25 мая 2017, четверг

Мои первые дни в армии

комментировать
О том, кого больше всего не хватает в армии, особенностях жизни в палатках и особом мышлении военкомов

30.07.2015. День перший

У Києві нас зібрали у військкоматі. Військком побажав удачі, і нас кудись повезли. Виявилось - у інший військкомат. Туди звозили багатьох. Там ми чекали на автобус. 

Десь о 13:00 автобус подали. Автобусом виявилась 212-та маршрутка. Нею доїхали до Рівного.

Десь о 18:00 - розподіл.  Спортзал військової частини. Кілька столів з ноутбуками і військовими за ними. Кожен стіл - інший навчальний батальйон. Біля кожного - по кілька чоловіків у цивільному. 

Розмова за одним зі столів:

Офіцер, чоловік: -Фамілія?

Солдат: -Б...ський. 

Офіцер, жінка: -У мене на "б" більше немає місця (гортає журнал), можна на "й" писати?

Не знаю, як вони потім вирішили цю проблему. Нас також розподілили. Наскільки я зрозумів, особливий дефіцит - водії категорії С. 

Потім видали форму і все інше. Форма крута. Дуже сподобалась. Видали черевики 43-го розміру. Виявились завеликими. Пішов спитав, чи можна 42-й? Тут же поміняли. Черевики хороші. 

Далі поділились на батальйони і поїхали на полігон. Знову розподіл.  Заповнили анкету і пішли в намети. 

Підйом о 6:00. Добраніч.

31.07.2015. День другий 

Довгий день виявився. Якось навіть не впевнений, чи це все було сьогодні чи вчора чи позавчора. Хоча розумію, що насправді сьогодні, бо це перший наш день в навчальному центрі. Піду по порядку. 

Підйом о 6:00 пройшов на диво безболісно. Я виспався. Напевно, завдяки свіжому повітрю 

Що було далі - сніданок, а потім шикування чи навпаки - не пам'ятаю, перепрошую. 

Потім ми почали носити матраци. По три на кожного. І так чотири ходки. Метрів по 200 кожна. А потім подушки. А потім ковдри. 

А потім був обід. Про харчування напишу окремо якось. 

Після обіду - дошки. Носили дошки і для нових нар, щоб з них збирати двоповерхові нари. Ми живемо у наметах. Спимо на нарах. Є матраци, ковдри і подушки. І пічки, якщо буде холодно. 
Коли носили дошки, приїхали з прес-служби Західного оперативного командування. Сказали, що журналісти хочуть приїхати знімати, як "Майкл Щур проходит навчання". Я не проти. Так що в понеділок буде відео. Я думав, що сам буду знімати, але якось ніяк не почну. Може, пізніше. 

Потім вечеря.  Після вечері отримували зброю на роту. Завтра, сказали, повезуть на стрільби. У мене, схоже, буде РПК. Це ручний кулемет Калашникова (розшифровую для таких, як я).

Потім було вечірнє шикування. В процесі у одного солдата стався припадок. Епілептичний. Кажуть, що це вже п’ятий солдат. Також кажуть, що таке трапляється, якщо різко припинити бухати. Типу пив-пив, прийшов на навчання, а тут не дають (тут справді з цим строго. При вході змушують всіх показувати вміст сумок, щоб не пронесли випивку).

Насправді у нас тут досить мало людей, по яких видно, що вони пили безперестанно останні сімсот років. Але пару є. От ви можете сказати по людині, що вона п'є безпробудно останні багато років? Це ж можливо, правда? Таких людей видно. Навіть якщо вони кажуть, що не п'ють. Це тільки підсилює впевненість у протилежному. 

Але з медкомісіями військкоматів, схоже, ситуація інша. Там сидять не такі люди, як ми. Вони, на відміну від нас, ніколи не судять ні по кому за його зовнішнім виглядом. Навіть якщо ти ще п'яний, слово "доброволець" вимовляєш як "доро-, доро-, доро-олець" і поблажливо либишся двом головам медичної комісії, медкомісія все рівно побачить в тобі те, чого не бачили всі інші люди все твоє життя - циферки, щоб виконати план. Ну а припадки - це вже потім. І це вже головний біль не медкомісій. Це головний біль тих, хто прийняв. 

Таких людей тут дуже мало. Але про це всі говорять. Не кожен день у тебе на очах хтось починає корчитись у припадку, потім хтось каже "та він приколюється". І ти такий вже от-от заржеш і чекаєш, як він сам зарже. Не рже. Падає. Його ловлять. Кладуть набік (рот не розтискали, хоча один хотів - відмовили) і кличуть медика. 

А потім нам сказали, що ми будемо будувати собі свій душ і свій туалет. Ура! У нас це все буде!

А потім - відбій. 

Дуже дякую всім, хто пропонує мені свою допомогу. Поки нічого не треба. Все ок. 

Добраніч.

Текст публикуется с разрешения автора.

Продолжение дневника Майкла Щура будет опубліковано в разделе «Мнения». Следите за обновлениями

Оригинал

Комментарии

1000

Правила комментирования
Показать больше комментариев
Если Вы хотите вести свой блог на сайте Новое время, напишите, пожалуйста, письмо по адресу: nv-opinion@nv.ua

Мнения ТОП-10

Читайте на НВ style

Последние новости

Подписка на новости
     
Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер:

Все материалы раздела Мнения являются личным мнением пользователей сайта, которые определены как авторы опубликованных материалов. Все материалы упомянутого раздела публикуются от имени соответствующего автора, их содержание, взгляды, мысли не означают согласия Редакции сайта с ними или, что Редакция разделяет и поддерживает такое мнение. Ответственность за соблюдение законодательства в материалах раздела Мнения несут авторы материалов самостоятельно.