25 червня, 2017. неділя

Новое время

UA RU
Підсумки року від НВ

Випробування світу на міцність - 2015

25 грудня, 2015
Найважливіші події міжнародної політики року, що минає

В 2015 році окремі країни, керуючись ідеологією протистояння часів Холодної війни, продовжили практику випробування системи міжнародної безпеки на міцність - як в Україні, так, відтепер і в Сирії.

Центральну роль в цьому абсолютно новому, "гібридному" протистоянні як і п'ятдесят років тому грає європейський континент, а вираженням цієї ролі стало продовження війни на сході України і масштабна криза біженців. Остання ж, як відгомін затяжного конфлікту на Близькому Сході, поставила під загрозу існування основні інститути Європейського союзу.

Принаймні, сюди ж можна віднести і боргову кризу в Греції, яка разом з проблемою мігрантів поставила під питання ефективність ЄС як наддержавного утворення.

У свою чергу, серія терактів у Франції, пов'язана з близькосхідною війною показала, наскільки швидко зовнішня загроза може трансформуватися в загрозу внутрішню.

Мінські угоди - 2
Мінські угоди - 2
і тліюче вогнище війни в Європі

Новий раунд переговорів з врегулювання ситуації в Донбасі після фактичного провалу Мінська-1 пройшов у столиці Білорусі 11-12 лютого 2015 року на тлі активного наступу проросійських бойовиків за прямої підтримки ЗС РФ.

Результатом тривалої зустрічі між лідерами України, Німеччини, Франції і Росії стала декларація, яка регламентувала комплекс дій, спрямованих на деескалацію у Донбасі. Угода включала 13 пунктів, серед яких зазначимо основні: негайне припинення вогню в Донбасі, відведення важкого озброєння сторонами конфлікту і створення зони безпеки під контролем ОБСЄ. Крім того, передбачався також особливий статус для Донбасу, амністія бойовикам та проведення місцевих виборів на тимчасово непідконтрольних Києву територіях регіону.

Лідери держав лише прийняли підсумкову декларацію, її підписанням зайнялася Контактна група в складі представників ОБСЄ, України, РФ, а також ватажків так званих ДНР і ЛНР.

У заморожуванні конфлікту за зразком Придністров'я зацікавлені всі сторони переговорів

На практиці, виконання Мінська-2 не відбулося, вже після переговорів проросійськими бойовиками був захоплений стратегічний залізничний вузол Дебальцеве, ситуація протягом півроку після мінської зустрічі розвивалася в сторону заморозки конфлікту на сході України за зразком Придністров'я. Всі сторони переговорів по-своєму зацікавлені в цьому, особливо провідні держави ЄС, РФ і формально, США, які знаходяться в стороні.

Протягом всього 2015 року активно велися розмови про можливе розширення формату нормандської четвірки за рахунок США і найближчих сусідів України - в даному випадку Польщі. Однак, як у Берліні та Парижі, так і в Москві та Києві досить скептично поставилися до цієї ідеї, Вашингтон продемонстрував бажання формально не брати участь в дипломатичній грі європейців, по можливості впливаючи на процес з-за куліс.

Тільки 26 серпня Контактна група досягла домовленості про повне припинення вогню в Донбасі з 1 вересня 2015 року. У цілому до середини осені НЗФ дотримувалися режиму тиші, однак, пізніше почали знову повертатися до обстрілів українських позицій із забороненого озброєння.

Крім того, за даними ОБСЄ бойовики імітували відведення озброєнь, заборонених домовленостями, досягнутими в Мінську. У листопаді 2015 року нормандська четвірка фактично визнала неможливість повної реалізації положень Мінська-2 до кінця поточного року в силу низки об'єктивних причин.

Новий етап сирійського конфлікту
Новий етап сирійського конфлікту
і загальна нестабільність Близького Сходу

Затяжний збройний конфлікт на Близькому Сході запалав з новою силою після включення в нього Російської Федерації, яка почала регулярні бомбардування сирійській території восени 2015 року. У Кремлі відразу ж виключили варіант наземної операції в Сирії, проте, за даними агентства Reuters, росіяни вже зосередили в сирійській провінції Хомс артилерійську бригаду, що істотно розширює контингент РФ і засоби досягнення поставленої в Кремлі мети військової операції.

Незважаючи на заяви Кремля про боротьбу проти ІДІЛ, на Заході вважають, що справжньою метою Москви є зміцнення режиму Башара Асада шляхом бомбардувань збройних формувань сирійської світської опозиції, підтримуваної США і Саудівською Аравією. За даними американської розвідки, лише 30% російських авіаударів припадало на території, підконтрольні джихадістам.

Важливо, що російське втручання в сирійський конфлікт стався на тлі деякого ослаблення ІДІЛ. Під ударами курдів і частково сил сирійської антиасадівської опозиції, джихадисти стали терпіти поразки на частині територій як Сирії, так і Іраку. Вочевидь, тактика міжнародної коаліції спиралася на рішення послабити джихадистів не масованими авіаційними ударами, і вже тим більше не сухопутною операцією (про що відверто заявили в Міноборони ФРН), а ізоляцією бойовиків на підконтрольних їм територіях з метою самознищення останніх в міжусобицях.

У свою чергу, за даними західних ЗМІ, лідери терористів вирішили змінити тактику боротьби з Заходом, перенісши війну на територію противника, засилаючи емісарів в Європу і США для організації терактів і диверсій. Зокрема, прикладом цього стали криваві теракти в Парижі 13 листопада 2015 року.

Лише 30% російських авіаударів припадало на території, підконтрольні ІД

У цьому ж ряду стоїть і відгомін російської військової операції в Сирії - теракт на борту російського пасажирського літака A321 компанії Когалимавіа, який прямував з Єгипту в Санкт-Петербург. Катастрофа сталася в небі над Сінаєм 31 жовтня, загинуло 217 осіб. Розвідки Великобританії і США, спираючись на дані ізраїльських, колег відразу ж заявили, що, швидше за все, авіалайнер був знищений в результаті теракту.

Однак у Кремлі визнали факт терористичної атаки на літак лише через кілька тижнів, і до цього моменту уникали докладних коментарів трагедії над Сінаєм. Мовчала і російська розвідка. Глава адміністрації президента РФ і виходець зі структур КДБ Сергій Іванов прокоментував вакуум заяв російських спецслужб наступним чином: "Це не означає, що вона нічого не знає. Розвідка не повинна роздзвонювати".

Відповідальність за знищення аеробуса взяли на себе терористи ІД. У поширеній заяві вони стверджували, що теракт був організований як помста за початок російської операції в Сирії та продемонстрували фотографію з нібито саморобним вибуховим пристроєм, закладеним на борту A321.

Знищення турками російського бомбардувальника Су-24
Знищення турками російського бомбардувальника Су-24
Наслідки військової операції російських ВКС у Сирії

За словами турецької сторони, російський військовий літак залетів в повітряний простір країни і не реагував на попередження (згідно з даними Анкари, їх було 10), після чого був збитий. Бомбардувальник упав на територію Сирії, підконтрольну сирійським туркменам (етнос, близький до турків і опозиційний до уряду Башара Асада), один пілот був убитий повстанцями, другий, згідно із заявою Міноборони РФ, був врятований.

Чимала частина російських авіанальотів в Сирії як до, так і після знищення Су-24, була зосереджена по прикордонним територіям, підконтрольним сирійським туркменам, що викликало значне роздратування в Анкарі. На початку грудня прем'єр-міністр Туреччини Ахмет Давутоглу звинуватив РФ в проведенні етнічних чисток на території Сирії, спрямованих на розширення російської військової присутності в цій країні.

Знищення Су-24 додало на карті міжнародних відносин ще одну точку напруги

Знищення Су-24 різко погіршило двосторонні відносини між РФ і Туреччиною, додавши на карті міжнародних відносин ще одну точку напруги і скорегувало розстановку сил в регіоні. Кремль був схильний вважати Анкару якщо не повноцінним союзником, то ситуативним партнером у новому протистоянні з Заходом. Туреччина не приєдналася до санкцій провідних держав, введених проти Москви після російської агресії в Україні.

Крім того, внутрішньополітична атмосфера в Туреччині, характерна для епохи Реджепа Ердогана, нагадує стиль Володимира Путіна. Трансформація внутрішньополітичної порядку денного за Ердогана в бік авторитаризму вже викликала різку критику з боку ЄС. Не дивно, що Кремль бачив в Туреччині опору для своєї антизахідної зовнішньої політики і союзника в реалізації таких амбітних проектів як Турецький потік.

Росія обирає нового зовнішньополітичного супротивника
Росія обирає нового зовнішньополітичного супротивника

Увідповідь на інцидент з бомбардувальником РФ активізувала антитурецьку риторику в державних ЗМІ, ввела проти Анкари ряд санкцій, а з 1 січня 2016 року має намір скасувати безвізовий режим для громадян цієї країни.

Президент РФ Путін, назвавши знищення Су-24 "ударом у спину", пізніше пообіцяв, що Анкарі не слід сподіватися, що росіяни обмежаться лише "помідорами" (продовольчим ембарго).

У свою чергу Туреччина, яка володіє потужною армією і з 1952 року є членом НАТО, зайняла вичікувальну позицію щодо відповідних заходів проти РФ, знову наголосивши, що при повторному порушенні своїх кордонів буде діяти таким же чином.

У будь-якому разі, пряме військове втручання Російської Федерації у сирійський конфлікт на боці Башара Асада тактично змінило розстановку сил в регіоні та, як не парадоксально, змусило західні держави активізувати дипломатичні зусилля для пошуку виходу з сирійської трясовини.

Росія ж, незважаючи на набуття в особі Сирії нового закордонного об'єкта для проектування своєї військової сили, втратила важливого регіонального партнера в особі Туреччини.

Масова міграція
Масова міграція
з охопленого війною Близького Сходу

Продовження хаосу на Близькому Сході в 2015 році призвело до руху великих людських мас, який спровокував наплив біженців з Сирії, Іраку, частково Афганістану та країн Північної Африки. Під його ударом опинилися в першу чергу країни Південної Європи, які грають роль перевалочного пункту, звідки мігранти відправлялися в Німеччину, Францію та інші благополучні країни ЄС. Так, у МВС Німеччини вже неодноразово заявляли, що країна вичерпала ліміт на прийом біженців з країн Близького Сходу.

За даними Міжнародної організації з міграції, в ЄС з початку 2015 року вже прибуло близько мільйона біженців, близько 3700 чоловік загинули, намагаючись потрапити до Європи через Середземне море.

Вперше з часів Холодної війни країни Євросоюзу зіштовхнулися з настільки гострим викликом для своєї безпеки, який, за словами глави МЗС ФРН Франка-Вальтера Штайнмайера, може призвести до краху всієї політичної і соціальної архітектури Європи.

В кінці 2015 року країни союзу пішли на безпрецедентний захід - частково відновили прикордонний контроль між членами ЄС, правда, свою роль тут зіграли і теракти у Франції, вчинені джихадистами 13 листопада 2015 року.

Криза біженців може призвести до краху всієї політичної і соціальної архітектури Европи

Для біженців не останнім мотивом, крім фізичної безпеки, є і високий рівень фінансової допомоги в країнах ЄС і особливо в Німеччині, який дозволяє відносно непогано жити в межах країн унії. Представник Єврокомісії Гюнтер Еттінгер навіть запропонував Німеччині скоротити розмір соціальної допомоги, вочевидь натякаючи на можливість позбавити біженців стимулу прагнути саме в цю країну.

Брюссель в авральному порядку почав гасити полум'я кризи, пов'язаної з перенасиченням ЄС біженцями, вирішивши розподілити між країнами -членами союзу квоти на їх прийом. Проти такого рішення категорично виступили країни Центральної Європи, які відмовилися визнавати квотний принцип розподілу мігрантів. Чехія навіть пригрозила Брюсселю позовом у разі нав'язування їй квот на прийом мігрантів.

Таким чином, різниця поглядів на вирішення проблеми біженців вже призвела до розколу за регіональною ознакою між країнами унії, що є небезпечним сигналом для брюссельскої бюрократії. 

Несподіваний бенефіціар
Несподіваний бенефіціар
 європейської кризи біженців

Несподіваним бенефіціаром кризи європейського масштабу стала Анкара, яка отримала 29 листопада на саміті Туреччина-ЄС солідний політичний аванс від Брюсселя.

Так, фінансова допомога європейців спрямована на облаштування біженців на турецькій території. Крім того, Анкарі пообіцяли лібералізацію візового режиму з країнами ЄС. За словами президента Єврокомісії Жан-Клода Юнкера, в майбутньому Туреччина отримає і реальну перспективу членства в союзі.

"Ми є європейським суспільством і доля континенту - це наша спільна доля" - наголосив на саміті прем'єр - міністр Ахмет Давутоглу.

Незважаючи на проблеми зі свободою слова і курдське питання, що викликає гостру критику Брюсселя на адресу Анкари, ЄС послав своєму партнеру чіткий сигнал зацікавленості в тісній співпраці на тлі посилення хаосу на Близькому Сході і загальної нестабільності в Євразії.

Після різкого загострення відносин з РФ, Анкара отримала зелене світло на іншому стратегічному напрямку своєї зовнішньої політики.

Балканська експансія НАТО
Балканська експансія НАТО
 і гнівні філіппіки Москви у відповідь
Ключовою подією для Північноатлантичного альянсу в 2015 році стало рішення про прийняття до свого складу ще одного члена - Чорногорії. Ця невелика балканська держава 2 грудня отримала запрошення від генсека Йенса Столтенберга стати 29-м членом альянсу. Крім того, Чорногорію також розглядають як майбутнього члена Євросоюзу, і теж 29-го за рахунком.

Росія виступила проти вступу Чорногорії в альянс, заявивши, що такий крок негативно позначиться на європейській безпеці, а також на відносинах НАТО з РФ.

У Кремлі моментально заявили, що цей крок Заходу призведе до відповідних дій російської сторони, щоправда не уточнили, до яких саме. У свою чергу, Міністерство закордонних справ Росії, користуючись добре відпрацьованою риторикою Холодної війни, назвало рішення про прийняття Чорногорії "конфронтацією", яка дестабілізує систему безпеки в Європі і зазіхає на безпеку "інших держав".

У Москві вже заявили, що приєднання Чорногорії до НАТО змусить російську сторону діяти у відповідь

Необхідно відзначити, що в Чорногорії історично, ще з часів російсько-турецьких воєн 19 століття, склалося позитивне ставлення до Росії, і прагнення Кремля створити образ нового ворога на Балканах виглядає ірраціональним.

Вступ країни в альянс скоріше свідчить про бажання убезпечити себе за рахунок потужного покровителя в потенційно вибухонебезпечному регіоні, в якому досі дрімають до пори до часу принишклі стихії національного суперництва та історичних образ різних націй.

Відзначимо, що вступ до Альянсу в 2009 році Албанії та Хорватії не викликав такої лютої риторики РФ, як у випадку з Чорногорією.

Паризькі теракти
Паризькі теракти
відлуння війни на Близькому Сході

Серія терактів у столиці Франції в ніч з 13 на 14 листопада сколихнула Європу і моментально переформатувала тактичний розклад сил на континенті, який склався після вторгнення Росії в Україну в 2014 році.

Під удар терористів, пов'язаних з ІДІЛ, потрапив стадіон Стад де Франс, на якому під час матчу між збірними Франції та Німеччини були присутні глави МЗС двох країн. Також невідомі захопили заручників в клубі Bataclan та відкрили стрілянину в одному з паризьких ресторанів і торговому центрі. Жертвами нападів стали 129 осіб.

На відміну від розстрілу ісламістами редакції сатиричного тижневика Charlie Hebdo, яка сталася 7 січня, новий удар по французькій столиці відрізнявся ще більшим масштабом, і переслідував далекосяжні цілі залякати противника на його власній території.

Складно зрозуміти, наскільки успішно джихадисти виконали це завдання, але зміна у зовнішньополітичній конфігурації континенту відбулася - РФ зусиллями Франції при мовчазній згоді більшої частини американського керівництва з міжнародної парії перетворилася на важливого партнера в справі боротьби з ІДІЛ.

Франсуа Олланд оголосив ІДІЛ війну

Тут стала при нагоді і військово-повітряна кампанія Кремля в Сирії. Президент Франції Франсуа Олланд, який проголосив від імені Заходу війну з ІД на знищення, наніс візит у Вашингтон і Москву. У двох столицях він лобіював ідею широкої антитерористичної коаліції проти джихадистів, яка повинна включати і Росію.

І якщо у Вашингтоні не зовсім розуміли її необхідність (коаліція вже існує під егідою США), то в Москві Олланд, очевидно, отримав гарячу підтримку цієї ідеї.

Володимир Путін ще на ювілейній 70-й сесії ООН у Нью-Йорку заявив про необхідність такої коаліції, натякаючи Заходу забути про Україну в обмін на дієву допомогу проти ІДІЛ. Ще більш відвертим був глава МЗС РФ Сергій Лавров, який запропонував Заходу на час відкласти всі суперечності і об'єднатися проти ісламістів, назвавши їх спільним ворогом всього цивілізованого світу.

Незважаючи на жорстко задекларовану позицію США, ЄС і того ж Олланда про те, що участь Москви в боротьбі проти ІД не буде оплачена інтересами України, як у Києві, так і в інших східноєвропейських столицях занепокоїлися ситуативним зближенням Заходу і РФ.

Дискусійним залишається питання, чому Франція не задіяла статтю 5 статуту НАТО (напад третьої сторони на одного з членів НАТО є нападом на альянс в цілому), а воліла пристати до варіанту з переформатуванням коаліції з включенням в неї РФ. Не виключено, що за цим кроком криється бажання США не сковувати сили альянсу на Близькому Сході через їх необхідності на східних кордонах ЄС для стримування РФ.

Західні санкції проти РФ
Західні санкції проти РФ
залишаться в силі до виконання Мінських угод

Президент РФ Володимир Путін під час листопадового саміту G20, який відбувся у Туреччині, несподівано побачив спад напруженості у відносинах між його країною і Заходом.

Після знищення російського аеробуса А321 над Сінаєм і паризьких терактів 13 листопада Путін почав розігрувати карту загрози міжнародного тероризму для здійснення своєї давньої ідеї надати допомогу Заходу в обмін на свободу дій у Східній Європі та інших регіонах.

Він заявив, що "життя йде вперед, все змінюється, виникають нові проблеми, які важко вирішувати самотужки кому б то не було, і потрібно об'єднувати зусилля".

Під час саміту в Антальї він фактично звинуватив Захід в односторонньому тиску на Росію, яка незважаючи на таку "недружню" позицію завжди готова до партнерства. Згідно з інтерпретацією Путіна, Москва ніколи не відмовлялася від "добрих відносин" з партнерами ні на Сході, ні на Заході.

А в тім, не дивлячись на анонсовану лідером РФ відлигу, ЄС наприкінці 2015 -го продовжив антиросійські санкції ще на півроку. У свою чергу, США в грудні посилили санкційний тиск на Кремль, ввівши додаткові обмеження проти російських компаній, які працюють в окупованому Криму.

Незважаючи на деякі тертя серед членів ЄС, посилення російського фактора у сирійській громадянській війни і загальні дипломатичні ігри на тлі світової нестабільності, Захід залишився при думці, що санкції потрібні до повного виконання Російською Федерацією Мінських угод.

Найбільша економічна амбіція США
Найбільша економічна амбіція США
проти гегемонії Китаю в АТР

Адміністрація Барака Обами в 2015 році зуміла укласти угоду про зону Транстихоокеанського партнерства (Trans-Pacific Partnership), найбільшого за останні 20 років торговельного договору, який передбачає створення зони вільної торгівлі в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

Як очікується, об'єднання охопить 40% світової торгівлі і 12 країн регіону: США, Японію, Нову Зеландію, В'єтнам, Канаду, Австралію, Малайзію, Перу, Бруней, Сінгапур, Чилі та Мексику. За даними агентства Bloomberg, ця угода була найголовнішою метою президента Обами в сфері економіки і зовнішної політики.

Договір і створення зони вільної торгівлі розглядається як можливість в економічному плані протистояти Китаю і розкриває пріоритет зовнішньої політики чинної адміністрації, а саме: основний наголос на Азіатсько-Тихоокеанський регіон, в якому необхідно затримати економічну і політичну експансію КНР.

Нагадаємо, що ще один подібний проект США просувають спільно з ЄС у регіоні Північної Атлантики - це зона Трансатлантичного торговельного та інвестиційного партнерства (Transatlantic Trade and Investment Partnership). Оглядачі вважають зону вільної торгівлі з ЄС скоріше за все, додатковою угодою до вищезазначеного Транстихоокеанського партнерства.

Текст: Сергій Денисов


   

При підготовці лонгріда використовувалися фото: Прес-служба президента України, European pressphoto agency (EPA), Ronnie Macdonald / Flickr, Travel Aficionado / Flickr