Огляд провідних західних ЗМІ. Що чекає на Київ, південь та схід України
У США розмірковують над подальшими планами Путіна, а в Європі оцінюють ризики, повʼязані з виїздом мільйонів українських біженців — як для країн ЄС, так і для самої України. НВ публікує огляд іноземної преси.
У своєму розлогому матеріалі американська газета The New York Times розмірковує над подальшими сценаріями, строками та можливим фіналом війни в Україні. У Пентагоні, зокрема, розглядають декілька моделей майбутніх подій, серед яких затяжний конфлікт із великою кількістю смертей і руйнувань, а також варіант, коли російський диктатор Володимир Путін задовольниться тим, що, на думку деяких спостерігачів, і було його початковою метою: захопить широку смугу півдня та сходу України, забезпечивши для Росії сухопутне зʼєднання з анексованим у 2014 році Кримом. Ще один можливий сценарій — пряма участь у війні Трансатлантичного альянсу.
Наразі європейські й американські чиновники сходяться в одному, пише видання: «подібно до того, як останні два тижні показали, що хвалена російська армія схибила зі своїм планом вторгнення, наступні два-три тижні здатні показати, чи зможе Україна вижити як держава, і домовитися про припинення війни».
Крім того, у приватних бесідах високопосадовці висловлюють занепокоєння, що наступною Росія спробує окупувати Молдову або Грузію. Ще один ризик: Путін може застосувати проти України додаткову зброю — хімічну, біологічну, ядерну, а також помститися США за санкції за допомогою кібератак.
Наразі спроби лідерів Франції, Німеччини, Ізраїлю та Туреччини схилити Путіна до дипломатичного вирішення конфлікту ні до чого не привели. Проте в Європі та США все ще сподіваються, що очільник Кремля може помʼякшити свої переговірницькі позиції — зокрема, під тиском західних економічних санкцій.
Уже наступними тижнями у Києві може відбутися «кульмінаційна битва», що здатна вилитися у багатотисячні втрати з обох боків. Російські війська наближаються до міста зі сходу, півночі та півдня, і, за оцінками деяких американських високопосадовців, за два тижні можуть повністю оточити місто. Після цього, відрізане від постачання, воно протримається, за різними оцінками, від десяти днів до місяця, прогнозують співрозмовники The New York Times.
Що ж стосується подальших планів Путіна, то вони можуть різнитися від окупації сходу та півдня країни, де триває повільне, але стабільне просування російських військ, до підкорення всієї країни, на що вказують нещодавні обстріли західноукраїнських міст.
«На жаль, найімовірнішим фіналом є поділ України», — цитує видання адмірала у відставці Джеймса Г. Ставрідіса, колишнього верховного головнокомандувача Обʼєднаних сил в Європі. Той спирається на результат балканських війн у 1990-х роках.
«Путін, вірогідно, захопить південний схід країни, куди тяжітимуть етнічні росіяни, — говорить Ставрідіс. — Решта населення, переважно українці, продовжать жити у незалежній державі».
Тим часом, два інші західні видання звертаються до теми українських біженців. Адже від початку війни Україну вже залишили понад 2 млн громадян. У майбутньому ця цифра може сягнути 4 млн, що створить у Європі найбільшу міграційну кризу з часів Другої світової війни. Чи готова Європа з цим упоратись, ставить питання Ханне Бейренс, директор брюссельського аналітичного центру Європейський інститут міграційної політики у своїй колонці для американського видання Los Angeles Times.
Наразі Європейський Союз ужив надзвичайних заходів для гостинної зустрічі українців. У Польщі, Угорщині, Словаччині та Румунії були оперативно створені центри з прийому біженців, де їм надають одяг, їжу та житло. У Польщі українцям також пропонують безкоштовно користуватися мобільною мережею та громадським транспортом. А, наприклад, у Бельгії запустили урядову кампанію з пошуку вільного житла та громадян, готових прихистити у себе біженців з України.
Європейський союз, що донедавна здавався ослабленим внутрішніми розбіжностями, проявив нечувану єдність, уперше активувавши Директиву про тимчасовий захист. Цей документ, ухвалений іще 2001 року, надає біженцям право на проживання, роботу, отримання соціальних, освітніх і медичних послуг строком на рік із можливістю подовження до трьох років. Та якщо наразі уряди європейських країн зосередженні на наданні нагальної допомоги біженцям, то в перспективі їм важливо налагодити процеси доступу до всіх перерахованих сервісів і працевлаштування.
Для цього, зауважує Бейренс, держави ЄС мають створити центри реєстрації з автоматизованими системами та достатнім кадровим забезпеченням, допомогти біженцям зорієнтуватися на місцевих ринках праці (для чого може стати у пригоді досвід Польщі та Німеччини, які і раніше активно залучали робочу силу з України), а також працювати з українською діаспорою, що має допомогти новоприбулим інтегруватися.
А інтегруватися біженцям украй важливо, адже «перша зустріч із відкритими обіймами може перетворитися на прохолодне [ставлення], якщо європейці відчують, що несуть зависокі для своїх громад витрати — наприклад, через перевантажені комунальні служби та переповнені школи», констатує автор.
Своєю чергою, британський журнал The Economist аналізує наслідки, що їх матиме масовий виїзд громадян для самої України. Наразі переважну частину українських біженців становлять жінки та діти, адже чоловіків призовного віку не випускають із країни, а пенсіонери часто не зважуються залишати домівки та вирушати в подорож у незвідане. Якщо скоро війна не закінчиться, відʼїзд значної кількості жінок і дітей глибоко і назавжди змінить Україну, переконані журналісти видання.
Усього в Україні проживають майже 20 млн дітей до 15 років і жінок у віці від 15-ти до 54-х, що становить 45% населення. За два останні тижні кожен десятий із них міг залишити країну. А якщо воєнні дії посиляться та розширять свою географію, з України може поїхати пʼята частина громадян згаданої категорії.
Швидке закінчення війни могло б означати, що розбиті сімʼї воззʼєднаються і в країні народжуватиметься більше дітей. Утім, варто враховувати демографічну специфіку України, зазначає The Economist. Ще до початку війни сімʼї тут — у більшій мірі, ніж в інших пострадянських країнах, — почали заводити менше дітей. За підрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені М.В. Птухи НАН України, у 2021 році рівень фертильності в Україні був найнижчим у Європі: у середньому 1,2 дитини на одну жінку. Для порівняння, у ЄС цей показник становить 1,5.
Якщо війна триватиме, у майбутньому Україні може забракнути працівників для роботи на виробничих підприємствах, в офісах і комунальних службах, робить невтішний прогноз The Economist. Це стабільно пригнічуватиме економіку та викличе дефіцит молоді, що доглядатиме за пенсіонерами. До того ж ефект таких процесів відчують на собі не лише сучасні українці, але і їхні діти та онуки.
