайно знаковим.
Власне, це вже є приводом підвести певні риски і підбити бухгалтерські суми. Хотілося б говорити не про те, що президент не виконав, а що він виконав. Мова, звісно, про реальну, а не уявно-декларовану програму.
Отже, у кривавому тумані весни 2014-го – чи очікували виборці Порошенка іншої політики, ніж зараз? Думаю, ні. Адже вони знали, за кого голосували. Перш за все вони обрали найпоміркованішого з регіоналів. Тобто можна казати, що прихід Порошенка до влади – це етап реваншу Партії Регіонів. Порошенко перебував у складі цієї партії, тривалий час працював в різних урядах під контролем Януковича та Азарова. І по суті, виборці вибирали когось максимально поміркованого з тих, добре знайомих урядів. Ним виявився міністр уряду крадіїв, колега банди мародерів, котрих так безуспішно тягає (точніше, в основному не тягає) нині Генпрокуратура.
Дивно було очікувати якоїсь принципово нової політики від Порошенка
Ще раз зафіксуємо – у 2014-му 50% з лишком виборців обрали щось середнє між антимайданом і майданом. Це не фігура мовлення. Саме так і було. На Майдані Порошенко саме і був посередником між таборами влади та повсталого народу. Думаєте, він зовні демонстрував лояльність до Майдану?
Так що дивно було очікувати якоїсь принципово нової політики від Порошенка. І те, що він продовжив керувати країною так, як керував нею раніше, будучи з колегами разом у численних урядах Януковича – це було, власне, його невербальною передвиборчою обіцянкою. Яку він сумлінно виконав.
Далі, Росія. Нагадаю, Порошенко, разом з Медведчуком, кумом Путіна, входили до керівних органів СДПУо. По-друге, Порошенко завжди стверджував, що буде миритися з Росією. Не казав про активні бойові дії або хорватський сценарій.
Отож, його примирлива і пасивна позиція щодо силового протистояння Росії була очевидна ще до виборів. Голосували за нього якраз за ці чесноти «голуба». І Порошенко, власне, схвалив Мінськ, «мир» на умовах агресора. Чи можемо ми судити його з те, що від нього очікували виборці? Адже вони саме тому за нього, за такий мир, голосували.
І те, що за роки правління Порошенка Медведчук перетворився на важливу персону, збагатився на мільярди ти приріс телеканалами – це досить очікувана лінія поведінки двох політичних та, ймовірно, бізнесових партнерів, Порошенка і Медведчука.
Так що основні речі, за які у особі Порошенка голосував електорат – збереження системи Кучми в управлінні країною та замирення з Москвою здебільшого на її умовах – нинішній президент виконав. Все, що він не виконав (не-продаж бізнесу, плата по 1 тис грн. за день АТО тощо), є дріб’язком порівняно з виконанням головних своїх історичних місій. Схвалених виборцями.
Це називається «демократія», як про неї зневажливо писали у Древній Греції.