Самообман диктатора. Історія жорстко засудить Путіна за війну проти України — The Economist

3 березня, 20:00
Володимир Путін (Фото:The Economist/Depositphotos)

Володимир Путін (Фото:The Economist/Depositphotos)

Президент Росії напав на сусідню країну без провокацій з її боку, пише у статті History will judge Vladimir Putin harshly for his war видання The Economist.

Т ого гнітючого сірого ранку 24 лютого, коли все почалося, напад на Україну за наказом президента Росії Володимира Путіна вже видавався до нудоти неминучим. Утім, ніщо в цій війні не було неминучим. Цей конфлікт — повністю продукт російського президента. І в боях, і в майбутніх злиднях буде багато української й російської крові. І кожна її крапля буде пролита на руки Путіна.

Відео дня

Усі ті місяці, які Путін провів в усамітненні і в які на кордонах з Україною зібралося близько 190 000 військових, звучало питання: чого цей чоловік хоче? Тепер, коли стало зрозуміло, що він хоче війни, запитання в іншому: де він зупиниться?

Якщо послухати путінську промову напередодні вторгнення, то він хотів змусити світ повірити, що він не зупиниться ні на чому. У бойовій промові, записаній 21 лютого й опублікованій у миті, коли проти братніх слов’ян полетіли перші залпи крилатих ракет, російський президент виступив проти «імперії брехні», якою назвав Захід. Бряцаючи ядерним арсеналом, він чітко пригрозив «розчавити» будь-яку країну, що стане йому на шляху.

Перші повідомлення, серед яких і непідтверджені, лише підкреслили масштаби його амбіцій. Подейкували, що російський президент може вдовольнитися контролем над Донецькою і Луганською областями східної України, де розташовані невеликі, підтримувані Росією анклави, предмет дипломатії останньої миті. Але все це потьмяніло перед лицем масштабного нападу.

За новинними повідомленнями, російські війська перетнули кордон на сході й рушили на Харків, друге за розмірами місто в Україні, на півдні вийшли з Криму на Херсон, а з Білорусі на півночі пішли на Київ, столицю України. Їхня чисельність незрозуміла, але Путін, схоже, прагне всієї України, як і стверджувала весь цей час американська і британська розвідка. Він відклав щоденні прорахунки політичних ризиків та переваг — ним зараз керує небезпечна й оманлива ідея, що в нього — зустріч з історією.

Саме тому якщо Путін захопить велику частину України, цей збирач земель не зупиниться на встановленні миру на кордонах. Імовірно, що в країни НАТО, які колись входили до Російської імперії, він не вторгатиметься — принаймні не одразу. Але, затьмарений перемогою, розпочне проти них кібератаки й інформаційну війну, які не дотягують до конфлікту.

Путін саме так і погрожуватиме НАТО, бо переконаний, що НАТО становить загрозу для Росії і її народу. У своєму виступі на початку тижня він лютував з приводу розширення Альянсу на схід, а пізніше засудив фіктивний «геноцид», який, за його словами, Захід спонсорує в Україні. Путін не спроможний сказати своєму народові, що його армія воює проти українських братів і сестер, які здобули свободу, тому каже їм, що Росія веде війну проти Америки, НАТО та їхніх поплічників.

Бридка правда в тому, що Путін напав на суверенну сусідню країну без жодних провокацій з її боку. Він одержимий оборонним альянсом на захід від Росії й топче принципи, на яких тримається мир 21-го століття. Саме тому світ має змусити його дорого заплатити за цю агресію.

poster
Дайджест головних новин
Безкоштовна email-розсилка лише відбірних матеріалів від редакторів НВ
Розсилка відправляється з понеділка по п'ятницю

Для початку потрібні масштабні каральні санкції проти російської фінансової системи, її високотехнологічних галузей та фінансової еліти. Перед вторгненням, коли Росія визнала дві «республіки», Захід наклав лише помірні санкції. Більше вагатися не можна. Попри те, що Росія взялася будувати міцну економіку, вона все одно пов’язана зі світом: для неї це буде ударом, як свідчить початкове падіння російської фондової біржі на 45%.

Щоправда, санкції нашкодять і Заходу. Після вторгнення ціни на нафту шугонули вище 100$ за барель. Росія — основний постачальник газу в Європі. Вона експортує такі метали, як нікель і паладій, та разом з Україною експортує пшеницю. Це стане проблемою на тлі того, що світова економіка і так бореться з інфляцією та збоями в ланцюгах поставок. Але той факт, що Захід готовий постраждати від санкцій, посилає путіну сигнал, що Заходу небайдужі його злочини.

Друге завдання — підсилити східний фланг НАТО. До сьогодні Альянс намагався дотримуватися пакту, підписаного з Росією 1997 року, який обмежує діяльність НАТО у колишньому радянському блоці. Альянс повинен розірвати його і скористатися отриманою свободою для розміщення військ на сході. На це піде час. Тим часом НАТО мусить довести свою єдність та рішучість негайним розгортанням сил швидкого реагування чисельністю 40 000 осіб у прифронтових державах. Ці війська підтвердять доктрину Альянсу, що напад на одного члена — це напад на всіх. А ще пошлють сигнал Путіну: що далі в Україні він просуватиметься, то вища ймовірність підсилення присутності НАТО на кордонах — з точністю до навпаки до того, чого він прагне.

Світ повинен допомогти Україні захистити себе і свій народ. Тягар страждань нестимуть вони. Вже за кілька годин після початку війни з’явилися перші повідомлення про жертви серед військових і цивільного населення. Президент Володимир Зеленський закликав своїх співвітчизників чинити опір. Їм доведеться вибрати, як і де чинити опір Путіну, його армії та поплічникам, якщо він встановить маріонетковий уряд у Києві. НАТО не планує вводити війська в Україну — і це правильно, бо існує страх ядерного протистояння. Але члени Альянсу мають допомогти Україні: зброєю, грошима, притулком для біженців та, за потреби, для уряду в екзилі.

Дехто скаже, що кидати такі виклики Путіну ризиковано, оскільки він втратив зв’язок із реальністю і може здійснити ескалацію, прорахуватися або скооперуватися з Китаєм. Але це — вже прорахунок. Після 22 років при владі навіть диктатор із надрозвиненим відчуттям власного призначення має нюх щодо виживання та припливів і відпливів влади. Багато росіян, яким незрозуміла ця криза, що прийшла нізвідки, можуть без ентузіазму сприйняти смертельну війну проти своїх братів і сестер в Україні. Захід може цим скористатися.

Поступливість перед Путіним у надії, що він почне гарно поводитися, ще це більша небезпека. Навіть Китай має бачити, що людина, яка вирує через кордони, — це загроза стабільності, якої вони прагнуть. Що вільніше Путін просуватиметься вперед сьогодні, то рішучіше він нав’язуватиме своє бачення завтра. І все більше крові буде пролито, щоб урешті його зупинити.

Показати ще новини
Радіо НВ
X