Готові до «смерті Сталіна»? П’ять найобговорюваніших кандидатів у наступники Путіна: хто вони і чим «відзначилися» після 24 лютого

15 червня, 07:43
Сюжет
Вы также можете прочесть этот материал на русском языке
В’ячеслава Володіна (ліворуч) і Сергія Кирієнка (праворуч) називають серед імовірних наступників Путіна (Фото:duma.gov.ru)

В’ячеслава Володіна (ліворуч) і Сергія Кирієнка (праворуч) називають серед імовірних наступників Путіна (Фото:duma.gov.ru)

На тлі чуток про хворобу Володимира Путіна та невдоволення вторгненням в Україну в окремих прошарках еліт РФ у медіа дедалі частіше обговорюють імена можливих наступників російського диктатора.

НВ розповідає, що варто знати про кількох із них.

Що відомо про дискусії навколо фігури наступника Путіна

У російському законодавстві прописано формальний порядок «наступництва» на випадок, якщо президент РФ раптово втрачає повноваження, нагадав у травневому інтерв'ю Радіо НВ російський опозиціонер Ілля Пономарьов, депутат Державної Думи 2007−2016 років.

Відео дня

«Є конституційна процедура, яка жорстко прописана: якщо щось трапляється з Путіним, то його місце має посісти [Михайло] Мішустін, чинний прем'єр-міністр країни. А якщо щось трапиться з паном Мішустіним, то третьою в черзі на владу буде Валентина Матвієнко, керівниця Ради Федерації. Четвертим буде [В'ячеслав] Володін, керівник Держдуми Російської Федерації», — пояснив Пономарьов.

Михайло Фішман, російський журналіст, переконаний, що сам Володимир Путін не має наміру залишати або «позначати» наступника, як це було у випадку Дмитра Медведєва.

«Це було зрозуміло ще до війни, але тепер уже остаточно очевидно, що не буде такої ситуації, у якій Путін скаже: „Усе, я йду, а тепер замість мене буде хтось“, як він це сказав у 2007 році, — поділився спостереженням Фішман в інтерв'ю НВ. — Така ситуація більше ніколи не повториться. Це розуміють усі. Напевно, під наступниками у цьому сенсі треба розуміти, [тих] хто виявиться „ближчим до прапорця“, як після смерті Сталіна. Міркувати про наступників, як про наступників Сталіна, напевно, теоретично можна сьогодні. А про наступників, як це було раніше, як Медведєв був наступником і став ним, — це абсолютно безглуздо і не відповідає нічому».

У російських політичних колах справді вже обговорюють різні кандидатури, розповідав портал Медуза 24 травня. За словами близьких до Адміністрації Путіна й уряду РФ співрозмовників видання, у владі дедалі частіше обговорюють тему «майбутнього після Путіна». «Це не про те, що Путіна просто зараз хочуть скинути і готують змову. Але є розуміння, або побажання, що в досить осяжній перспективі керувати державою він не буде», — пояснило одне з джерел Медузи. «Президент накрутив, але потім усе можна буде виправити — якось домовитись [із Заходом та Україною]», — додав іще один співрозмовник. За його словами, у Кремлі негласно обговорюють навіть постаті наступників президента. Серед них — мер Москви Сергій Собянін, заступник голови Ради безпеки Дмитро Медведєв і перший заступник голови АП Сергій Кирієнко.

У цьому списку світові ЗМІ нерідко згадують також найближчого соратника і «яструба» Путіна Миколу Патрушева, а ще спікера Держдуми РФ В’ячеслава Володіна, одного з претендентів у формальній черзі російського «престолоспадкування».

Сергій Кирієнко

59 років, перший заступник керівника Адміністрації президента РФ

http://council.gov.ru/
Фото: http://council.gov.ru/

1984 року закінчив Горьковський інститут інженерів водного транспорту, через десятиліття — академію народного господарства при уряді РФ. Починав кар'єру з роботи майстра на суднобудівному заводі у Нижньому Новгороді (до 1990 місто мало назву Горький), був активним «комсомольцем» і 1990-го року був обраний депутатом Горьковської облради.

У велику російську політику Кирієнко потрапив 1997 року. Тоді його переїзду до Москви сприяв Борис Нємцов, який обіймав посаду віцепрем'єра в уряді Віктора Черномирдіна. Кирієнка було призначено першим заступником міністра палива й енергетики РФ, а незабаром він очолив це міністерство. Уже 1998 року він у 35 років став наймолодшим прем'єр-міністром в історії РФ, набувши статусу реформатора. Намагався реалізувати в Росії масштабні ліберальні економічні зміни. Проте саме уряд Кирієнка оголосив дефолт 1998 року, того ж року йому довелося піти у відставку.

1999 року програв Юрію Лужкову вибори мера Москви, посівши друге місце. У 1999−2000 роках був депутатом Держдуми й очолював фракцію Союзу правих сил — праволіберальної партії, орієнтованої на ринкові реформи, «сірим кардиналом» якої вважали Анатолія Чубайса.

Після приходу до влади Володимира Путіна у 2000 році перейшов працювати до Адміністрації президента (АП) РФ, до 2005-го був його представником у Приволзькому федеральному окрузі. Потім понад десять років очолював російське агентство Росатом. З осені 2016 року — перший заступник керівника адміністрації Путіна, фактичний голова внутрішньополітичного блоку Кремля.

З початком вторгнення Росії в Україну Кирієнко замінив Дмитра Козака у ролі нового «куратора» Кремля у зв’язках із бойовиками «Л/ДНР», питаннях окупації та приєднання захоплених територій України. За інформацією Медузи, за час війни зумів увійти до ближнього кола Путіна та розширити сферу своїх повноважень. «Саме підлеглим Кирієнка доручено розробити імідж Росії після війни», — писав нещодавно російський портал.

Російський журналіст Михайло Фішман у недавньому інтерв'ю НВ зазначив, що Кирієнко виконує ще одну роль: «перекладає агресію Медведєва, вона ж агресія Путіна, умовно мирною мовою». «Він перетворює її на такий мирний порядок денний: ось зараз ми відбудовуватимемо Донбас. Або щось таке. І посміхається при цьому, і каже якось м’яко, як ми звикли до Кирієнка також іще з кінця 1990-х років. Але каже він все те ж саме, що хоче Путін від нього чути», — зазначив Фішман. За його словами, з решти оточення Путіна Кирієнко «єдиний залишився зі своїм власним бекграундом, він, звичайно, здібніший, розумніший політик». «Тих-то просто принесли у владу, їх Путін приніс. А Кирієнко зробив себе сам. Він у цьому сенсі інший», — пояснив Фішман.

Пономарьов нагадав НВ, що Кирієнко також відповідає за підбір губернаторів і «добре впорався з виборами»: цілковито зруйнував усі плани несистемної опозиції та саму несистемну опозицію. «Тобто, на даний момент Путін бачить у Кирієнку дуже ефективного менеджера, який поєднує величезну працездатність з умінням триматися в тіні, умінням чекати, проходити через глибокі кризи, як криза 1998 року, коли ми вперше все про Кирієнка [тоді став прем'єром РФ] почули. Він і для силовиків свій. І, що дуже важливо, що він однак має такий ліберальний флер», — уважає російський опозиціонер.

«Тому люди пам’ятають і розуміють: якщо щось таке трапляється і Путіна завтра не буде, то Кирієнко може виступити містком до Заходу, консолідатором еліт. У Кирієнка дуже багато якостей, які наштовхують на думки, що він може виконати роль наступника. Я думаю, що це дуже надійний резервний варіант для Путіна», — переконаний Ілля Пономарьов.

Микола Патрушев

70 років, секретар Ради безпеки РФ

http://www.scrf.gov.ru/
Фото: http://www.scrf.gov.ru/

Як і Володимир Путін, Микола Патрушев родом із Санкт-Петербурга і є вихідцем із радянських силових структур. Син військового-парторга й однокласник Бориса Гризлова, Патрушев закінчив приладобудівний факультет Ленінградського кораблебудівного інституту. Деякий час працював у ньому інженером, проте почав будувати кар'єру в КДБ. У 1975 році Патрушев закінчив вищі курси КДБ при Радміні СРСР у Мінську і почав із посади оперуповноваженого в контррозвідувальному підрозділі КДБ СРСР Ленінградської області. Пізніше очолював службу боротьби з контрабандою та корупцією, підвищив «кваліфікацію» у Вищій школі КДБ СРСР.

Після розвалу Союзу на початку 90-х Патрушев обіймав посаду міністра безпеки Республіки Карелія та керував контррозвідкою у цьому регіоні. З 1994 року працював на керівних посадах у ФСБ. У травні 1998 року, ще за Бориса Єльцина, перейшов на роботу в Адміністрацію президента РФ, де змінив Володимира Путіна на посаді керівника Головного контрольного управління. Путін тоді пішов на підвищення, став першим заступником голови Адміністрації Єльцина, а Патрушева було призначено ще одним із заступників.

У 1998−1999 роках працював заступником директора ФСБ Росії, очолював Департамент економічної безпеки, потім майже десятиліття (у 1999 — 2008 роках) сам був директором ФСБ. Після другої чеченської війни, у 2001−2003 роках паралельно керував Оперативним штабом з управління контртерористичними операціями на території Північно-Кавказького регіону.

З травня 2008 року обіймає посаду Секретаря Ради безпеки РФ.

Патрушева вважають одним із близьких соратників Путіна та прихильником жорсткої силової лінії, т.зв. «партії війни» у його оточенні. Його часто згадують у короткому списку осіб, поінформованих про плани вторгнення в Україну до його початку. «Патрушев і Путін, із погляду війни в Україні, — одне й те саме», — відзначив в інтерв'ю НВ російський опозиціонер, депутат Державної Думи 2007−2016 років Ілля Пономарьов.

За останні місяці Патрушев виявляє велику публічну активність і є одним із небагатьох офіційних осіб, яким довірено коментувати хід «спецоперації», як у РФ називають варварську війну. Так, наприкінці травня він заявив про її перебіг: «Ми не женемося за термінами… Усі цілі, поставлені президентом Росії, будуть виконані. Інакше й не може бути». У травні британський таблоїд The Sun поширив непідтверджену інформацію про те, що Путіна готують до хірургічної операції, і на час її проведення він нібито вирішив передати повноваження саме Патрушеву.

Утім, у нещодавньому інтерв'ю НВ російський політичний оглядач Андрій Перцев (живе у Литві) припустив, що Путін «усе менше готовий хоч когось слухати, а коло близьких людей гранично звужене». «Навіть [директор служби зовнішньої розвідки] Сергій Наришкін і Микола Патрушев, котрі були близькі до Путіна не тільки за спільним чекістським минулим, але й за загальними інтересами, наприклад, до історії, уже здаються досить віддаленими персонами.[…] Якщо раніше часто було видно, що Путін говорить мовою цих людей, використовуючи їхню аргументацію, то тепер відчуття, що Наришкін і Патрушев говорять мовою Путіна, їхня риторика спростилася», — відзначив Перцев.

В’ячеслав Володін

58 років, голова Держдуми РФ

REUTERS/Maxim Shemetov/File Photo
Фото: REUTERS/Maxim Shemetov/File Photo

Володін закінчив Саратовський інститут механізації сільського господарства (уже пізніше — академію держслужби при президенті РФ). Політичну кар'єру розпочав із обрання 1990 року депутатом Саратовської міськради, до середини 90-х став заступником голови Саратовської обласної думи. У 1996 році — віцегубернатор Саратовської області

У 1999 році був уперше обраний депутатом Держдуми III скликання від блоку Отечество — Вся Россия (ОВР), обіймав керівні посади у фракції. Саме блок ОВР у 2001 році став базою для створення партії Єдина Росія.

У партії Путіна та її думській фракції Володін грав провідні ролі від початку її існування. У 2005−2011 роках був секретарем президії генради Єдиної Росії. Обіймав посаду віцеспікера Держдуми. У 2010−2011 роках був віцепрем'єром — керівником апарату в уряді РФ (за прем'єра Путіна). У 2011−2016 — перший заступник керівника Адміністрації президента РФ (за президентів Медведєва, а потім і Путіна). З 2016 року — голова Держдуми РФ.

«З початку війни спікер Держдуми В’ячеслав Володін, який і раніше не соромився підтримувати президента Росії у всіх починаннях ( і навіть проголосив гасло Немає Путіна — немає Росії), поводиться особливо активно, — писав про нього портал Медуза у квітні 2022 року. — У щоденних постах і виступах Володін таврує зрадниками культурних діячів, які виступили проти війни, вимагає продавати за рублі не лише газ, а й інші товари, а також називає „хворим і нещасним“ президента США Джо Байдена. І все — лише заради того, щоби порадувати одну людину: Володимира Путіна».

Декілька джерел Медузи заявили, що Володін ніколи не приховував в особистих розмовах бажання колись стати наступником Володимира Путіна і «працює на це». Один із співрозмовників порталу зіронізував: «Коли він каже, що після Путіна буде Путін, він свідомо чи несвідомо натякає на себе. Буде Путін на прізвище Володін — тут навіть прізвище допомагає йому».

Дмитро Медведєв

56 років, заступник голови Ради безпеки РФ, голова партії Єдина Росія

http://www.scrf.gov.ru/
Фото: http://www.scrf.gov.ru/

Медведєв — єдина людина, яка вже побувала в ролі наступника російського диктатора у 2008—2012 роках, коли він обіймав посаду президента РФ за прем'єра Путіна. Медведєв, який закінчив юрфак Ленінградського державного університету в рідному Санкт-Петербурзі, у 1999 опинився в Москві саме на запрошення Путіна. Був призначений заступником Дмитра Козака, який на той момент був керівником апарату прем'єр-міністра РФ. Потім, коли Путін змінив Єльцина на чолі РФ, Медведєв довгий час обіймав посаду голови ради директорів ВАТ «Газпром» (із 2000 по 2008 рік із невеликою перервою). У 2003 — 2005 роках був також керівником Адміністрації Путіна, у 2005 — 2008 — перший заступник голови уряду за прем'єрів Михайла Фрадкова та Віктора Зубкова.

За публічної підтримки Єдиної Росії та інших пропутінських сил у 2008 році був обраний наймолодшим президентом Росії (у 42 роки), що дало можливість Путіну згодом обратися ще на два президентські терміни після «перерви» на президентство Медведєва. У ролі глави держави Медведєв запам’ятався спробами побудувати імідж ліберальнішого керівника, активного користувача гаджетів, при ньому США намагалися здійснити «перезавантаження» відносин із Росією.

Наприкінці своєї каденції запропонував підтримати Володимира Путіна на виборах президента Росії у 2012 році. Після цього «рокірування» очолив уряд РФ, який був відправлений у відставку 2020 року. Медведєв залишився формальним лідером Єдиної Росії та був призначений на створену під нього посаду в Раді безпеки РФ, проте фактично зник з активної публічної діяльності.

До неї Медведєв раптово повернувся з початком російського вторгнення до України у лютому 2022 року. Відтоді у соцмережах та на публіці колишній президент і прем'єр озвучує небувало різкі та грубі заяви на адресу України й українських політиків, західних лідерів, а також найвойовничіші заклики. Російський журналіст Михайло Фішман в інтерв'ю НВ припустив, що Медведєв за цей час став частіше зустрічатися з Путіним, «або принаймні у них точно з’явився якийсь контакт після 24 лютого». «У цьому, певно, можна не сумніватися. Я практично певен. І якось із цих розмов Медведєв виносить те, що він тепер пише у своєму Телеграмі. І це справляє справді досить велике враження, якщо порівняти це з тим Медведєвим, з яким були пов’язані надії на відлигу тощо», — зазначив Фішман.

Оглядач Медузи Андрій Перцев у нещодавньому подкасті про нову риторику Медведєва та його шанси знову стати наступником припустив, що таким чином експрезидент намагається позбавитися іміджу «зрадника» в очах Путіна, який раніше «ручкався з Обамою», і «запопадливо» довести диктатору, що «спалює мости».

Сергій Собянін

63 роки, мер Москви

kremlin.ru
Фото: kremlin.ru

Собянін родом із невеликого села Няксимволь у Ханти-Мансійському національному окрузі. Закінчив механічний факультет Костромського технологічного інституту, пізніше здобув другу юридичну освіту. На початку 1980-х працював слюсарем і токарем, потім майстром цеху на Челябінському трубопрокатному заводі.

Політичну кар'єру почав будувати з комсомолу, до кінця 80-х став заступником завідувача організаційного відділу Ханти-Мансійського окружного комітету КПРС. На початку 90-х кілька років працював у податкових структурах міста Когалим у тому ж окрузі, пізніше курирував економічні питання як перший заступник голови Ханти-Мансійського автономного округу (ХМАО). Був депутатом і головою думи ХМАО (1994−2000), у 1996 став членом Ради Федерації РФ.

Після 2000 року обіймав посади губернатора Тюменської області (2001−2005), керівника Адміністрації Володимира Путіна (2005−2008), керівника апарату уряду в ранзі віцепрем'єра РФ (2008−2010). На президентських виборах 2008 року очолював передвиборчий штаб Дмитра Медведєва.

У жовтні 2010 року після відставки Юрія Лужкова Сергія Собяніна за поданням Дмитра Медведєва було затверджено на посаді мера Москви голосуванням у Мосміськдумі. 2013 року обраний на цю посаду на дострокових виборах, 2018 року переобраний на третій термін.

Після початку вторгнення РФ в Україну Собянін, як і більшість російських чиновників, підтримав війну, хоча дотримується обережнішої риторики порівняно з Медведєвим або Патрушевим. На початку червня 2022 року мер Москви відвідав окупований Луганськ, де зустрівся з головою бойовиків т.зв. «ЛНР» Леонідом Пасічником. Серед можливих наступників Путіна Собяніна наприкінці травня 2022 року назвав сайт Медуза, зазначивши з посиланням на власні джерела, що його кандидатуру «негласно обговорюють» поряд із Медведєвим і Кирієнком.

Приєднуйтесь до нас у соцмережах Facebook, Telegram та Instagram.

Показати ще новини
Радіо НВ
X