Люди. Міністр

У полі чудес

23 липня, 2016
Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства, обіцяє золотий дощ малим і середнім фермерським господарствам

Тарас Кутовий, міністр аграрної політики та продовольства, обіцяє золотий дощ малим і середнім фермерським господарствам і ясність на ринку землі

 

Катерина Шаповал

 

 

На початку травня в Україні з'явився перший пам'ятник гетьману Івану Мазепі, якого сучасні історики називають символом українського опору Росії. Одним із спонсорів пам'ятника видатному співвітчизнику, який жив у XVII столітті, став Тарас Кутовий, український мільйонер і віднедавна міністр агропромислового комплексу (АПК). Втім, не встигнувши відкритися, пам'ятник потрапив під шквал критики — як з боку українських, так і російських ЗМІ. Співвітчизники невисоко оцінили художній рівень скульптури, а російські медіа сконцентрувалися на політичній складовій історичної місії гетьмана.

"Те, з якою отрутою відреагували на цю подію російські мас-медіа, свідчить про те, що ми зробили правильний крок",— посміхається Кутовий.

З критикою власних дій у ЗМІ йому, що зайняв на початку квітня міністерську посаду, тепер доводиться зустрічатися все частіше.

У Кутового для цієї посади сильне резюме. Великий досвід роботи в аграрній галузі та менеджерські навички. П'ять років тому він володів власним агробізнесом, а потім керував агродилерською компанією Райз. Був фінансистом, працював фінансовим директором інвестиційної компанії XXI століття. Також був депутатом Верховної ради двох останніх скликань, тому знає, як ефективно взаємодіяти з парламентом.

НВ зустрічається з Кутовим о дев'ятій ранку в його кабінеті в Міністерстві АПК. Він виглядає невиспаним, а пізніше зізнається, що напередодні пішов з роботи о третій годині ночі. Підсумки одного з обговорюваних вчора питань висять на дошці — це нова структура міністерства. Кутовий пояснює: його мета — піти від галузевої організації міністерства до організації з виконуваних функцій.

Свою нинішню посаду він бачить як етап внутрішнього зростання і зізнається, що співмірні завдання вирішував і раніше. "Я вже керував компанією, де працювало 10 тис. осіб",— з посмішкою каже міністр.

 

— Які ваші KPI [ключові показники ефективності] на посаді міністра, враховуючи те, що середній час роботи одного складу Кабміну в Україні невеликий — 11 місяців?

— Якщо говорити про KPI, то перший — це прийняття закону Про обіг земель сільгосппризначення. Я планую, що він буде у Верховній раді в робочому стані у вересні—на початку жовтня. І до кінця року у другому читанні закон має бути проголосований.

Друге — я хотів би, щоб у нас був прийнятий закон про державну підтримку АПК, де будуть прописані питання підтримки малих та середніх фермерів.

І шодо питань приватизації. Розраховую, що до кінця року ми маємо вийти хоч щодо одного значущого державного підприємства до меморандуму для інвесторів та передати його у Фонд держмайна. Щоб ми їм сказали — ось у нас є такий актив, готовий до приватизації, робіть свої пропозиції.

Я не за хутірську Україну. Я за міцного середнього виробника

— Які це можуть бути підприємства?

— Наприклад, Артемсіль, Укрспирт, Державна продовольчо-зернова корпорація України (ДПЗКУ). Останнє підприємство має серйозні кредитні зобов'язання перед Китаєм, який у 2013 році надав компанії $1,5 млрд у рахунок майбутніх поставок зерна. Я надіслав китайцям лист, в якому запитую, чи зацікавлені вони взяти участь у приватизації ДПЗКУ.

— Якщо говорити про законопроект щодо підтримки малих та середніх фермерів, держава і раніше виділяла гроші, але це була суцільна корупція.

— Ви знаєте, були роки, коли підтримку видавали на десятки мільярдів гривень. Але хто її отримував? Я був мажоритарником по сільському округу і коли питав фермерів про те, чи підтримувала їх держава, 90% відповіли, що ні. Тому що була корупційна складова і тому, що здебільшого здійснювалася підтримка великих гравців.

І будьмо відвертими: на державній підтримці свого часу виросли багато великих приватних сільськогосподарських компаній. Чому? Тому що для її отримання у них більше інституційних можливостей, ніж у невеликих компаній. Крім того, всі умови під великих гравців і прописувалися. Та й нечесним людям легше мати справу з одним великим підприємством, що забезпечує незаконне збагачення, аніж оббігти сотню фермерів.

Звісно, великі підприємства — це добре. Це представленість України на зовнішніх ринках, продуктова безпека. Але вони мають пам'ятати, що в доповнення до власних великої праці та здобутків держава їм багато допомагала. Сьогодні час допомогти тим, хто цього потребує, а великим забезпечити прийнятні ринкові умови.

— Ви зараз говорите про малі та середні фермерські господарства?

— Так, допомога малому та середньому бізнесу — один з наших пріоритетів. У мене в перші дні роботи відбулася зустріч з прем'єр-міністром Данії. Так ось, ця країна, маючи вдесятеро менше орної землі, отримує на 50% більше доходу від свого сільського господарства, аніж ми. Ось це шлях, а не експортний вал сировини. Продаж сировини — це хороші показники, вони важливі для держави і дають валютну виручку. Але я хотів би пишатися не кількістю вирощеного і переваленого зерна, а продукцією з додатковою вартістю, яку ми зможемо продавати за кордон.

— Як цього домогтися?

— Через малі та середні підприємства, які можуть зробити такий продукт. Великі компанії орієнтовані на виробництво у великих обсягах. Тому екопродукцією, яка має попит у світі, великі гравці не будуть займатися. А от невеликі — так.

Ми хочемо перейти до прямої державної підтримки малих і середніх фермерів. Таких, які обробляють до 500 га землі і не мають доступу до банківських кредитів. Фактично це ті, хто створює нову форму господарювання на селі.

Це буде грошова підтримка, а не фіскальна. Бо як тільки ми запроваджуємо якісь податкові пільги, бізнес тут же перебудовується, одразу розуміє, де можна заощадити, з'являються якісь корупційні схеми.

Наш підхід — пряма підтримка. Причому ми вважаємо правильним сприяти не окремим підприємцям, а об'єднанням фермерів. Наприклад, кооперативи, групи, які об'єдналися навколо якихось активів: спільної сушарки або елеватора. Розподіл підтримки має йти через фермерські асоціації. Через людей, які один одного знають. Жодних комісій при облдержадміністраціях, як було раніше.

— Ви думаєте, вдасться уникнути корупції?

— Але якщо за всім цим будуть стояти власне фермери, вони ж не будуть у себе красти?

До того ж можливість отримання такої допомоги простимулює фермерів об'єднуватися. Люди частіше об'єднуються або проти когось, або навколо якоїсь вигоди.

Поясню на прикладі яблук. Ми їх імпортуємо на десятки мільйонів євро. Тому що врожай зберегти не можемо, немає холодних складів. В сезон у нас яблук валом, ми вичавлюємо з них сік, а в несезон оброблене яблуко їде сюди звідки завгодно. А якщо фермери об'єднаються, держава може допомогти проінвестувати будівництво таких складів для них.

— Яка ще планується підтримка для середнього і малого бізнесу?

— Ми збираємося при міністерстві створити офіс, в якому кожен фермер може отримати інформацію про те, на яку допомогу йому розраховувати.

Крім того, ми будемо допомагати фермерам виходити на зовнішні ринки. У великих холдингів достатньо ресурсу, щоб просувати себе за кордоном. А у маленької компанії такої можливості немає. Ну, не поїде фермер або навіть представник фермерської асоціації в Іран домовлятися про постачання. Це має зробити міністерство. Поїхати, домовитися про співпрацю, повернутися в Київ, надрукувати в буклетику — ось, у нас є іранський ринок, їм потрібно це, це і це. Виписати специфікацію, про яку ми домовилися з партнерами, прописати стандарти якості. Все це фермер зможе дізнатися в офісі, про який я розповів.

А формувати великі партії ми можемо на базі ДПЗКУ на старті на пільгових умовах. Елеватори у держкомпанії є, портова перевалка — теж.

Я не за хутірську Україну. Я за міцного середнього виробника. Це стовп, навколо якого і будуть формуватися сільські території в майбутньому. Така диверсифікація — шлях до стабільності.

— Ваше відомство задіяне в земельній реформі. Якою ви її бачите?

— Свого часу держава безкоштовно роздавала людям колосальний актив на мільярди доларів, який мав стати робочим капіталом і запустити інвестиції в галузь. Але через мораторій на продаж землі, через неможливість здійснення певних дій цей актив не працює.

На мою думку, прямий продаж в існуючих умовах, при нинішньому складі Верховної ради, в нинішньому суспільстві сприйнятий не буде. Яке сьогодні головне побоювання? Що скуплять землю за безцінь, користуючись тяжким становищем людей, які живуть у селах.

Тому ми пропонуємо продавати не землю, а право на довгострокову оренду. Наприклад, на 49 років. За таких умов людина зберігає землю і отримує істотну суму. Пай нікуди не подінеться, але для агропідприємства з'являється довгострокова стабільність. А зараз, коли договори з фізособами укладаються на сім років, компаніям важко планувати свої виробничі цикли, наприклад будівництво.

Другий інструмент, який ми хочемо запустити,— це можливість застави права довгострокової оренди землі. У цьому випадку виграють і аграрії, і банки. Перші отримають доступ до дешевших кредитів, тому що другі отримають якісне забезпечення позик. Тоді, якщо фермер, який взяв у банку гроші під заставу прав оренди на землю, не може виконувати зобов'язання за кредитом, банк знаходить в системі ефективного власника і каже — у мене в оренді 2 тис. га, приходь і працюй. І повертає свої гроші таким чином.

Коли з'явиться можливість продажу й застави прав оренди, запуститься механізм ціноутворення на землю, почне формуватися ціновий діапазон. І з цього діапазону ми будемо розуміти, росте у нас галузь чи ні. Якщо по базовому активу ціна зростатиме, значить, галузь росте, там є рентабельність.

— Наостанок про пільговий режим сплати ПДВ. Ви за цю податкову пільгу чи проти?

— Я за те, щоб у аграріїв був максимум можливостей для ефективної роботи. Але я за справедливість всередині галузі, а не так, коли одним вершки, а іншим корінці.

 

Матеріал опублікований в НВ №25 від 15 липня 2016 року