Справжнє обличчя Талібану. «Я більше не зможу голосно сміятися і носити улюблену жовту сукню» — розповіді жителів Афганістану

16 серпня 2021, 12:03
Сюжет
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке

Драма, що розгорнулася в Афганістані, — захоплення влади талібами на тлі хаотичних спроб втечі з країни її мешканців і західних дипломатів — заповнила стрічки світових ЗМІ потоком приголомшливих новин.

Найбільш пронизливо в ньому звучать голоси тих, хто не може виїхати з Афганістану і буде змушений відмовитися від свого колишнього життя при владі Талібану — жінок, журналістів, інтелектуалів і тисяч інших афганців.

Відео дня

Чимало з них пам’ятають роки, коли таліби вже керували країною (друга половина 90-х) і суворо карали за найменше недотримання встановлених ними норм шаріатського права — у максимально жорсткій його формі.

«Чоловіків примушували відрощувати бороди. Жінок — носити бурки, довгий одяг, який покриває все обличчя й тіло. Школи для дівчаток були закриті. Жінок, які опинилися без супроводу в громадських місцях, могли побити. Футбол був заборонений. А з ним і музика, окрім релігійних співів. Уряд Талібану проводив публічні страти на стадіоні Газі в Кабулі, — лаконічно описує реалії першого режиму талібів Washington Post. — Зовнішній світ періодично зазирав до країни (хоча фотозйомка була технічно заборонена). Існувало відео, на якому афганську матір змусили стати на коліна на стадіоні та застрелили поміж стійками футбольних воріт. Були фотографії дітей, які помирають у старій дитячій лікарні від хвороб, яким можна було б запобігти. Світлини стародавніх буддійських статуй, знищених Талібаном, оскільки його лідери вважали кам’яні зображення даниною ідолопоклонству. Море біженців та вимушених переселенців, які мешкали в імпровізованих наметових містечках по всьому регіону».

Тепер же блискавичне захоплення влади талібами здатне відібрати в афганців ще більше — не лише базові права, але й завоювання в громадській сфері останніх років.

НВ зібрав історії чоловіків і жінок з Афганістану, оприлюднені в західних ЗМІ, у яких вони розповідають, чому прихід Талібану жахає багатьох афганців.

Британська The Guardian наводить історію 24-річної студентки одного з університетів Кабула (особистість дівчини не розкривають з метою її безпеки), яка пояснює, що означає повернення влади Талібану для жінок Афганістану.

Звістка про те, що таліби увійшли до Кабула, спіткала дівчину вранці 15 серпня, коли вона саме йшла до університету на заняття. Вона зустріла групу переляканих студенток з гуртожитку, які намагалися втекти чи сховатися вдома через новини про прихід талібів — побиття загрожувало всім, хто не вдягнений у бурку.

«Ми всі хотіли повернутися додому, але не могли скористатися громадським транспортом. Водії не пускали нас, оскільки не хотіли брати на себе відповідальність за перевезення жінки [таліби не дозволяють жінкам пересуватися та подорожувати поодинці], — розповідає співрозмовниця The Guardian. — Тим часом чоловіки, які стояли навколо, сміялися над дівчатами та жінками, глузуючи з жаху, який нас охопив. «Піди одягни свою чадарі [бурку]», — вигукнув один з них. «Це ваші останні дні на вулиці», — пригрозив інший. «Одного разу я одружуся відразу з чотирма з вас», — сказав третій.

Мені доведеться спалити все, чого я досягла за 24 роки свого життя

Дівчина розповідає, що майже завершила освіту і була близька до того, щоб отримати ступінь у двох найкращих університетах Афганістану. «У листопаді я мала закінчити Американський університет Афганістану та Кабульський університет. […] Тепер, схоже, мені доведеться спалити все, чого я досягла за 24 роки свого життя. Мати студентський квиток чи нагороди Американського університету зараз ризиковано; навіть якщо ми збережемо їх, то все одно не зможемо використати. В Афганістані [тепер] немає роботи для нас».

За словами студентки, перше, що вони з сестрою зробили, повернувшись додому після звістки про захоплення Кабула талібами — сховали дипломи, сертифікати та студентські. «Це було жахливо. Чому ми маємо ховати те, чим варто пишатися? Відтепер в Афганістані нам не дозволено бути тими, ким ми є, — підсумовує вона. — Схоже, я більше не зможу голосно сміятися, слухати свої улюблені пісні, зустрічатися з друзями в нашому улюбленому кафе, носити свою улюблену жовту сукню чи рожеву помаду. І я більше не зможу піти на роботу або отримати університетський ступінь, заради якого працювала роками». Студентка розповідає, що заради можливості отримати освіту їй доводилося підробляти ткацтвом, але жодні фінансові проблеми не могли зрівнятися з можливістю будувати плани на майбутнє.

Дівчина також передає слова своєї сестри, яка після приходу Талібану до столиці залишила своє офісне робоче місце зі сльозами на очах: «Я знала, що це останній день моєї роботи».

Коли провінції Афганістану одна за одною підкорялися талібам, вони з сестрами не спали ночами, «згадуючи історії, які мама розповідала нам про епоху Талібану і про те, як вони поводилися з жінками». «Коли я почула, що таліби досягли Кабула, то відчула, що тепер приречена стати рабинею. Вони можуть грати моїм життям, як захочуть», — робить висновок дівчина.

В одній із сімей втратили сина на війні і не мали грошей, щоб заплатити за таксі до Кабула — тому вони віддали невістку в обмін на транспорт

Свідоцтва того, наскільки вже знецінилися права жінок в Афганістані, не змусили себе чекати. Студентка розповідає, що в останні дні перед захопленням Кабула допомагала сім'ям біженців, які шукали в столиці укриття для своїх дочок і дружин. Деякі з них заплатили за це дорогу ціну.

«Я не могла стримати сліз, коли чула розповіді деяких сімей. В одній з них втратили сина на війні і не мали грошей, щоб заплатити за таксі до Кабула — тому вони віддали невістку в обмін на транспорт. Як цінність жінки може дорівнювати вартості подорожі?» — ставить риторичне питання дівчина. Сама вона розповідає, що не може змиритися з думкою про майбутнє своїх учениць — дівчина викладала англійську в освітньому центрі. «Нестерпно думати, що я більше не можу стояти перед класом і навчати їх наспівувати алфавіт. Щоразу, коли я згадую, що мої прекрасні маленькі учениці мають припинити навчання і залишитися вдома, у мене течуть сльози», — зізнається студентка.

А найбільшим розчаруванням вона називає той факт, що частина мешканців Кабула підтримали повернення талібів. «Все, що я могла бачити навколо себе, — перелякані й повні страху обличчя жінок та потворні обличчя чоловіків, які ненавидять жінок, які не бажають, щоб вони здобували освіту, працювали й мали свободу. […] Замість того, щоб встати на захист поруч з нами, вони підтримують талібів і наділяють їх ще більшою владою».

Агентство АР розповіло схожу історію 26-річної Захри з Герата — третього за величиною міста Афганістану, яке бойовики взяли під контроль 12 серпня. Майже все своє життя вона росла у вільній від влади талібів країні, «де жінки наважувалися мріяти про кар'єру, а дівчатка здобували освіту». Протягом останніх п’яти років дівчина співпрацювала з місцевими громадськими організаціями, які підвищували обізнаність жінок про їхні права та захищали гендерну рівність.

З дитинства жінка пам’ятає епізод, коли під час першого правління Талібану представники руху побили її матір — за те, що вона на кілька хвилин відкрила обличчя, купуючи морозиво для дочки

Близько місяця тому вона перестала ходити в офіс, працюючи віддалено — бойовики Талібану підступали до Герата, — але тепер втратила і цю можливість. Після того, як таліби увійшли в місто, молода жінка разом з матір'ю і численними братами й сестрами сховалися вдома, не виходячи на вулицю.

«Я у величезному шоці, — каже вона. — Як це можливо, щоб я — жінка, яка працювала так старанно, яка намагалася навчатися і досягати успіху — тепер маю ховатися і сидіти вдома?» Захра розповідає, що тепер її 12-річна сестра, якій подобалося вчитися, не зможе ходити в школу, що її старший брат більше не зможе грати у футбол, а сама вона — вільно грати на гітарі.

Своїми емоціями незадовго до взяття Кабула поділилася з АР і Зарміна Какар, місцева активістка у галузі захисту права жінок. Їй був рік, коли таліби вперше увійшли до Кабула в 1996 році. Зі свого дитинства жінка пам’ятає епізод, коли під час першого правління Талібану представники руху побили її матір — за те, що вона на кілька хвилин відкрила обличчя, купуючи морозиво для маленької Зарміни. «Сьогодні я знову відчуваю, що якщо Талібан прийде до влади, ми повернемося до тих темних днів, — сказала журналістам Какар. — Мені здається, ми схожі на пташку, яка марно будує своє гніздо, віддаючи цьому всі сили, але потім змушена раптово й безпорадно спостерігати, як інші руйнують його».

The Economist розповідає історію вчителя-пенсіонера на ім'я Абдул з Кандагара, який з приходом талібів вирішив заховати свої книги. У Кандагарі, який ще донедавна був ключовим місцем дислокації американських військ, немає бібліотек, і Абдул був членом книжкового клубу — місцеві жителі обмінювалися літературою, зокрема й іноземних авторів. У його особистій бібліотеці є книги з психології, нариси про політику і тероризм. З приходом талібів така література є небезпечною.

Якщо їм не сподобаються мої книги або те, що я зберігаю в будинку, вони можуть миттєво позбавити мене життя

«Навіть такі прості задоволення [як читання] опинилися під загрозою, — пояснює The Economist. — Автор однієї з його книг про фундаменталізм був убитий в Кабулі кілька тижнів тому. Абдул має колекцією книг найвідомішого поета Кандагара, Абдула Барі Джахані, який зараз живе в Америці. Минулого разу, коли правив Талібан, його книги були заборонені».

Абдул вирішив, що заховати свою бібліотеку — найбезпечніший варіант. «Я не хочу ризикувати, якщо таліби захоплять Кандагар і обшукають мій будинок», — заявив він виданню ще до взяття міста. Якою б не виявилася офіційна політика Талібану щодо таких книг, Абдул побоюється, що особисто його доля залежатиме від примхи будь-кого, хто може вдертися до будинку. «Якщо їм не сподобаються мої книги або те, що я зберігаю в будинку, вони можуть миттєво позбавити мене життя», — розповідає він про звичаї талібів.

Видання Politico наводить анонімну розповідь афганського журналіста з Кабула, який протягом багатьох років співпрацював із західними ЗМІ, а тепер змушений переховуватися разом зі своєю сім'єю. Він описав атмосферу в місті в першу добу після захоплення столиці Афганістану талібами. Ось частина його історії:

Зараз я в такому стані, немов на спині у мене велика мішень

«Місто сповнене паніки й страху. Зараз комендантська година, тому на вулицях Кабула зовсім порожньо і тихо. Мені дзвонять стільки журналістів. Я боюся за їхні життя. Для мене і тисяч інших це найгірша ніч у житті. Це [блискавичне захоплення влади Талібаном] сталося всупереч загальним очікуванням. Ми думали, що американці нас не кинуть — що, схоже, саме відбувається просто зараз. […] Я намагаюся знайти спосіб втекти [з країни]. Зараз я в такому стані, немов на спині у мене велика мішень. Якби я сказав: „Я не боюся“, я б збрехав. […] США мають діяти рішуче. Вони повинні бути послідовними і твердо сказати талібам: „Ви не можете вбивати людей“. Про це потрібно говорити дуже рішуче і надзвичайно серйозно. […] Афганські журналісти можуть продовжувати мовлення, але не так широко, як зазвичай. Чимало ЗМІ були відключені; навіть зараз не всі з них працюють. Люди розбіглися по домівках, там вони і залишаються. Я довіряю свою долю Всевишньому. Тому що я більше нікому не можу довіряти».

Слухайте подкаст на цю тему
Редактор: Інна Семенова

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X