16 серпня 2018, четвер

Російська людина добра, поки йдеш із нею паралельно. Як живуть грузини на кордоні з невизнаною Абхазією

 Міст у селі Орсантія, який раніше з'єднував Грузію і самовідділену Абхазію. Зараз не функціонує.
Олександра Горчинська

Міст у селі Орсантія, який раніше з'єднував Грузію і самовідділену Абхазію. Зараз не функціонує.

У 1992-му Абхазія заявила про бажання відокремитися від Грузії, але досі її як окрему країну визнало лише чотири держави

Кінець травня, Грузія. Білий мікроавтобус везе нас крізь села і горбисті ліси на захід країни, у село Орсантія. Воно розташувалося на кордоні з Абхазією - одним із грузинських регіонів, який у 1992-му проголосив себе самостійною республікою. Станом на сьогодні її визнали лише чотири країни світу і низка таких самих самопроголошених "держав", серед яких - "ДНР".

У розпал конфлікту Абхазію стали масово покидати місцеві жителі. Мій співрозмовник і провідник у цій поїздці - Михайло Елбакідзе з міста Кутаїсі - теж належить до вимушених переселенців. З початком конфлікту його сім'я виїхала з Сухумі - тепер столиця самопроголошеної республіки Абхазія. Батько Михайла, Арчіл Елбакідзе, створив громадську організацію Абхазінтерконт, щоб допомагати таким самим, як вони. Офіс розташований у Кутаїсі.

- Ми виїхали на кілька днів, але прожили у родичів десять років, - розповідає Елбакідзе.

Михайло Елбакідзе в селі Орсантія на мосту, який раніше був одним із переходів між Грузією та Абхазією

 

Перший час люди навіть не могли припустити, що конфлікт затягнеться так надовго. Не брали з собою багато речей, сподівалися, що через день-два повернуться до своїх домівок. Потім - що повернуться через тиждень, потім - через місяць. Через рік, каже Елбакідзе, стало зрозуміло: навряд чи це колись станеться.

Грузино-абхазький конфлікт почав розгортатися наприкінці 1980-х. Коли у Грузії заговорили про ймовірний вихід із СРСР, Абхазія, яка на той момент мала назву Абхазької Автономної Радянської Соціалістичної Республіки, сприйняла це у багнети. У прагненні зберегти статус союзної держави, у 1990 році абхази перейменувалися в Абхазьку Радянську Соціалістичну Республіку. Роком пізніше у Грузії пройшов референдум, у результаті якого Грузія здобула незалежність.

- В Абхазії дійсно є свої традиції, свої звичаї. Колись [з 806 року] ці території взагалі називалися Абхазьким царством, а столиця була в Кутаїсі, - розповідає Елбакідзе, поки ми продовжуємо свій шлях в Орсантію.

Культурні особливості, за його словами, нормальне для Грузії явище. Кожен регіон, хай це Сванетія, Мегрелія або Імеретія, по-своєму унікальний. Скрізь є свої діалекти, особливості побуту, відрізняться народні костюми і традиційні танці. Однак для інших регіонів Грузії проблемою це не стало. Крім Південної Осетії, яка теж захотіла відокремитися - у 1994-му. Як і у випадку з Абхазією, у цей конфлікт також втрутилися російські війська. Південну Осетію досі не визнали на міжнародному рівні.

- Різниця між Абхазією та Південною Осетією в тому, що Абхазія завжди хотіла бути самостійною державою, а Південна Осетія тримала курс на Росію, - пояснює Елбакідзе. - Та й не вдалося б їм [Південній Осетії] ніколи стати самостійними без сприяння Росії.

 

Виїхали на кілька днів, але прожили у родичів десять років

 

У 1992-му Абхазія відновила дії своєї Конституції зразка 1925 року. Але на міжнародному рівні її не підтримали. Зате підтримала Росія - у дипломатичній площині вона виступала в ролі посередника і гаранта під час підписання угод між Абхазією і Грузією. У бойових діях брали участь російські добровольці й угруповання так званих "козаків".

- Будинки, які покинули сім'ї, шо втекли від війни, зайняли абхази, - розводить руками Елбакідзе. За вікном мікроавтобуса миготять невеликі села. На узбіччі пасуться корови, кози і подекуди розгулюють просто по вулицях свині. - Тепер часто буває, що переселенці, згадуючи про батьківщину, телефонують на свій домашній номер туди, в Абхазію. Там бере слухавку хтось чужий, невідомий. І доводить, що цей будинок - його.

Мій співрозмовник чітко розділяє уряд і простих громадян, вважаючи, що останні - не винні в тому, що сталося.

Свиня пасеться уздовж головної вулиці села Орсантія.

 

- Припустимо, людина піде зараз в Абхазію др свого будинку, який вимушено покинула майже тридцять років тому. А йому назустріч звідти вийде хлопець віком 25 років, у якого вже є своя сім'я: дружина і діти, і який сам народився в цьому будинку. І він по праву вважає його своїм, природно, - міркує Елбакідзе. І додає:

- Хіба він і його діти винні, що народилися там? Ми боїмося нових конфліктів [з абхазами], щоб це не призвело до нової війни між нами.

 

Міст, який веде в нікуди

Абхазька сторона за сприяння Росії встановила "державні" кордони, яких Грузія не визнає. Формально цей поділ не зафіксовано у жодних міжнародно-правових документах. Кордон проходить по річці Інгурі. Мости через неї раніше були пропускними пунктами.

Один з таких мостів - тут, в Орсантіі. Навколо - мальовнича природа: пасуться корови, все потопає в буйній зелені. По той бік річки чутно, як співають півні. Видно, як на іншому березі хтось проїжджає на велосипеді. У деревах тонуть дахи будинків.

По той бік зруйнованого мосту - Абхазія

 

Колись цією дорогою щодня бігали до школи абхазькі школярі, а дорослі закуповувалися у Грузії медикаментами і продуктами. Але два роки тому міст закрили - з абхазького боку підірвали опори і він просто обривається, не доходячи до протилежного берега.

"Та" сторона може самостійно пересувати кордони, "як їм захочеться", розповідають жителі Орсантіі. Як наслідок, навіть самі місцеві жителі насилу розуміють, де конкретно проходить цей кордон. Бували випадки, коли корови з грузинського боку випадково забрідали в Абхазію. Господаря, який йшов забирати корову назад, ловили і змушували платити штраф за "незаконний перетин кордону".

Магазин у селі Орсантія

 

Перетин кордону грузини зараз називають великим ризиком: ходити поодинці небезпечно, тому що "люди там зникають". У підсумку, місцеві жителі постійно опиняються заручниками цієї ситуації, розповідає Елбакідзе:

- Була така історія: чоловік, що жив на території Грузії, одного ранку прокинувся, а його будинок обнесений колючим дротом. За ніч хтось самовільно пересунув кордони без попередження - тепер ця людина живе, вважайте, вже в Абхазії. Хоча ніколи не хотіла цього.

Рішення закрити діючі раніше пропускні пункти ухвалювала Росія, каже директор школи в Орсантіі Елісо Чікватія. Її колеги, вчителі з цієї самої школи, раніше іноді ходили на ту сторону займатися з дітьми вдома як репетитори. Тепер не ходять: перед будинками уздовж річки - колючий дріт. На грузинській стороні міст охороняє місцевий поліцейський. Своїх прикордонників країна сюди не виставляє, адже цей кордон не визнають як міждержавний.

Чоловік, який жив на території Грузії, одного ранку прокинувся, а його будинок обнесений колючим дротом

 

- Освіта в абхазьких школах завмерла на рівні 90-х років. Немає жодних реформ, нічого не змінюється. Історія в підручниках подається інакше - так, як їм вигідно, - розповідає Чикватія.

В абхазьких школах викладають російською мовою. Грузинською - заборонено, додає жінка. Тим часом, по всій Грузії вже працює масштабна освітня реформа: все комп'ютеризовано, записатися на іспит, дізнатися його результати і вступити до вишу можна, не відриваючись від екрану ноутбука - онлайн.

Село Орсантія, поруч зі зруйнованим мостом. Ліворуч - черговий пост, через який визирає грузинський поліцейський

 

Відповідно до грузинської Конституції, абхазька мова - друга державна, але фактично її ніде не можна застосувати. У Тбілісі є школа, де таку мову вивчають, у самій же Абхазії, за словами Чикватіі, її навмисно "вбивають".

Вона переконана: абхази тут "ні при чому": усім керує Росія і російський уряд. Якби ця війна відбувалася без втручання російської сторони, Абхазії б не вдалося відокремитися і конфлікт урегулювали б мирно.

- Російська людина до тебе добра, поки ти йдеш із нею паралельно, - каже Чикватія. - Щойно ваші інтереси десь перетинаються, одразу конфлікт.

 

Ліана Аполлонівна

Перше, що впадає в око в самій Орсантіі - сірі обшарпані будівлі. Судячи з вигляду, вони вже давно в аварійному стані. У деяких навіть немає скла у вікнах - замість них зяють порожні, чорні діри. Надворі розтягнуті мотузки з білизною. Подекуди у дворі граються діти.

Будинок, де живе переселенка з Абхазії Ліана Аполлонівна

 

- Там, - Елбакідзе махає рукою в бік напівзруйнованих будівель, - живуть переселенці з Абхазії. Сьогодні це - 27 сімей.

Ми підходимо до одного з таких будинків. Двір обгороджений невисоким парканом. На хвіртці замість замка - саморобний засув, який закривається під вагою каменя, прикрученого на дріт збоку. На подвір'ї - стара двоповерхова будівля. Ліворуч - пальма. Праворуч мотузка з білизною, за нею - сітчастий паркан, що розділяє цей двір із сусіднім. За сіткою щипають траву свині.

- Є хто-небудь? - кличемо мешканців цього будинку. Всередині - сходи на другий поверх, на них стоїть пара чорних чоловічих туфель, по одному на сходинку.

До нас виходить сива літняя жінка. Уважно слухає, хто ми і звідки, потім запрошує на кухню. Вона живе тут же, на першому поверсі. Питаю, як її звуть.

- Ліана, - відповідає жінка. - Аполлонівна.

Ці люди досі не розуміють, що Росія їх обманює. Досі не знають цього

Вона запрошує присісти до столу в центрі кухні. Уздовж однієї стіни стоїть старенький диван, прикритий строкатими ковдрами, вздовж іншої - два крісла під червоним покривалом. Між кріслами лежить великий солом'яний бриль. У кутку - піч, над піччю на мотузці сушиться одяг.

- Я в Гаграх раніше жила. Поїхала звідти, коли почалася війна, - розповідає Ліана Аполлонівна. Зараз Гагра, місто на березі Чорного моря, вважається територією Абхазії. - Спочатку переїхала в село недалеко від Гагри, там у мене був батьківський будинок. Тут [на грузинській території, в Орсантіі] живу вже 25 років.

Ліана Аполлонівна теж сідає за стіл. За її спиною, уздовж вікна стоять потріскана тумбочка, неабияк проржавіла плита і невеликі полиці для посуду. Весь посуд теж затертий. З усього цього вибивається великий телевізор-плазма. Здається, що він, як прибулець з майбутнього, потрапив сюди з якоїсь іншої епохи.

- Нам говорили, що нічого серйозного не буде. Один-два дня буде непорозуміння, і все. Сказали, все буде добре. І ось, уже 25 років все нормально буває, - розводить руками грузинка Ліана Аполлонівна.

 

Ліана Апполлоновна, переселенка з Абхазії, у своїй кухні

 

Жінка додає, що всі ці 25 років чекає квартири, яку ще тоді пообіцяла їй грузинська влада. Отримує пенсію 180 ларі - це приблизно 1900 грн.

- Так, це копійки. Але коли взагалі нічого не маєш, то це хоч щось.

Після переїзду сюди, за словами Ліани Аполлонівни, люди виживали як могли. Заробляли переважно торгівлею: приносили на продаж, хто що міг, від сигарет до їжі. З грузинського боку їм нічого не компенсували, каже співрозмовниця.

Чоловік Ліани Аполлонівни помер вже після виїзду з Абхазії, його вдалося поховати там, на батьківщині. Для грузинів це важливо - тут завжди прагнуть бути ближче до коріння і до рідної землі, а тому вважається, що і похована людина має бути там, де лежить її сім'я. Сама ж вона сумнівається, що після смерті їй вдасться возз'єднатися з близькими.

- Коли помру, звісно, хотіла б лежати там, у своїй землі, на батьківщині, але не буде цього. Тоді [коли помер чоловік] це ще було можливо.

Білизна сушиться над пічкою в будинку Ліани Аполлонівни

 

В Абхазії у Ліани Аполлонівни живуть дочка і вже доросла внучка. Обидві теж вважають себе грузинками. Онуку Аполлонівна не бачила два роки, з того часу, як закрили перехід через тутешній міст.

Раніше, коли перехід регулювався тільки абхазькими прикордонниками, з ними "ще можна було домовитися", згадує вона. Іноді пропускали без зайвих питань "за два ларі", а іноді і просто так, "можна було знайти спільну мову". А коли на пропускному пункті з'явилися російські військові, пропускати на той бік перестали.

- Чому вони [люди, які підтримали відділення Абхазії] хочуть в Росію піти? Що там бачать вони хорошого? - запитує Ліана Аполлонівна. - Ці люди досі не розуміють, що Росія їх обманює. Досі не знають цього. Звісно, ми повинні разом бути. Абхазія і [столиця невизнаної Південної Осетії] Цхінвалі - це грузинське все. Чому я повинна вибирати Росію?

Але виїхати в Абхазію зараз жінка не може. Пройти можна, тільки якщо маєш абхазький або російський паспорт, а у неї - грузинський. Кілька років тому і зовсім запровадили візи "для іноземців".

- Щоб оформити візу, потрібно 100 ларі. Я не маю стільки грошей, щоб сплатити, - повідомляє Ліана Аполлонівна. Зараз вона підтримує зв'язок з рідними лише по телефону.

Двір біля будинку, в якому живуть абхазькі переселенці

 

Село Орсантія, в якому вона зараз живе, жінка називає доброзичливим - місцеві поставилися до переселенців з розумінням і прийняли як своїх.

- Ніколи ми не повернемося [до Абхазії]. Кожен птах хоче до свого гнізда, так само і ми - всі хочемо туди, де виросли і жили. Нас тут поважають. Але своє є своє. Тут нелегко, звісно, як і там. Але там [в Абхазії] всі свої.

Ми запитуємо, хто, на її думку, винен у цьому конфлікті.

- Напевно я? Хтось скаже, напевно, що і я винна? - знизує плечима Ліана Аполлонівна. - І ті, й інші сторони винні, напевно. Вони стілець не поділили, а у нас життя втрачене. Була надія, що все повернеться. Але і цієї надії вже не маємо.

На стіні над плазмою у Ліани Аполлонівни висить годинник, на циферблаті - зображення Діви Марії з немовлям на руках. Видно погано, але здається, що воно приклеєне туди окремо. На запитання про віру жінка зневажливо махає рукою:

- Я взагалі вже зараз нікому не вірю. І на бога у мене теж образа є.

З будинку Ліани Аполлонівни потрапляємо на центральну сільську дорогу. Те, що вона центральна, зрозуміло завдяки покриттю - принаймні, тут є асфальт. Тут же є невеликий магазин і кафе з критим літнвм майданчиком. За одним зі столів відпочивають троє чоловіків. На столі - домашня чача, розлита у півлітрові пляшки з-під фанти. Час обіду.

Була надія, що все повернеться. Але і цієї надії вже не маємо

- Гей, ви звідки? - запитують у нас, коли ми разом із двома іншими журналістами сідаємо за сусідній столик. Тут же вивуджують звідкись чисті пластикові стакани і наливають нам чачу.

- У нас так заведено: звідки б не був гість, якою б не була мета його візиту, його потрібно пригощати.

Розмова на навколополітичні теми ведуть досить стримано, хоч і продовжують гостинно підливати чачу ще і ще. Потім пропонують тост. Один з чоловіків, за його словами, колишній поліцейський, починає зі слів: "Не хочу нікого образити".

- Ви приїхали з України, я нічого не маю проти цієї країни. Ви - наші гості і ми вас поважаємо, - робить невелику паузу. - Але у вас у своїй країні зараз бардак. Що ж ви як журналісти хочете змінити тут?

Коли доходить до самого тосту, п'ємо за те, щоб в обох країнах більше не було війни.

 

КПП Інгур

Єдине місце, де можна перетинати абхазо-грузинський кордон - це КПП Інгур, він же - Інгурський міст. Найближчий великий населений пункт на грузинському боці - місто Зугдіді. У серпні 2008-го він кілька днів був захоплений російськими військовими, але потім звільнений. Зараз тут красиво і зелено, крізь центр проходить широкий затишний бульвар.

Ми доїжджаємо на мікроавтобусі до невеликої парковки. Далі їхати не можемо - потрібно подолати невелику ділянку дороги до мосту пішки. Навколо дуже зелено, пасуться корови. До мене підходить теля з прикрученою на морду дошкою - з неї назовні стирчать голки. Мені пояснюють, що так телят відучують від вимені.

Теля стоїть на тлі автомобіля з абхазькими номерами

 

На прикордонній території є магазини, в яких закуповуються абхази. Біля самого мосту стоїть монумент - револьвер, дуло якого зав'язано у вузол і дивиться вгору. Він символізує мир і припинення бойових дій.

На ту сторону ходять спеціальні розвезення. Спокійно проїжджають туди-назад машини на абхазьких номерах. На грузинському КПП нікого не перевіряють: автомобілів не зупиняють, людей не просять пред'являти документи. На абхазькій стороні все навпаки - пускають тільки з паспортами Абхазії або РФ.

Річка в цьому місці то широко розливається, то частково зникає залежно від погодних умов і пори року. Тому внизу, під мостом, дуже багато зелені - немов у джунглях.

Чоловік пасе корів біля Інгурського мосту

 

- Що цікавого ви тут фотографуєте? - високий ставний чоловік у чорних окулярах цікавиться, помітивши, що ми знімаємо міст у різних ракурсах. Одягнений у світлі брюки і чорну футболку. У руці несе чорний пакет.

Чоловік відрекомендовується Робертом. Розповідає, що йде до Грузії в гості до друга. Сам живе в Абхазії, у Гаграх.

- Вважаю, що цієї війни взагалі не повинно бути, - коротко відрізає Роберт, почувши запитання про складні взаємини двох сторін.

Такий вигляд має єдиний на сьогодні пункт переходу - кордон між Грузією та невизнаною Абхазією

 

Він продовжує свій шлях і неспішно віддаляється, похитуючи в руці чорним пакетом. На грузинському КПП ніхто чоловіка не зупиняє. Над КПП розвиваються на флагштоках два прапори: грузинський та Євросоюзу. З боку Абхазії заїжджає білий автомобіль на червоних дипломатичних номерах.

Абхазія дуже популярна серед росіян як морський курорт, розповідає Елбакідзе. Насамперед, завдяки дешевизні, а також - через простоту перетину кордону. Для Абхазії туризм - один з основних видів доходу. Крім торгівлі всередині країни.

Бетонні блоки на виході з грузинського боку на початку Інгурського мосту

 

- Росіяни, які потрапляють в Абхазію з боку РФ, у нас фіксуються як люди, які незаконно перетнули кордон із Грузією. Їм там [на кордоні з РФ] не ставлять у паспорт жодних відміток, - розповідає Елбакідзе, коли ми повертаємося з кордону. Якщо таких помічають у Грузії, можуть заборонити в'їзд до країни - так само, як і у нас в випадку з тими, хто заїжджає через Росію в анексований Крим.

Нам дозволили дійти десь до середини мосту. Далі йти вже не можна. Він додає:

- Важливо, що ми, грузини, чітко поділяємо уряд і простих людей. Якщо кордон завтра відкриють, ми з радістю зустрінемо тут абхазів і не будемо ворогувати.

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Світ ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: