Путін — бандит, Зеленський не надихає, Лукашенка зжеруть. Головне з інтерв'ю Ходорковського Гордону
Російський бізнесмен, екс-голова компанії ЮКОС Михайло Ходорковський дав інтерв'ю Дмитру Гордону.
НВ зібрав головні заяви Ходорковського з цього інтерв'ю — про його конфлікт із президентом РФ Володимиром Путіним, про десятирічне тюремне ув’язнення, помилування за кілька місяців до закінчення терміну, Володимира Зеленського та Олександра Лукашенка.
Суть конфлікту Ходорковського з російською владою. Перший фактор, що ми вирішили на Союзі промисловців і підприємців звернутися до Путіна з тим, що треба закінчувати історію з корупцією. І друге — те, що назустріч нам викотили — починайте віддавати стільки грошей, що це були вже не гроші, а активи. А я сказав ні. Я не буду говорити, що я такий сміливий. Я сказав, що якщо президент мені це скаже прямо, я, звісно, віддам.
На уточнююче запитання, чи сказав йому президент про це безпосередньо, Ходорковський відповів — Ні. Але мене посадили.
…
Я вважав, що якщо це мені скаже президент, то це піде державі, а якщо ні, то я стану учасником тієї самої корупційної схеми, проти якої на той момент бився. І для мене це було принципово важливо.
«Шашличний договір» Путіна з олігархами. Брехня. Розмова була наступна. Нам сказали: «Хлопці, у вас є величезні підприємства, ці підприємства не повинні бути втягнуті в політичні процеси». ми сказали «Так». І, зауважте, навіть коли мене заарештували, мені всі пропонували зупинити компанію. Це було легко вже на той момент зробити, тому що я на той час вже встиг створити центральне диспетчерське управління, яке безпосередньо, через систему телекомунікацій управляло видобувними свердловинами, значною частиною. Я на це не пішов, тому що була обіцянка, що, незважаючи ні на що, незважаючи ні на яку бійку, ми не будемо втягувати промислові підприємства в це, тому що ми розуміли, що це удар по країні. Бити по Кремлю я завжди готовий, бити по країні - ні. Розмова, яка потім пішла, що ось типу ви не будете лізти в політику взагалі - по-перше, Путін все-таки не дурень. По-друге, депутати в Державній думі як були від великих промислових підприємств, так вони і залишилися. І це все жодним чином не змінювалося. І Путін не дурень, щоб намагатися з цієї ситуації вирулити. Тобто таких умов не було, але людям треба було якось пояснити собі, а чому ж вони не вписуються за одного з них, щодо якого ось такий «бєспрєдел»: «Ах, він порушив домовленості». Не було таких домовленостей. Не брешіть, хлопці.
Чи планував інвестувати мільярди в російський «помаранчевий» сценарій. Мені навіть важко собі уявити. По-перше, звісно, неправда, а, по-друге, мені важко це собі уявити, тому що неможливо прокачати мільярди у країну, де президент цього не хоче. Я маю на увазі - в авторитарну країну. Як це фізично зробити?
Чому не поїхав з Росії, знаючи, що потрапить до в’язниці. В якійсь частині наївність, бо я, звісно, вважав, що, максимум я загримлю на чотири роки. Я до цього був готовий. Я вважав і вважаю, що захищати своє добре ім'я можна тільки в бійці. Якщо ти відмовляєшся від бійки, якщо ти йдеш, то в тій ситуації, в якій я перебував, це означало не просто визнати свою поразку. Можливо, з цим я і змирився б. Купа людей, які працювали у мене, сотні тисяч людей, з яких 3 тисячі людей були допитані - це тільки те, що я знаю. У ситуації ось такій жорсткій, коли їм сказали б — ви, хлопці, працювали на злочинну групу, і ось вони навіть втекли від вас — вони б визнали, що вони працювали на злочинну групу. Але дуже складно в такій ситуації не здатися. І зовсім інша ситуація — здатися тоді, коли перша особа залишилася, б'ється, сидить, говорить те, що вона говорить у залі суду. І тоді ти розумієш, що ти не на злочинців працював. Для мене це було принципово важливо, тому що я не хотів, щоб через те, що я втечу, ось ці ось люди вважали, що вони працювали на злочинців. Я б їх по суті зрадив. Для мене це ось по-пацанськи неможливо.
За скільки міг відкупитися від в’язниці. 300 млн.
Арешт і 10 років в’язниці. Мене формально не заарештовували, але відчуття пам’ятаю. Мені влаштували привід як свідку. (Відчував — ред.) полегшення, звісно. Я думав про те, як я буду битися.
Якби я знав, що попереду десятка, мені було б важко. Хочеться вірити, що (все одно — ред.) пішов би (в тюрму — ред.). … У мене є два моменти, що ускладнюють: це те, що померла мама. Але я, на щастя, і завдяки все-таки рішенню Путіна, встиг з нею попрощатися. І мої 10 років, звісно, дуже важко перенесла моя дружина. Діти легше, звісно. Ось це два сильно моменти, які ускладнюють мій сьогоднішній стан, через які я з такими труднощами відповідаю на це питання. Якби не це, я б вам сказав — ви знаєте, мені подобається моє життя. Я люблю бійку. Це були ще 10 років бійки. І зараз бійка. Я знаю, що в будь-який момент вона може закінчитися реальним пострілом.
…
Я думаю, що спочатку посадили, звісно, через політику, а потім попутно побачили таку чудову можливість (відняти ЮКОС — ред.) — не могли втриматися.
Чому і як відправили до Читинської області. Коли ми їх питали, вони сказали, що тому, що я скоїв такі страшні злочини, що в інших колоніях ближче до Москви мене можуть вбити. Тому відправили туди, де ми займалися поставками нафтопродуктів в Китай і в один з наших регіонів.
Я їхав на поїзді сім діб, один у вагоні. … В ось цій ось камері, боксі, а весь вагон був порожній. Там же не говорять, куди повезуть — видають пайки. Ось коли мені видали сім пайків, я охрінів. Це ж куди? На Марс, чи що? Як завжди (в пайках були) доширак, сухарики, чай, цукор.
Що робив у колонії. Це теж казка (що шив у в’язниці рукавиці - ред.). Я приїхав, мене викликає начальник колонії і каже — ну, ось ми вас будемо направляти шити рукавиці. (Зустріли — ред.) з собаками, все як треба, прогнали крізь стрій, чисто гестапівці. У всякому разі вони розігрували з себе гестапівців, а так частина з них нормальні мужики. У нас люди ж хороші. Просто їх заганяють в ситуацію, коли вони змушені грати за гівняними правилам. І якщо вони можуть допомогти, вони намагаються допомогти.
… Я прекрасно розумів, що мені будуть стягнення ліпити і в ШІЗО садити, і буде дуже легко, тому що норму (з пошиття рукавиць — ред.) виконати неможливо. Я кажу — не буду. Він каже — відмова від роботи. Я кажу — я від роботи не відмовляюся, ви просто повинні усунути недоліки, які у вас є на цьому виробництві. І відразу ж на півтора аркуша йому розписав ті недоліки на виробництві, які вони повинні усунути. Тому що якщо ні, то буду писати в комісію з нагляду за працею. Мужик подивився на це і побіг, як виявилося зі мною підполковник із Москви відсидів спочатку в Краснокам’янську, а потім у Читі. Він постійно там перебував, в якийсь момент ми з ним зустрілися. Повертається назад — вантажником-пакувальником будете? Я прикинув — тут же тільки від мене все залежить. Буду, кажу. Працював вантажником. (Вантажив) ось ці ось форми, рукавиці і так далі, ось це ось барахло. Один рік.
Як поїхав в Читу в СІЗО. А далі мене, як кажуть у в’язниці погнали за добавкою. У Читу. І чотири роки я просидів в Читі. У СІЗО.
Я коли їхав, мене відвозили в машині в Читу і йде, в колоніях називають кум, начальник оперативного відділу, і сам тягне мій матрац, подушку і ковдру. Я йому кажу — ти чого тягнеш? Що, в СІЗО не буде? Він каже — ні, прикмета є, якщо ось це все залишиться, ти повернешся.
Умови, в яких сидів. Барак (про умови, в яких сидів — ред.). 150 людей десь в бараці, якщо ми про Краснокам’янськ говоримо. Тепло. Там же уранові рудники, так що у них з енергетикою все добре. Я не скажу, що так вже й тісно. Тобто, не на голові один в одного.
З ким сидів у в’язниці. Різні зовсім. Вбивці. Ґвалтівників не так багато. Грабіжники. В основному, 90% - це або 161-ша (стаття Кримінального кодексу РФ — ред.) — це грабіж, телефон там відібрав, або, по-моєму, 228-ма — це наркота дрібна. Зі мною сидів хлопець, якого посадили за крадіжку вибухівки. Я кажу — ти щасливий, тобі могли тероризм приліпити. А він працював підривником на руднику і вибухівку крав, щоб рибу глушити.
Що можна отримати у в’язниці за гроші. Підходить до мене один з місцевих авторитетних товаришів, говорить — Михайле Борисовичу, на ім'я-по батькові, 5 тисяч рублів немає? Я кажу — чуєш ти, з розуму сказився. У мене. Мене весь час обшукували, біля мого ліжка встановили телекамеру, на сусідньому ліжку зі мною якийсь час місцевий цей вертухай чергував, я в ШІЗО сидів кожен місяць. Я кажу — звідки у мене? Ну і цікаво — а навіщо тобі? Так, каже, там ці, вертухаї, охоронці, героїн пропонують 20 мг у шприці. Це просто дешево, треба брати. Так, і там, до речі, в кінцевому підсумку, одного там посадили придурка, який тягав гашиш на зону. Але посадили в кінцевому результаті не за це. Він на плацу став старого бити із засуджених, а не прийнято. Ну, не прийнято. Що у нього в голові повернулося, чому він став лупцювати. І потім до мене прибігає начальник опервідділу, каже, — писати будете? Я кажу — звісно, буду. Все, на наступний день його затримують на гашиші, потім він погоджується співпрацювати, потім йому в тюрязі пояснюють, що за співпрацю йому голову звернуть, він відмовляється співпрацювати. Загалом, в результаті він відгрібає 12 років. Не скажу, що несправедливо.
Розклад дня. У таборі вранці десь о 7 або о 6 підйом. Швиденько весь барак біжить вмиватися, голитися. Там тепла вода тече, пощастило. У СІЗО не було, а ось в таборі була. Потім шикування, на сніданок, звідти на роботу, ввечері з роботи. З роботи я зазвичай йшов до адвоката. … І ввечері відбій. Мене звали часом (подивитися телевізор — ред.), говорили — знову про вас показують.
Їжа в тюрмі. У Краснокам’янську, там непогано. Тобто, і м’ясо було, і риба була. Хоча на долар на добу, але це нормально в цілому. А в СІЗО близькі приносили. А ось в Карелії вже було гірше, тому що там, ну, ближче до Москви на той самий долар менше купиш.
Побачення з дружиною і дітьми в тюрмі. Це була найбільша трагедія, тому що я з 10 років все-таки шість років провів у в’язниці, а не на зоні. Тому що на зону приїжджаєш — це відчуття, що ти на свободу вийшов — сонечко, небо, те-се. І зустрічі там — раз на квартал три дні можеш провести з близькими. Дружина приїжджала весь час. У в’язниці - ні, лише через скло. У кожній зоні треба зауважити, звісно, спасибі гуманізації, були створені ось ці ось окремі будинки, де проходили зустрічі з адвокатами, побачення з рідними і так далі. Зазвичай в’язні за свої гроші це роблять.
Чому чотири рази оголошував голодування. Я дуже ретельно зважував рішення про голодування, тому що це я особливо розумів, що відступити я не можу. Я або домагаюся свого, або я повинен буду померти. Перший раз це ще було в Москві, тому що мого друга Платона Лебедєва посадили в ШІЗО і сказали, що він звідти не вийде. Я сказав — ну, тоді, значить, я теж. На шостий день сухого голодування його випустили. Потім опери намагалися вибити з моїх сусідів по камері заяви про те, що насправді ніякого сухого голодування не було, що я пив і їв. У камері було 12 людей. Ніхто не написав. Я не знаю, наскільки поняття, наскільки просто ось людське.
Другий раз голодування було, бо мене відправили на так зване безпечне місце. Я вирішив, що мене будуть прибирати, тому що безпечне місце — це насправді те місце, на якому найпростіше вбити. Це такий бетонний каземат, і ти там сидиш, і в якийсь момент просто говорять — ой, він помер. І я вирішив, що вже гинути, так з музикою. Для того, щоб мене там тримати постійно, вони заявили, що я попросив про те, щоб мене відправили на безпечне місце. І, відповідно, якщо ти просиш, щоб тебе відправили на безпечне місце, то назад у табір ти вже повернутися не можеш. А я тоді сказав, що якщо вже помирати, то нехай буде голосно. Сухе голодування доти, доки ви не оголосите, що це не я попросився на безпечне місце, що це ваше рішення. Тобто, ви приймаєте на себе відповідальність за моє перебування там. Чотири дні - приїхав генерал Амаєв, той самий, який сказав — ні-ні-ні, ми вас не хочемо вбивати, у нас наказу немає.
Третій раз — це тоді, коли Вася Алексанян, його вже довели до ручки і відмовлялися відпустити в лікарню. У нього був ВІЛ, який вже на той час розвинувся у СНІД і в нього був рак, і загалом у нього були страшні болі. І коли мені про це розповіли, сказали, що його відмовляються відпускати в лікарню, я написав тоді заяву, сказав, що ось я оголошую голодування, і якщо ви Васю не відправите в лікарню, то у вас буде два трупи, це я вам обіцяю. Вони сказали — ми вас будемо примусово годувати. Я кажу — а ви пробували коли-небудь примусово годувати людину, яка вирішила померти. Вони повернулись і вийшли. Тому що якщо людина вирішила померти, то, звісно, годувати її примусово можна, але недовго. … Якщо ти опираєшся, то рано чи пізно тобі порвуть стравохід. І вони через 10 днів Васю перевели в лікарню.
А четвертий раз було найвеселіше голодування — дуже коротке. Я оголосив голодування, тому що Медведєв підписав закон про те, щоб за економічні злочини не заарештовували, а мені продовжили арешт. Мені тоді було байдуже, бо у мене термін йшов, так що мене все одно не випустили б. Але я розумів, що на моєму прикладі буде те, що всім іншим, хто з економічних, будуть, як і раніше, давати арешт. І я оголосив сухе доти, доки президенту не повідомлять, що пані Єгорова порушує підписаний ним закон. Через день Тімакова оголосила, що президенту доповіли, а ще через тиждень Єгорова відгребла своє перше в житті визначення за порушення. Так що це було таке голодування, знаєте, лайт.
Ув’язнені і відносини з ними. У в’язниці, по-перше, добре ставляться до людей, які, за їхніми поняттями, мають поважний вік. Середній вік все-таки 23 роки у в’язниці. Ну, був, я не знаю, як зараз. А, по-друге, до відомих людей. А, по-третє, до тих, хто не ссучується, не йде на плазування перед адміністрацією. У мене це все було в повному обсязі, тому у мене ніяких проблем в цьому сенсі не було. Більш того, я вам скажу, що у мене була одна історія, я часто про неї згадую, навіть про неї свого часу писав. Фантастична для мене історія, я не чутлива людина, але був один з небагатьох випадків, коли буквально сльози лилися, нічого не міг з собою вдіяти. Мене у черговий раз посадили в ШІЗО. Ну, і мене викликають до суду. Як доказ моєї неправоти притягують хлопчину — молодий хлопчина, років там, не пам’ятаю, 19 чи що. Місцевий якийсь, те, що називається нацмен, я не знаю, бурят він чи хто. І йому кажуть — давай свідчення. І я спокійний, думаю — зараз скаже все, як треба. І раптом цей хлопчина каже — ви знаєте, мене викликав начальник колонії і сказав, щоб я ось сказав так. Дав дві пачки сигарет — у мене ніколи не було таких сигарет. Тому одну пачку я викурив, а другу я вам приніс, ось ці ось сигарети. Тому це все неправда. Суддя оголошує перерву. Він сидить поруч. Я кажу — ти з глузду з'їхав, тебе ж зі світу зживуть. Він до мене повертається — а як я міг, Михайле Борисовичу, ви ж мені нічого поганого не зробили. Песець. Повертається суддя, викликає до себе начальника колонії, каже, значить — я зараз ось це ховаю під сукно, але якщо з цим хлопцем що-небудь трапиться, то я ось це з-під сукна дістану. Суддя, Жукова, досі пам’ятаю. Їх потім викликали до представника президента, говорили — ви чому підтримуєте державного злочинця. Вона вже померла, тому я розповідаю.
Як йому порізали обличчя шевським ножем. Це була смішна історія. Був такий Саша Кучма, з характерним прізвищем. Я пропонував мені з іншого боку покласти в’язня з прізвищем Путін, і тоді буде все добре. Його поселили поруч зі мною. І в нього в якийсь момент відбулася подія, він злодій, ну, воровайка, як кажуть, не злодій — в сенсі авторитетна людина, а воровайка, в сенсі, злодійством на життя заробляв. І він обніс квартиру смотрящого в Читі. І йому зламали руки. А потім цей смотрящий прибув в зону. І він чомусь вирішив, що його будуть вбивати. Його на цю тему розвели оперативники, ну, щоб він з ними співпрацював, а він, як він потім пояснив, він вирішив, що він повинен виїхати в іншу колонію. І він вирішив, що якщо він кого-небудь вдарить ножем простого, то його як максимум посадять в барак посиленого режиму. Він повинен вдарити того, за кого його переведуть з цього. І він вночі мене з усієї дурі вдарив, як він потім сказав прокурору, що я хотів йому виколоти око. У нього на ножі була гарда і ніж вдарив в перенісся і до ока не дійшов. Я коли побачив, куди він цілився і куди він влучив, у мене такий настрій відразу хороший. … (про відчуття, коли прокинувся під час нападу) Бадьоренько, кровища б'є, подивився в дзеркало на себе, кажу — давайте, кличте цих, вертухаїв. Барак-то замкнений. А він втік в інший барак. Мене відтягнули до медсанчастини. У медсанчастині мені дико пощастило. Там лікарем працював чоловік за професією лицьовий хірург. І він мені зробив шрам так, що зараз навіть якщо придивлятися, то його не видно. Ну цей Кучма, коли нас там зустріли — я йому кажу — Саш, ти чого? Ось він мені цю історію розповів. Потім він там інші свідчення давав. Не було (такого, що йому сказали вдарити Ходорковського ножем в око — ред.). Все, я повернувся назад, перевернув подушку, ще 2 години до підйому, заснув, як немовля.
Що змінила тюрма. Я після тюрми так і не зміг собі повернути інтерес до бізнесу. Тому що до в’язниці я вважав це серйозною справою. А після в’язниці. Я все розумію, я розумію, що наша економіка побудована саме на тих людях, які займаються бізнесом, але от не можу, як і раніше сприймати це серйозно.
Чому Путін його помилував. Ми повинні з вами розуміти, що Путін, звісно, такий типовий бандит, типовий розводящий. І, як і всі розумні бандити, він і прагматичний, і, в певному сенсі, сентиментальний, і, в певному сенсі, поняттєвий. Останнім часом він собі дозволяє бути більш емоційним. І вік, і вже взагалі він уже вважає, що все нормально. Вже практично сам на його (бога — ред.) місці. Але він досить прагматичний, і, звісно, якби прагматизм йому говорив, що не потрібно випускати, він би не випускав. А так він же мені спочатку. Ну, не мені, інша людина мені передала, що вісім років нехай баланду посьорбає, вийшло десять. А, по-друге, виникла прагматична ситуація з Олімпіадою, він хотів налагодити відносини із Заходом. Він відпустив не тільки мене, а й Pussy Riot, це був аргумент. Ну і, нарешті, сентиментальність, те, що він розумів, і це була правда, і це так і виявилося, що якщо б я вийшов за терміном, то я б маму не застав живою. А так теж звісно ось сентиментальність і бюрократія, він мене не відпускає до мами, а маму востаннє відпускають з лікарні, і вона востаннє повертається в Росію, в Москву. Так мене до неї не відпускають, мене доставляють до борту німецького літака і відправляють в Берлін, де вона до цього була в лікарні. І мама прилітає до мене в Берлін вже з Москви і залишається там. Я і зараз відчуваю (вдячність до Путіна за помилування — ред.) ось цю ось вдячність (за можливість попрощатися з матір'ю перед смертю — ред.). Мені батько постійно говорить — ти не забувай, що він до цього тебе постійно в тюрязі тримав, а потім випустив. І я всім кажу, як би мене за це не намагалися хейтити. Путін — не монстр. Він бандит? Звісно.
Стеження. Ось тут приходять чудові товариші під час, треба сказати, локдауну, і демонстративно фотографують мій офіс. Товариші, що представляють наші служби, приходять. Вони часом ходять за мною від мого дому до роботи.
Може стати жертвою спецслужб РФ. Я знаю, що якщо буде наказ, вони його, звісно, виконають. Мені це свого часу один генерал безпосередньо сказав, що вас не вбили, тому що наказу немає, а ось буде наказ — звісно, зробимо.
…
А до кого не можуть (підіслати вбивць з ФСБ — ред.)? Звісно, можуть, і я до цього ставлюся з такою зваженою обережністю. Якби я боявся, я б, мабуть, не займався тим, чим я займаюся.
Борис Нємцов. Без всякого сумніву мене підтримував Борис Нємцов. Це людина, яка стала моїм другом. Цікава людина. Ось така от, абсолютно відчайдушна, відморожена, свій хлопець, а ось десь всередині залізо. І ми з ним спочатку сильно протистояли одне одному, коли він віце-прем'єром став. А потім ось якось я зрозумів, що це ось людина, яка стала другом і моїм, і моєї сім'ї. Для мене його смерть стала… Так.
Чи стоїть Путін за вбивством Нємцова та отруєнням Навального. Для мене абсолютно знаковим моментом була його реакція на вбивство Нємцова. Тому що в той момент, коли він відмовився до кінця розслідувати цю справу і карати тих, хто реально замовив Бориса, він взяв на себе відповідальність за цей злочин. Це означає, що вбивство політичного опонента для нього перестало бути табу.
Я не можу це сказати (чи стоїть особисто Путін за отруєнням Навального — ред.) на сьогоднішній день. Я людина, яка пройшла через два жорсткі процеси, і яка знає ціну ось цим словам — персональне звинувачення людини у вбивстві. Для цього мені потрібні докази. По-перше, я, звісно, вважаю, що його (Навального — ред.) отруїли, по-друге, я, звісно, вважаю, що це зроблено за схвалення Путіна. Але я вважаю, що це було останнє попередження. При цьому було байдуже, помре він чи ні. Грубо кажучи, якби він помер, то ніхто б не засмутився, але завдання такого не стояло.
Владислав Сурков. Ми не дружили зі Славою, ми зі Славою працювали. Поки він зі мною працював, він був моїм підлеглим. У нас з ним були добрі стосунки. Розумний, поза всяким сумнівом. У нас з ним зберігалися непогані відносини, коли він вже від нас пішов, але при цьому, це людина одного господаря. До останнього часу це був Путін, я навіть не переконаний, що це зараз так. І те, що він одного разу допоміг моїй родині, коли моїх дітей не брали ні в яку школу, тоді дружина зателефонувала Суркову, і Сурков допоміг. Я переконаний, що він Путіну довів до відома і отримав добро.
Навіщо поїхав до Донецька у 2014 році. І Харків, і Донецьк. Тому що в той момент вже йшла розмова, що це буде наступною мішенню агресії. І я вважав, що якщо вже я приїхав розповісти українському суспільству про те, що в Росії не існує абсолютної підтримки того, що робить Путін щодо України, то я повинен поїхати до тих людей, які, можливо, бачать у Путіні свого рятівника, і поговорити з ними напряму. Я приїхав і я поговорив. Думаю (те, що я приїхав — ред.), не справило ніякого (впливу — ред.) з точки зору геополітичних питань. Але з точки зору сприйняття росіян, я сподіваюся, що це комусь допомогло розуміти, що ворог — не Росія.
Чи пропонували йому за Порошенка стати прем'єром України. Ні, неправда.
Володимир Зеленський. Для мене персонально було дуже важливо і залишається важливим, щоб Україна своїм економічним розвитком показала, що демократичний шлях для слов’янських народів колишнього СРСР, він правильний. Можемо говорити про те, що Таджикистан — це інше, Прибалтика — це інше, але як би там українська публіка на мене не ображалася, ми не можемо сказати, що Україна — це інше. Це ось такі ж люди, в цілому, як ми. Може, не всі. Я маю на увазі, люди як такі, я коли розмовляю з українцями і коли я розмовляю з росіянами, я відчуваю, що я перебуваю з людьми, яких я розумію і які мене розуміють. Так ось, для мене дуже важливим залишається економічний успіх України за політичного успіху. І я абсолютно переконаний, що цей успіх в України буде. Просто як будь-якій людині, мені хотілося б, щоб за мого життя. З цієї точки зору Зеленський спочатку мене надихнув, а сьогодні він мене не настільки надихає, наскільки він мене надихнув спочатку. Можливо, я просто поганий політичний аналітик, я не розумію в чому справа. Я все-таки не українець, і, відповідно не до кінця розумію, що можна робити в Україні, чого не можна робити, що в межах його влади, що ні. Спочатку у мене було надій більше.
Білорусь і Лукашенко. Лукашенка зжеруть. Білоруси за допомогою росіян. Це точно. Він виграв час до двох років. Білоруси милі люди, і вони його не повісять.
