24 серпня стартує український фільм про воїна УПА у сталінському таборі — «Червоний». Бюджет фільму — 20 млн грн, з яких половину творці стрічки отримали від Держкіно. Знімали переважно у Кривому Розі.
За словами одного з акторів, через проект пройшло близько 800 чоловік, що дуже масштабно для України. Але він цінний не лише цим.
За останні кілька днів містами пройшли передпрем’єрні покази. Хочу розповісти, чому варто сходити на цей фільм.
1. Хороша літературна основа
«Червоний» знятий за однойменним романом Андрія Кокотюхи, який вийшов у 2012 році. Він складається з трьох частин. У кожній з них оповідь ведеться від іншої людини — міліціонера, чекіста та «ворога народу».
Щоб бути максимально точним з фактажем, письменник використовував мемуари повстанців, роботи істориків, спілкувався з офіцером КДБ у відставці.
Кокотюха і став сценаристом фільму. Щоправда, тут вирішили використати тільки одну частину — про табір, куди потрапляє представник УПА Данило Червоний. Тому автор міг вільно обходитися зі своїм власним текстом. Це досвідчений сценарист, який тільки за останній час працював з серіалами «Століття Якова», «Катерина», «Потрійний захист».
2. Музика Франка Еко
Саундтрек створювався і записувався у Римі. Його автор — італійський композитор Франко Еко. На його рахунку немає голівудських блокбастерів, але музика дуже помітна у фільмі. Захотілося ще раз прослухати ці композиції.
Хтось може заперечити, що в Україні є молоді композитори, і треба було залучати їх, але це рішення режисера і продукт, який видав Еко, створює гармонію зі стрічкою. А хіба не це суть роботи композитора?
3. Українці не жертви, а активні творці змін
Наша країна змінюється і їй потрібні нові герої. Забагато у нашій літературі та кіно, особливо історичних, українців показують жертвами, над якими збиткуються, принижують, вбивають. Зі школи дуже запам’яталися «Марія» Уласа Самчука та «Жовтий князь» Василя Барки. Під кінець розповідей живими не залишається майже ніхто з героїв.
Так, наша історія трагічна і пов’язана з постійними смертями. Але нинішнім поколінням українців потрібні герої. Як Капітан Америка з’явився у часи Другої світової війни, щоб надихати, так і ми маємо бачити сильні і сміливі рольові моделі. Тих, хто не миритиметься з життєвими складнощами.
Данило Червоний — саме такий. Навіть у одному з найстрашніших місць в історії — радянському таборі — він відстоює права та бореться за свободу. Не знаю, наскільки ці факти відповідають дійсності, але це і не потрібно. «Червоний» — спроба показати сильних українців, навіть якщо за переконання доведеться померти.
Щось подібне можна було побачити у «Гірких жнивах», які теж вийшли цього року. Але надмір пафосу та шаблонність героїв дуже вплинули на якість фільму і його визнання.
4. Можливість показати любов до України кишенею
Патріотизм вимірюється не гучністю вигуків про Батьківщину. Одна з можливостей перевірки — готовність платити гроші за вітчизняний культурний продукт. Поряд з книгами та музикою, стоїть і кіно.
Похід на «Червоного» — це і є голосування кишенею. Українське кіно сьогодні неприбуткове. Але воно і не стане таким, доки вітчизняний глядач не віддаватиме йому пріоритет перед голлівудськими фільмами. Так, це скоріше за все штучний відбір — наша кіноіндустрія не має таких масштабів, бюджетів, конкуренції режисерів, акторів, сценаристів. Проте, якщо ми не ходитимемо на них до кінотеатрів, цей розвиток припиниться, так і не почавшись на повну.
5. Відкриття невідомих сторінок історії
Життя воїнів УПА у таборах — не дуже відома сторінка нашої історії. Але важлива, оскільки це був наслідок їхньої боротьби за незалежність країни і вона тривала не лише на Західній Україні. Фільм дає можливість побачити тему на прикладі одного табору.
У роботі як сценарист Андрій Кокотюха, так і режисер Заза Буадзе консультувалися з директором Українського інституту національної пам’яті Володимиром В’ятровичем. А перший читач рукописів роману — фахівець з історії українського націоналізму Іван Патриляк.
6. Аргументи для дискусії у соцмережах про фільм
Після виходу фільму у Facebook почнуться дискусії про якість, гру акторів, реальність історичних подій, «перемогу» чи «зраду» вітчизняного кінематографу. Якщо ж ви не подивитеся кіно, у цих суперечках доведеться грати роль спостерігача. Або ж критика, який «Пастернака не читав, але засуджує».
Щоб мати свою оцінку щодо культурного продукту, його варто побачити. Звісно, буде критика: за останні роки не пригадую українського фільму, який би позитивно сприйняло середовище соцмереж. Тому, щоб було як вставити свої «5 копійок», варто іти і дивитися.
7. Оригінальна нагода відзначити День незалежності
Масовий кінопоказ стартує саме 24 серпня і це дуже символічно, оскільки Данило Червоний та його друзі потрапили у табори саме за свою любов до України.
День незалежності можна відзначити по-різному: піти на масові заходи у своєму місці, виїхати з родиною на природу, просидіти весь вихідний день вдома. А можна глянути цю стрічку. Не так багато у нас виходить вітчизняних фільмів, після яких не хочеться жаліти головного героя за жахливу долю.
Не впевнений, що «Червоний» залишиться в історії українського кіно на десятиліття. Але цього й не потрібно. Нам необхідний конвеєр фільмів, щоби вихід вітчизняної стрічки не ставав сам собою важливим інфоприводом.
Вже зараз в Україні на різних етапах йде робота над десятками картин. Глядач зможе побачити «Сторожову заставу» за романом Рутківського, «Ворошиловград» за Жаданом, передісторію «Червоного», яку почнуть знімати у вересні та багато іншого. Зростання кількості неодмінно веде і зростання якості.
Питання тільки в одному — щоби на ці фільми ходив український глядач. Щоб патріотизм не закінчувався носінням вишиванки та участю у патріотичних флешмобах. Українське кіно — одна з територій нашого інформаційного простору і культурного контенту. Чи зможемо зберегти і розвинути його, залежить лише від нас.
Данило Червоний беріг Україну у своєму серці за кілька тисяч кілометрів від дому. То чому ж не зможемо ми?
Приєднуйтесь до нашого телеграм-каналу Мнения Нового Времени
Більше блогів тут