16 серпня 2018, четвер

Сирійський медик описав жахливу реальність у Східній Гуті

8 коментувати
Дитина серед руїн знищеного будинку в місті Хараста у Східній Гуті, 29 березня 2018 року

Дитина серед руїн знищеного будинку в місті Хараста у Східній Гуті, 29 березня 2018 року

Сирійський медик, який побажав залишитися анонімним, написав колонку для The Telegraph, розповівши про свою роботу та життя у Східній Гуті, яка в останні місяці перебуває в епіцентрі бойових дій.

НВ наводить переклад його свідоцтва.

Я не знаю, чи гарна ідея, писати це. Я не впевнений, чи буде почуте коли-небудь те, що я говорю, і навіть якщо мої слова досягнуть зовнішнього світу, у мене немає підстав вважати, що щось зміниться. Але я поділюся своєю історією, оскільки це історія кожного чоловіка, жінки і дитини, які колись жили на цій землі.

Я народився в Думі, у Східній Гуті, у родині, яка жила тут поколіннями. Мій батько має продуктовий магазин, який він успадкував від свого батька. Сім'я тут - це все.

Сім років тому я б не повірив, що коли-небудь люди будуть вмирати від голоду в Гуті, сирійському зеленому поясі, який постійно насолоджується сонцем і в якому найродючіші землі в регіоні. Люди раніше говорили "ніхто не голодує в Дамаску, поки сонце сяє над його садами".

Ці спогади тепер далекі від реальності і перетворилися на привабливий сон.

Сім років тому я б не повірив, що коли-небудь люди будуть вмирати від голоду в Гуті

Коли спалахнули заворушення, я можу з упевненістю сказати, що ніхто не знав, куди заведе ця дорога або які будуть масштаби терору, що спалахнув.

Спочатку майже кожен аспект нормального життя був порушений. Але це тривало недовго - ми знайшли способи продовжувати жити, адаптуватися.

Коли школи закрилися, то діти продовжували вчитися в підвалах, а коли лікарні розбомбили, лікарі робили хірургічні операції у себе вдома.

У всіх була мета, і незабаром я знайшов свою - я почав працювати в лікарні.

Саме в палаті швидкої допомоги я вперше став свідком вартості цієї війни. Я бачив вплив кожного типу зброї на організм людини, від куль і бомб до хімічних атак.

Дитина, яка постраждала під час бомбардування в місті Дума у Східній Гуті, 4 березня 2018 року / Фото: EPA

У деякі дні я бачив, як жертви снайпера прибували одна за одною, а в інші дні цілі квартали або сім'ї прибували разом.

Іноді на підлозі стікали кров'ю десятки поранених, які чекали на нашу допомогу. Ми бігали між ними, намагаючись врятувати декількох відразу, завжди намагаючись оцінити, хто має шанс вижити, кому ми повинні допомогти в першу чергу.

Коли в палату швидкої допомоги привозили дітей, горе ставало безмежним.

Іноді на підлозі стікали кров'ю десятки поранених, які чекали на нашу допомогу. Ми бігали між ними, намагаючись врятувати декількох відразу, завжди намагаючись оцінити, хто має шанс вижити

Дитину доставляли до лікарні, маленьку, вона чіплялася за життя, що ледь почалося. Вона вже втратила членів своєї сім'ї, хоча ще не навчилася вимовляти їхні імена.

Вона втратила дім, який вона не запам'ятає. Вона не розуміє, чому вона там, чому біль не зникає, чому її мати не поруч з нею.

Я бачив таких дітей кожного дня. Я пам'ятаю їх усіх, і я знаю їхні імена. Був Нур, якому ампутували обидві ноги, і він дивився туди, де повинні були бути ноги, і плакав. Був Абдул, який втратив руку у вісімнадцять місяців. Це ті випадки, які мене ламають.

Я втратив лік того часу, коли бачив, як матері оплакували своїх загиблих малюків, батьки падали до холодних ніг своїх дітей, діти відмовлялися відпустити вже неживу руку брата, і людей, які померли в анонімності, яких ніхто не оплакував в останні моменти.

І все ж дитяча здатність опиратися і сила завжди позбавляли мене дару мови. Діти у віці від семи років просили відпустити їх з лікарні після надання допомоги, щоб вони могли знайти їжу для своїх сімей - вони переживали, що їхні брати і сестри будуть голодувати без них.

Сирійці евакуюються зі Східної Гути, 18 березня 2018 року / Фото: EPA

Цих дітей іноді фотографують, на їхніх обличчях кров, бруд і страх. Вони кілька днів з'являються на обкладинках світових ЗМІ, а потім про них забувають.

Облога почалася у 2013 році. У той час ми не розуміли, що це означає. Ми ще не могли уявити, що ми станемо ув'язненими у наших власних будинках або що їжа і вода стануть дефіцитом, а хвороби будуть поширюватися. Ми зіткнулися з новим кам'яним віком.

Діти у віці від семи років просили відпустити їх з лікарні після надання допомоги, щоб вони могли знайти їжу для своїх сімей

Незабаром усі були голодними, наляканими і змученими. Люди вирощували те, що залишилося на їхній землі і жадібно чекали сезону збору врожаю - лише для того, щоб поля були випалені літаками перш, ніж вони встигнуть його зібрати.

Ми бачили дні, коли єдиною їжею, яку можна було з'їсти, була трава, якою ми годували своїх корів. У багатьох навіть цього не було.

Нам довелося переносити безжальні напади, в тому числі бомбардування населених районів, руйнування наших шкіл і лікарень та катастрофічну хімічну атаку, через яку загинули сотні людей.

Наші діти були змушені відмовитися від свого дитинства. Багато хто намагається заробляти на життя для своїх сімей або змушений жебракувати на вулиці, щоб принести додому шматок хліба. Це звичайне видовище, коли діти риються в смітті, шукаючи щось поїсти.

Шестирічний хлопчик, який постраждав під час обстрілу в місті Дума у Східній Гуті/Фото: EPA

Вони вважають, що це нормально, коли вони проводять своє життя, рятуючись від бомб, втрачаючи свої домівки і близьких, або в страху та голоді. Деякі прожили все своє життя, ніколи не побувавши на пікніку зі своєю сім'єю, ніколи не граючись в парку, ніколи не дивлячись мультфільми.

У рідкісних випадках, коли свіжі фрукти і печиво потрапляли на ринки, це було не задоволенням, а болючим нагадуванням про все, що ми втратили. Наші діти, які нічого не знали, крім життя в облозі, не знали, як почистити банан або який смак у шоколаду.

Тепер першочерговим завданням є вижити, а другим - залишатися при здоровому глузді

Війна змінила все і всіх у Східній Гуті. Речі, про які ми думали, що ніколи не зможемо жити без них, виявлялися неважливими, і всі наші пріоритети змінилися.

Тепер першочерговим завданням є вижити, а другим - залишатися при здоровому глузді. Перше ми не можемо контролювати, а друге - гра випадку.

Але в найпохмуріші дні ми підтримуємо один одного. Коли хтось падає, багато рук тягнуться вниз, щоб допомогти йому встати знову.

У Східній Гуті ми всі опинилися на межі. Всі втратили щось або когось. І все ж, всі, як і раніше, чіпляються за дорогоцінну нитку надії, оскільки ми знаємо, що це єдина причина зробити ще один вдих.

Так що ми дбали про цю надію так, як ми звикли дбати про наші оливкові дерева - це наша остання і найцінніша валюта.

Переклад НВ

Хочете знати не тільки новини, а й що за ними криється?

Читайте журнал Новое Время онлайн.
Передплатіть зараз

Читайте 3 місяці за 59 грн

Читайте термінові новини та найцікавіші історії у Viber та Telegram Нового Времени.

Коментарі

1000

Правила коментування
Показати більше коментарів

Останні новини

ТОП-3 блога

Фото

ВІДЕО

Читайте на НВ style

Інопреса ТОП-10

опитування

Погода
Погода в Киеве

влажность:

давление:

ветер: