6 грудня 2016, вівторок

Великий терор, версія 2.0

коментувати
Адміністрація президента РФ, по суті,— паралельний уряд країни
Фото: kp.ru

Адміністрація президента РФ, по суті,— паралельний уряд країни

Володимир Путін, судячи з усього, має намір залишатися при владі ще довго і з цією метою починає власну "велику чистку"

Я свідомо використовую цей термін. "Великою чисткою" (The Great Purge), а також "великим терором" на Заході здавна прийнято називати події в СРСР 1930‑х років, коли Сталін влаштував нещадну розправу над своїми вчорашніми союзниками.

Навряд чи в сьогоднішній Росії справа дійде до страт, але політична смерть, найпевніше, очікує багатьох колишніх членів путінського "близького кола".

Саме в цьому, на мій погляд, полягає головний сенс чи не найсенсаційнішої події минулого тижня в Росії — несподіваної відставки голови президентської адміністрації Сергія Іванова, в минулому одного з найближчих до Путіна людей.

Нагадаю: ще в 1998 році, коли Путін був призначений директором ФСБ і навіть не припускав, що йому належить стати президентом, він незабаром домігся призначення своїм заступником Сергія Іванова, якого знав зі стародавніх пітерських часів. Через рік, восени 1999‑го, коли президент Єльцин призначив Путіна прем'єр-міністром і оголосив спадкоємцем, Іванов став секретарем Ради безпеки РФ і її постійним членом.

Операція Наступник

На початку 2000 року журналісти газети Коммерсантъ Андрій Колесніков, Наталія Тімакова і Наталія Геворкян записали з Путіним серію докладних інтерв'ю, опублікованих у вигляді книги Від першої особи. У цій книжці Путін вперше розповів кілька історій зі свого минулого, скупо поділився поглядами на життя і політику, а також назвав кількох найбільш довірених членів своєї команди — насамперед він згадав того ж таки Сергія Іванова.

Колишній держсекретар і колишній радник з національної безпеки при президентові Буші-молодшому Кондоліза Райс написала у своїх мемуарах, що “незалежно від посад і звань Іванов залишався безвідмовним каналом зв'язку з Путіним навіть у найделікатніших ситуаціях. У відносинах між Білим домом і Кремлем цей канал був найважливішим і найадекватнішим". Погодьтеся, така оцінка дорогого коштує.

За часів Путіна Іванову довелося побувати на посаді міністра оборони, першого віце-прем'єра, в 2007 році він серйозно розглядався, поряд з Медведєвим, як наступник Путіна. Але тоді Путін вибрав Медведєва.

Очевидна тенденція: йдуть колишні соратники Путіна, свідки політичної молодості "вождя"

До речі, саме там, можливо, приховані витоки нинішньої опали Іванова. Як стверджував мій знайомий кремлівський інсайдер, коли Путін вперше заговорив з Івановим про те, що думає висунути його в наступники, Іванов, подякувавши за довіру, нібито відразу поцікавився можливістю обговорити деталі і, зокрема, запитав, ким бачить себе Путін після відставки з посади президента. Загалом, поводився так, немов збирався стати президентом всерйоз і надовго.

Медведєв же під час точно такої ж розмови начебто ніяких запитань не поставив і дав зрозуміти, що і на посаді президента буде сприймати Путіна як свого начальника. І ці дві майже одночасні розмови виявилися, як стверджувало моє джерело, вирішальними. Путін вирішив, що Медведєв виявиться набагато надійнішим як "місцеблюститель президентського престолу".

Однак ще до повернення Путіна в Кремль, коли Медведєв відбував там останні місяці в цій іпостасі, його колишній конкурент Сергій Іванов був призначений на посаду керівника його адміністрації. Адміністрація президента РФ, по суті,— паралельний уряд країни, а в зовнішній і особливо внутрішній політиці є набагато впливовішим органом влади, ніж уряд.

Ще недавно деякі спостерігачі знову заговорили про Сергія Іванова як про можливого наступника Путіна, якщо той раптом не захоче балотуватися на новий строк у 2018 році, або як про кандидата на заміну Дмитра Медведєва на посаді прем'єр-міністра Росії. І раптом Путін відправляє Іванова у відставку. Ба більше, ніби на посміх, щоб додатково підкреслити "непочесність" цієї відставки, призначає його своїм спецпредставником з питань природоохоронної діяльності, екології і транспорту.

Колишні йдуть

Готовий заздалегідь визнати, що в конкретній історії з Івановим можу виявитися неправим. Не виключено, що його відставка пов'язана зі станом здоров'я або щирою любов'ю до рідної природи, захистом якої він мріяв опікуватися все життя і ось тепер отримав таку можливість. Проте в це не дуже віриться. І ось чому.

Давайте подивимося, хто ж пішов з близького кола Путіна, крім Сергія Іванова?

Немає ще одного потужного силовика — колишнього начальника Федеральної служби охорони Євгенія Мурова, який був одним з найбільш довірених путінських наближених і мав цілодобовий доступ до його тіла протягом півтора десятиліть, якщо не більше.

Немає колишніх багаторічних спікерів двох палат російського парламенту Сергія Гризлова і Сергія Миронова. Немає Володимира Якуніна, який очолював РЖД. Певний час він теж розглядався як один з можливих наступників Путіна.

Немає колишнього міністра фінансів Олексія Кудріна, який чи не єдиний був з Путіним на "ти". Точніше, Кудрін десь є, очолює якусь напівофіційну, дорадчу і цілком декоративну раду при президенті — як і деякі інші з вищеназваних, які теж десь, якось, щось роблять, але втратили колишній статус, вагу, вплив.

Ось, наприклад, голова найбільшої російської нафтової компанії Роснефть Ігор Іванович Сєчін. Раніше, обіймаючи посаду помічника президента, а потім заступника Путіна в ті чотири роки, поки той був прем'єром, Сєчін вважався настільки впливовим, що про нього казали "справжній Ігор Іванович" ніби на противагу іншому Ігорю Івановичу — Шувалову, який теж був помічником Путіна, а потім віце-прем'єром, але тоді з точки зору апаратної ваги і впливу представлявся чистим легкоатлетом порівняно з Сєчіним. А з деякого часу в Москві подейкують, що невідомо, хто з цих двох тепер "справжній Ігор Іванович".

Іншими словами, очевидна тенденція: йдуть колишні соратники Путіна, свідки політичної молодості "вождя". Ті, хто пам'ятають, як він мріяв про запаморочливу кар'єру радянського розвідника, яка в результаті не вдалася. Ті, хто бачив своїми очима те, що збереглося в окремих кадрах телевізійної хроніки початку 90‑х,— як Путін тягне величезний портфель за своїм начальником, тодішнім мером Петербурга Анатолієм Собчаком. Ті, хто знають, як і чим він займався в пітерської мерії. Ті, хто були йому колись рівними. Ті, хто вірою і правдою допомагали будувати йому нинішній політичний режим.

Слідами Сталіна

В якості паралелі: у часи Сталіна було зрозуміло, що він не потерпить поруч з собою ані "вождя Червоної армії" Троцького, ані "вождя Комінтерну" Зінов'єва, ані "вождя профспілок" Томського, ані "улюбленця партії" Бухаріна. Але Сталін не потерпів і тих, хто силою різних обставин — з ідейних, кар'єрних або особистих причин — служили йому вірою і правдою, допомагали йому боротися з перерахованими конкурентами, консолідувати владу.

Тому що при цьому всі вони — як би ми до них не ставилися сьогодні — були "людьми з біографією". І "червоні маршали", переможці Колчака, Денікіна, Врангеля, як-от Тухачевський або Єгоров, і Кіров, і Орджонікідзе, і Косіор, і Постишев, і Криленко, і Чубар, і Ейхе, і Рудзутак — напівзабуті нині, часом заслужено зневажені і навіть ненависні нащадкам персонажі радянської політичної історії 1920-1930‑х років, всі вони мали вагу, авторитет, заслуги перед партією і державою, зв'язки тощо.

Крім того, багато з них у прямому і переносному сенсі обросли жирком, зледачілі, розвинули смак до радянського комфорту, до шикарних квартир в урядових будинках, держдач під Москвою і на Чорному морі, лімузинів з вишколеними водіями, спецлікарень, спецпайків та інших номенклатурних благ.

Щоб залишатися довічним володарем величезної країни, на яку чекала велика війна, Сталіну була потрібна нова політична верхівка із злих і голодних молодих вовків, якщо завгодно — без роду і племені, яких підняв він і тільки він, які тільки йому були б усім зобов'язані. Ось для цього і знадобилася "велика чистка" і "великий терор".

Щоб залишатися при владі в Росії довго або навіть довічно в нинішні важкі часи, за умов зростання ізоляції і конфронтації з Заходом, які, можливо, будуть тільки посилюватися, Путіну теж потрібне перетрушування його оточення і всієї політичної еліти. Тому вважаю, що за відставкою Сергія Іванова підуть і інші, не менш дивовижні відставки і призначення. Як кажуть, запасаємося попкорном.

Колонка опублікована в журналі "Новое Время" від 19 серпня 2016 року. Републікування повної версії тексту заборонене

Більше точок зору тут

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів
Якщо Ви бажаєте вести свій блог на сайті Новое время, напишіть, будь ласка, листа за адресою: nv-opinion@nv.ua

Погляди ТОП-10

Читайте на НВ style

Останні новини

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Усі матеріали розділу Погляди є особистою думкою користувачів сайту, які визначені як автори опублікованих матеріалів. Усі матеріали згаданого розділу публікуються від імені відповідного автора, їх зміст, погляди, думки не означають згоди Редакції сайту з ними або, що Редакція поділяє і підтримує таку думку. Відповідальність за дотримання законодавства в матеріалах розділу Думки несуть автори матеріалів самостійно.