#remembermaidan

Истории Майдана от Владислава Мусиенко

03 ноября, 2014
Специальный проект #remembermaidan, приуроченный к годовщине Революции Достоинства и выходу первой книги, исследующей феномен Евромайдана #EUROMAIDAN - history in the making. Это истории участников событий зимы 2013-2014 и возвращение на главную площадь украинской столицы, ставшую символом мужества и отваги, взаимопомощи и самоорганизации. Все истории - смотрите на странице спецпроекта.
Владислав Мусиенко

Фотограф агентства УНИАН. Во время Майдана - фотограф.


© Фото: Євген Малолєтка
© Фото: Євген Малолєтка


Яприйшов на Майдан у перший вечір, зайшов в інтернет. у перший вечір, прочитавши знаменитий пост Мустафі. Причому це було прикольно, тому що у мене була зйомка в Оперному театрі. Давали оперу канадійського автора про голодомор. Вона йшла англійською мовою. Не можна так казати, але це була трохи смішна опера, я нічого не розумів, і знімати було нудно. Вона така тиха, клацав фотоапарат, я вже збирався йти і просто зайшов в інтернет. Читаю: Мустафа. Я помчав додому, перевдягнувся, і ми разом з дружиною поїхали.

Влад Мусиенко - фото1

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

А потім історія стала відбуватись у мене на очах. Ми полетіли у Вільнюс. Настрій у всіх був отвратітєльний, тому що весь час казали: він щось підпише, підпише якусь усічонну версію, залишиться якась «лазєйка». Але на самій церемонії підписання Янукович сидів у самому дальньому кутку – його всі обходили. Тоді стало зрозуміло, що нічого він не підпише. І я вже не міг дочекатися, коли ж ми повернемося у Київ. Наступного ранку прочитав новину про те, що людей побили. Про всякий випадок подзвонив дружині переконатись, що з нею все в порядку. Вона зустріла мене в аеропорту, і ми поїхали зразу на Михайлівську площу.


© Фото: Владислав Мусиенко
© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН


З Банкової я пішов буквально за лічені хвилини до того, як почалась перша атака силовиків. В мене була камера, якою я вже не міг толком знімати через темноту, і я пішов до нас в офіс — в УНІАН. А за 10 хвилин до мене приєднався колега, який там залишився. В нього була розбита техніка, зламана в декількох місцях рука, яка на наших очах розпухла. Він поїхав у травмпункт, де йому діагностували якийсь складний перелом кисті. Тоді прийшло розуміння, що потрібні каска, який-небудь шолом, захисні окуляри.


© Фото: Владислав Мусиенко
© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН


Я багато разів намагався потрапити на Грушевського з боку силовиків: і через прес-секретаря Міністерства внутрішніх справ, і через УНІАН. Тому що міліція нам казала (бо вона не любить фотографів, не любить операторів): «Ви їх знімаєте, а у нас тут теж хлопці травмуються». І ми не один раз, і не два, і не три пробували отримати дозвіл. Нарешті, 20 числа, коли вони вже відступили до Кабміну, це вдалося. От тоді ми змогли побачити народноє міліцейскоє творчєство. Стояли мрачні морози, у них так само топили діжки, грілись навколо них. Їм теж було несолодко, зрозуміло. То вони займались вижиганієм — залишали написи на дошках, звідки вони: і Крим, і Суми, і Хмельницький… Там «Беркут» такой-то, там «Беркут» сякой-то, там внутрєнніє войска. А в сторону барикад була випалена стрілка і написано: «Абізяни, нє корміть».

Влад Мусиенко - фоторастяжка

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

В день, коли у Київ завозили тітушок, нас попередили — по Андріївському узвозу краще не їхать, бо вони вискакують, кидаються на машини. Ще тоді казали, типу тітушки ходять із білими пов’язками на рукавах (шоб друг друга відрізнять). Об одинадцятій годині вечора ми їдемо повз Могилянку, бачимо — стоять три машини «Автомайдану». Їдемо далі, бачимо — біля Музею Чорнобиля іде група таких молодих людей, чоловік 30, з білими хустинками на ногах. Темно. Мій товариш каже: «Дивись, скільки їх! А там тільки три машини! Нужно разворачиваться, поедем на помощь!» Ми об’їхали швидко квартал, повернулись до машин «Автомайдану» і говоримо їм: «Хлопці, акуратно, там ходять тітушки, цілий отряд!» Вони: «Да? Тітушки? Ето інтєрєсно». У них такий бусик маленький і дві машинки. Вони бистро посідали і поїхали, ми за ними. Показалися ті молодики. Бусик біля них гальмує, гальмує, гальмує… Зупиняється, відкриваються, точно як в кіно, двері — вилазить такий здаравєнний чувак з таким здаравєнним автоматом. А в мене в голові так мєдлєнно: «Камеру брати чи не брати? Тут роздається так: «На колени, суки!» І та група стихійно поділилась на дві частини — одна частина впала на коліна, а задні розвернулись і стали тікать. Потім з’ясувалось, шо то самооборона Подільського району. Все закінчилося добре. В кінці той чувак з автоматом каже їм: «Я какие вам сказал брать повязки? Зеленые! А вы!» Вони: «Мы и взяли зеленые!»

Насправді вони були світло-зелені, але в темноті виглядали як білі.

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

Я кілька разів ходив знімати «Антимайдан» в Маріїнському парку. Вперше там побачив танці, коли сумки звалені по центру, а навколо тьоті і дяді. Пам’ятаю, як одна жінка з Севастополя казала: «Эти недолюди, которые стоят на Майдане». І цей страшний ряд польових кухонь. Як в якомусь фільмі про апокаліпсис. А потім, коли я був у Верховній Раді, з’явилась новина, що всі тітушки раптом втікли. Ми прийшли, а намети дійсно стоять порожні. Ряди цих польових кухонь, і гори гречки лежать.

Якось я познайомився з двома хлопцями, вони сказали, шо вони з Донецька, мовляв, приїхали на «Антимайдан», але «мы сразу убежали, пришли сюда и нам тут так прикольна». Мене ще просили сфотографувати їх із ялинкою і потім «отправіть» фотографії.

Влад Мусиенко - фото-4

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

Одного разу я пішов познімати до намету біля Жовтневого палацу. Я знав, що «Правий сектор» проводить там тренінги. Тренуються з щитами, дубинками. Там строїлись хлопці у балаклавах. Ну, і дівчата були. Дивлюсь, щось наче має статися. Не можу зрозуміти, що. Постояв-подивився, виявилося, що два хлопці у балаклавах освічуються у коханні двом дівчатам у балаклавах. А їх друзі втіхаря принесли їм букети. І вони раптом стали на коліна і вручили ці букети. Це було трогатєльно.


© Фото: Владислав Мусиенко
© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН


Взагалі, атмосфера була насправді чудова. Аж до 18-го числа…

Так сталося, що я залишився на розі Шовковичної і Інститутської, де весь час відбувалися сутички. Щось вибухало, палали машини. А потім приїхали водомети з боку Кловського. З Шовковичної дуже багато прийшло внутрішніх військ чи «Беркуту». І коли вони пішли в наступ, погнали усіх по Інститутській, я зрозумів, що опиняюсь між двома воюючими сторонами. Шо плохо. Тоді я заліз на балкон сталінки. В якийсь момент я стою на балконі, а піді мною так багато цього «Беркуту». Я міг взять і постукать їх по шоломах. Раптом один із них такий повертається, бачить мене і каже: «Нє снімай!». У них, мабуть, була якась вказівка, щоб не сильно пресу чіпать. Я такий «нє-нє-нє», відступив углиб.

Потім я зліз з цього балкону і пішов за ними. І там, звичайно, мрачна картина. Просто по Інститутській лежали люди. Не знаю, живі чи мертві. Я проходив повз Нацбанк, де кущ калини посаджений у пам’ять Вадима Гетьмана — і там якісь військові пробували привести чоловіка в чувства. Якийсь медик, дівчина-волонтерка, теж допомагала. Але згодом я бачив на тому місці свічки...

Влад Мусиенко - фотобойня

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

Навпроти метро «Хрещатик» якийсь «Беркут» раптом таки звернув на мене «свойо вніманіе». Він такий здоровий, я теж не маленький, але він сильно вищий за мене. То він взяв мене здоровенною долонею за обличчя і каже: «Очкі мнє отдай». Рвонув окуляри, і вони так тидищ ― і відірвались. Він їх з інтєрєсом роздивився, одягнув на себе. Я так же мовчки розвернувся і пішов собі далі. Доганяє мене офіцер — чи підполковник, чи полковник, з вусами. Каже:

- А ви яку пресу представляєте?
- Агентство УНІАН.
- Ну, ви тут обережніше!
- Тобто? Тільки що ваш співробітник, можливо, навіть у вас на очах, фактично мене пограбував, забравши мої захисні окуляри.
- Ну, ему же нужнее. Ему же могут в глаз попасть.
- Ізвіняюсь, так окуляри мої, і мені теж «могут в глаз попасть».
- Ну, вы же можете сюда не приходить, а он не может.

Влад Мусиенко - фото2

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

У мене на Грушевського завівся знайомий, Юра. 18-го, коли перемололо багацько народу, зустрів його. Сидить такий закопчений на барикаді біля Профспілок. А на ранок 19 я знову його побачив —він уже був порядком поранений, якась картєч йому прилетіла. Причому застряла в горлі така собі пластикова горошина. Він видаляв її уже після перемоги Майдану і казав: «Знаєш, шось так важко ковтать. А-а, це ж в мене горошина в горлі!». А потім було страшне 20-те — і я його не бачив. Думаю, як він той Юра, як? Тільки під час акції, де вболівальники «Динамо» прибирали стадіон,  знімаю — і тут такий Юра вискакує! Майже як родича зустрів. Ми до сих пір спілкуємось. Після Майдану Юра пішов в один із добровольчих батальйонів, отримав важке поранення в ногу. Оце йшов до вас і говорив із ним по телефону. Він зараз у госпіталі через тромби. Нога чудом залишилася. Але повністю він її ще не контролює.

© Фото: Владислав Мусиенко / УНИАН

___________________________________

Книга #EUROMAIDAN History In The Making - первое двуязычное издание о Революции Достоинства. Проект документирует и исследует Майдан: как историческое событие, набор общих ценностей, пример самоорганизации и как художественное явление. В книгу вошло более 200 снимков 46 фотографов. Помимо уникального иллюстративного ряда (многие фото публикуются впервые), в издание вошли тексты известного украинского историка Ярослава Грицака и философа Тараса Лютого, описавших феномен и мифологию Евромайдана. Автором текстов о явлениях Майдана стала Екатерина Сергацкова («Украинская правда»), один из наиболее резонансных журналистов Евромайдана, автором текстов о хронологии событий с 30 ноября 2013 года по 22 февраля 2014 года - Константин Донин, главным редактором выступил Глеб Гусев (Esquire). Презентация книги состоялась 7 ноября 2014 года. #EUROMAIDAN - History In The Making - совместный проект агентства Art Management и издательства «Основи». Автор идеи  - Владимир Кадыгроб.

Проект #remembermaidan создан AGENTSTVO special projects специально для «Нового времени».

Присоединяйтесь к проекту #remembermaidan

Присылайте свои истории и фото на и-меил remember@euromaidanbook.com

Комментарии

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев